«Переважає форма, а не зміст»

Передвиборчі програми є обов’язковими при офіційній реєстрації кандидата в президенти. У документі обсягом максимум у 12 тис. знаків з пробілами вони викладають свою мету, завдання та механізми політики, яку збираються реалізовувати на посаді президента. Ці програми є в усіх кандидатів — у даному разі, це 39 претендентів, прізвища яких Центральна виборча комісія вже затвердила для приблизно 80-сантиметрового бюлетеня. Інше питання — якими є ці програми? Якою є їхня якість?

На жаль, тут формальність превалює у більшості випадків. Насамперед, тому що більшість кандидатів самі не вірять і не впевнені в можливості реалізації пунктів своєї програми. А тим паче, не вірять їм виборці. За даними експертів, у кращому разі кожен п’ятнадцятий із них ознайомлюється з програмами кандидатів. Це проблема, яка також свідчать про відповідальність виборців. Зрозуміло, що існує велика апатія до більшості претендентів на «гетьманську булаву» і взагалі політиків, але громадяни все одно мають шукати можливість ознайомлюватися з програмами кандидатів. Інакше це замкнене коло.

За різними соціологічними даними, саме війна на Донбасі турбує українців найбільше. І взагалі залишається відкритим питання — як вибудовувати майбутні відносини з країною-агресором, не капітулюючи перед Росією? Далі йдуть питання соціально-економічного характеру: низькі зарплати, високі тарифи й ціни, відсутність роботи, корупція тощо. Тобто болючі питання реформ. На особливому місці стоїть вирішення земельного питання. Не менш важливе також питання зовнішньополітичних орієнтирів України — курс на НАТО і ЄС.

Отже, як експерти оцінюють якість передвиборчих програм кандидатів у президенти, зокрема за вказаними напрямками?

«50 ВІДСОТКІВ ТЕЗ ВИБОРЧИХ ПРОГРАМ — ЦЕ ПИТАННЯ, ЯКІ НЕ СТОСУЮТЬСЯ КОМПЕТЕНЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА»

Олексій КОШЕЛЬ, голова Комітету виборців України:

— Програми кандидатів, на жаль, залишаються дуже низької якості. Ми проводили аналіз виборчих програм, і якщо говорити мовою цифр, то 50 відсотків тез виборчих програм — це питання, які не стосуються компетенції президента або мають до них часткове відношення. 20 відсотків виборчих програм — це загальні слова або тези із автобіографій. Доходить до того, що один із кандидатів у президенти говорить про необхідність безпечності продажу шаурми в кіосках. А на підтримку євроінтеграційних процесів висловилися лише 19 кандидатів із 44-х. Про НАТО половина кандидатів говорить або в негативі, або просто уникають цього питання. Це негативна тенденція. Чимала частина кандидатів у президенти будуть причетні до роботи парламенту наступного скликання. І це зрозуміло. Ще один негативний момент: вісім кандидатів не включили у свою програму тези про повернення Криму до складу України. Крім того, багато кандидатів змінюють ключові тези своєї кампанії. Основні кандидати говорять про миротворців, про зміну Мінського формату. Це, на мою думку, добре, адже вони мають реалістичну позицію. Але якщо говорити загалом про тези передвиборчої кампанії, то одним із основних негативних моментів, які я бачу, — це те, що в них переважає форма, а не зміст. Таким чином, змістовна складова є дуже і дуже слабкою. Другий мінус — це те, що кандидати не звертаються до непопулярних тем і не порушують питання реформ.

«ВІДМІННІСТЬ У ВИЗНАЧЕНИХ ПИТАННЯХ У ПРОГРАМАХ ЗЕЛЕНСЬКОГО, ТИМОШЕНКО, ПОРОШЕНКА, ГРИЦЕНКА — НЕВЕЛИКА»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Якщо взяти передвиборчі програми Зеленського, Тимошенко, Порошенка, Гриценка, то їхня відмінність у визначених питаннях невелика. Тільки Тимошенко проти продажу землі. Всі з них — за НАТО і ЄС, за політико-дипломатичний шлях розв’язання проблем Донбасу та Криму. Тимошенко виступає за формат Будапешт+. У Зеленського — це Нормандський формат. У Порошенка основні пункти — продовження чинного курсу і, в тому числі, політико-дипломатичне рішення. Гриценко має програму-декорацію, і незрозуміло, як саме він бачить розв’язання проблеми Донбасу та Криму. Але це все лінійно.

Аналіз позиціонування — це інші речі. Порошенко пропонує варіант статус-кво нинішнього курсу на особливу євроінтеграцію без суттєвої трансформації чинної державної системи. І «довгий шлях до миру». Його позиція як президента нагадує гетьманат — де він зберігає домінуючий статус у політсистемі. Патріотична політика. У Тимошенко — соціал-популізм. Популізм озвучений як ідеологія і прирівняний нею до демократичної платформи. Тимошенко бачить свою роль як канцлер і тому єдина із ключових кандидатів наполягає на зміні Конституції та політсистеми. Вона бачить шлях до розв’язання проблем Донбасу і Криму та мир як повернення до Будапештського меморандуму за участю інших нинішніх глобальних гравців. Важливим пунктом цього шляху є акцент на заборгованості Заходу перед Україною за відмову від ядерної зброї — у наданні гарантій безпеки. Тимошенко також пропонує власну модель економічної політики та багато соціальних програм і зобов’язань.

«ГОЛОСУЮТЬ НЕ ЗА ПРОГРАМИ, А ЗА ОСОБИСТІСТЬ»

Iрина БЕКЕШКIНА, директор фонду «Демократичні ініціативи» імені Iлька Кучеріва:

— Питання полягає в тому, що голосують не за програми, а за особистість. Але при цьому сам виборець часто сам собі психологічно не хоче зізнаватися, що він програму кандидата в очі не бачив. Коли ми досліджували фокус-групи, то вийшли на те, що люди не вивчають детально програми, а орієнтуються на те, що той чи інший кандидат обіцяє. Наприклад, удвічі знизити тарифи. Чи це можна назвати знанням програми? Навряд чи. Це просто привабливі пропозиції. Як наслідок, ми маємо не боротьбу між програмами, а війну гасел та пропозицій. Раніше було простіше. Кандидати ділилися на східняків і західників. За них голосували «свої». Тепер ми бачимо, що одні голосують за тих, хто пропонує Томос, євроінтеграцію та інше, а друга категорія голосуватиме за тих, хто пропонує соціальне вирішення питань. А ось за третього голосують ті, хто зневірився і в перших, і в других. Тому народу байдуже, що саме обіцяє Зеленський. Народ просто голосує за того, хто є проти згаданих персон. «Хоч за клоуна, тільки не за вас», — ось їхня позиція. Тому, резюмуючи, можу сказати, що у виборців руки до програм не доходять. Все фільтрується через конкретні пропозиції та конкретні персоналії.

«ЗАХІДНА КУЛЬТУРА ВИБОРЦЯ ПЕРЕДБАЧАЄ ОБГОВОРЕННЯ ВИБОРЧИХ ПРОГРАМ. У НАС ЦІЄЇ КУЛЬТУРИ ПОКИ ЩО НЕМАЄ»

Володимир КIПЕНЬ, політолог, голова Інституту соціальних досліджень і політичного аналізу, доцент Донецького національного університету імені Василя Стуса:

— Ставлення до виборчих програм і самих кандидатів, і виборців досить неоднозначне. За соціологією, лише п’ять-десять відсотків українських виборців знайомляться з програмами кандидатів у президенти. Тому й кандидати великою мірою перетворюють їх на документи формального типу, суто для реєстрації. Меншою мірою, як перелік кроків, які вони виконуватимуть у ролі президента. Мабуть, тому надзвичайно багато програм (а я ознайомився з великою їх кількістю) низької якості й формальні — не відповідають класичним вимогам до програми керівника держави у розвинутих країнах. Хоча є і досить сильні програми у кількох кандидатів.

Існує низка критеріїв, які мають бути враховані при характеристиці кандидатів та їхніх програм. До речі, ці критерії напрацьовані в політичній практиці розвинутих демократичних країн. І зараз їх намагається запровадити «Виборча Рада UA» — неполітична громадська платформа експертів в Україні. До неї входить понад 30 експертів. Ми займаємось саме аналізом програм кандидатів і ставимо претендентам на президентську посаду публічні питання про зміст їхніх пропозицій щодо розвитку країни. До речі, найближчим часом на Громадському телебаченні громадські експерти з Виборчої Ради UA візьмуть участь у відкритих дебатах кандидатів у президенти.

Так-от, головні критерії, які бажано враховувати, оцінюючи програму, це, зрозуміло, комплексність підходів, яка зорієнтована на ті повноваження, які має посада президента згідно з Конституцією України. Уже виходячи з цього, левова частка програм кандидатів не відповідає цьому критерію, адже вони пропонують вирішувати ті питання, повноваження щодо яких президент, у принципі, не має (ціна на газ, комунальні послуги тощо).

Наступним важливим критерієм для оцінки програм є їхня реалістичність, яка передбачає не просто формулювання гасел типу: «Зроблю Україну найщасливішою на земній кулі», а передбачає наявність тих конкретних кроків, які дадуть можливість здійснити ці пропозиції. Більше того, важливі не лише кроки, а ще й певні часові межі, коли це планується зробити. Ще один момент пов’язаний з відсутністю популізму в програмах. Популізм, який пропонує для вирішення складних питань прості рецепти, який обіцяє зробити все і негайно, який зваблює нереалістичними обіцянками, що збуджують і розділяють суспільство, але нездійсненні в реальності, — це надзвичайно поширене явище, яке закладене у більшу кількість програм кандидатів. І це лише низка позицій, які важливі для характеристик програм. Я свідомо опустив зараз ідеологічну спрямованість чи базові цінності, які закладені в програму. Чому? Тому, що це вже персональний вибір кожного кандидата і будь-кого з виборців, які мають право визначати на виборчих дільницях, що їм ближче — євроатлантична орієнтація чи євразійська, наприклад.

Більшість наших кандидатів за своєю геополітичною орієнтованістю мають цілком чіткі положення про підтримку прозахідного курсу України. Але є конкретна кількість тих, хто орієнтується на проросійських виборців і пропонує інший варіант — орієнтує на відновлення «добросусідських» відносин з Росією, на відновлення економічних зв’язків, людських контактів, бо ми ж нібито «братні народи». Тут же пропонують свої варіанти замирення з Росією як спосіб припинення війни. І вибори покажуть, скільки таких «наївних» виборців у нас ще залишається після років війни на сході. Коли ж вести мову про питання НАТО, то воно звучить у значній кількості програм. Але найбільш чітко — у програмах державницьки орієнтованих ТОП-політиків, які займають найвищі місця у соціологічних рейтингах, яких знають люди. Хоча і в цій групі кандидатів є прикрі винятки.

Земельне питання ставлять у своїх програмах здебільшого проєвропейськи орієнтовані політики, які і роблять акценти на розвиток агропромислового комплексу, стоять на ринкових позиціях у земельних питаннях. Вони виходять з необхідності припинити мораторій на продаж землі і зробити землю товаром. Це, передбачається, дасть можливість для залучення інвестицій у розвиток агропромислового сектору України. Але натомість чимала кількість програм кандидатів заряджені різними аспектами популізму,  стоять на позиціях продовження мораторію на продаж землі, тобто виступають за просоціалістичне розуміння селянського земельного питання.

Резюмуючи. Більшість ТОП-політиків серед низки найважливіших питань визначають ключовими питання безпеки і відновлення цілісності країни, питання геополітичного орієнтування держави і стосунків з нашими союзниками та побудови більш справедливого суспільства.

Звичайно, ми як виборці не ідеальні. І читати та ще й аналізувати велику кількість програм пересічний громадянин не буде. Але подивитись хоча б кілька програм симпатичних йому кандидатів дуже бажано. Голосувати треба не тільки серцем та емоціями, а більше головою, по-розумному. Адже ми як народ вже не раз помилялися у виборі і на виборах. Треба дорослішати і засвоювати уроки з помилок. Потрібно орієнтуватись не тільки на персону, а обов’язково і на змістовне наповнення того порядку денного і тих підходів, які планує реалізувати ця особа на найвищій державній посаді. Це дуже важливо.

Західна культура виборця передбачає серйозне обговорення виборчих програм кандидатів. У нас цієї культури поки що немає. Виборець орієнтуються на імідж кандидата, радше на образ, який сформований у ЗМІ рекламою і нерідко має мало спільного з реальним кандидатом. В ідеалі, перш ніж віддати свій голос тому чи іншому кандидату, варто було б ознайомитися з базовими баченнями вирішення головних проблем країни, які входять у його компетенцію як глави держави.