Півострів липкого страху

70 політичних в’язнів, 300 адміністративних протоколів та 12 кримінальних справ за мирні зібрання. Це — реалії окупованого Криму, що прийшли на півострів разом із «зеленими чоловічками» та триколорами, і переслідують його мешканців шостий рік поспіль. Але ці реалії російська сторона всіляко замовчує.

РФ є учасницею Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та факультативного протоколу до нього. Заяв про відхилення від зобов’язань, передбачених цими документами, Росія не робила, тож має неухильно дотримуватися усіх норм. Кожні чотири роки країна повинна звітувати про виконання пакту до комітету з прав людини ООН. Оскільки, Росія є державою агресором та окупувала Крим, то українські правозахисні організації теж мають право подавати такі звіти про порушення на території окупованого півострова. І вже зараз вони відзначають разючі розбіжності в українських та російських звітах. Більшість порушень, які фіксує українська сторона, у РФ не висвітлюють зовсім. Саме тому представники громадських організацій уже вдруге подають до ООН тіньову доповідь про виконання Росією Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

«Росія створює ілюзію того, що в Криму все законно, що забезпечується право на освіту та інші права людини. — пояснює юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Максим ТИМОЧКО. — Такі альтернативні доповіді дають можливість спростувати їхні аргументи і показати, що насправді відбувається з правами людини в Криму.

Також правозахисники нині розробили 19 рекомендацій для РФ щодо дотримання прав громадян на півострові.

«Це своєрідний каталог порушень, — каже голова правління Центру прав людини ZMINA Тетяна ПЕЧОНЧИК. — Адже немає жодної статті, щодо якої держава-окупант не здійснювала б репресій у окупованому Криму».

ПОЛОНЕНІ МОРЯКИ

Частина рекомендацій присвячена дотриманню прав моряків, яких затримали в Керченській протоці представники Російської Федерації наприкінці минулого року. Зокрема, правозахисники вимагають забезпечити морякам поводження відповідно до їхнього статусу військовополонених, а також провести розслідування факту застосування щодо них летальної зброї. Юрист Регіонального центру з прав людини Микола КІККАС наполягає — це прямо порушує положення Міжнародного пакту в частині дотримання права на життя та свободу. Він пояснює: «Специфіка правового регулювання права на життя передбачає те, що не обов’язково чекати трагічних наслідків, щоб зробити висновок про порушення. Достатньо того, що було застосовано летальну зброю і створено ситуацію, за якої люди можуть загинути. Вогонь вівся по рубках, де містився екіпаж. Це створювало ризик для життя людей».

ТИСК «ЗАКОНУ»

Правозахисники наполягають: російська сторона часто використовує катування до затриманих, щоб здобути докази для політично мотивованих процесів. Тому серед вимог — припинити застосування тортур, ефективно розслідувати всі факти катувань та жорстокого поводження, а також смерті осіб, що перебувають у місцях несвободи. Також правозахисники наполягають на припиненні політично мотивованих переслідувань та тиску на мешканців півострова з проукраїнською позицією. Найчастіше тиснуть через суди, зазначає Тетяна Печончик: «Після окупації Криму за перший рік відбулася хвиля переслідувань щодо всіх незгодних, тих, хто критикував окупаційну владу. Це і журналісти, і правозахисники, і звичайні громадяни, активісти. Тоді ми зафіксували низку тортур, насильницьких зникнень. Потім ситуація змінилася. Репресії не зникли, але в них включилися правоохоронні органи. Переслідування замкнули на судовій системі, яка вмонтована в загальний маховик».

Максим Тимочко додає: «Суди створюють ілюзію законності. Людині нібито надають можливість брати участь у судовому процесі, відстоювати свої права. Але коли ми аналізуємо ці процеси, ми робимо висновок, що вони політично вмотивовані і не відповідають праву на справедливе судочинство». За його словами, всі суди на окупованому півострові нині складаються виключно з лояльних режиму суддів, а законодавство повністю підлаштоване під російську репресивну машину. При тому, що за Женевською конвенцією, змінювати кримінальне законодавство не мали права.

Ще одна цікава «новація» окупаційної влади — зворотна дія закону. Людей засуджують за злочини, які вони нібито вчиняли тоді, коли за законом їхні дії взагалі не вважалися порушенням. «Це було в ситуації Ахтема Чийгоза, коли йому інкримінували дії, вчинені до окупації, коли діяли українські закони, за якими його дії порушенням не вважалися. Міжнародні норми забороняють зворотність кримінального законодавства в часі»,                — пояснює Тимочко.

ЗНИЩЕННЯ ІДЕНТИЧНОСТІ

Російська влада декларує гармонійне співжиття на півострові трьох народів: російського, українського та кримськотатарського. Насправді ж, усе, що не належить до «титульної» російської культури, активно знищується. Українська громада зіткнулася з утисками власної церкви, знищенням українських шкіл та активною пропагандою російської ідентичності серед молодого покоління, скаржиться керівниця освітнього напряму Української Гельсінської спілки з прав людини Валентина ПОТАПОВА: «В Криму повністю знищена українська мова. Лишилася одна школа в Феодосії. Але якщо за документами школа українська, то по факту викладання там проводиться російською. Не лишилося доступу до історії України. Взагалі немає можливості її вивчати».

Водночас Валентину Потапову турбує зростаюча мілітаризація освіти, від якої частина дітей навіть не може захиститися: «З 2014 року створена так звана «юнармія». З 2018-го — «юнармія наставництва». Якщо перша передбачає, що в дітей є вибір, вступати чи не вступати. То «юнармія наставництва» спрямована на дітей у дитячих будинках і в них такого вибору немає. Цей вибір за них зробила Російська Федерація». Тому правозахисники наполягають на забезпечення права на отриманні освіти рідною мовою, збереження української ідентичності, а також припиненні масової мілітаризації дітей.

НЕЗГОДА ЗАМОВКАЄ

Із часу публікації останнього тіньового звіту 2015 року, правозахисники помітили певні зміни в дотриманні прав мешканців півострова російською окупаційною владою. І зміни ці — далеко не в кращий бік.

Керівниця Кримської правозахисної групи Ольга СКРИПНИК розповідає: «На жаль, динаміка свідчить про згортання прав людини. Якщо говорити про політичні переслідування — є зміни в підходах. Можливо, причина в тому, що змінився голова ФСБ. Деякі їхні операції нині стали більш масштабними. Наприклад, згадаємо березень, коли проводилися обшуки в кількох селах і було затримано понад 20 людей, а вже в червні були затримані родичі тих, кого затримали в березні (Йдеться про «справу «Хізб ут-Тахрір»). Я вважаю, що це робиться для того, щоб тиснути на затриманих. Адже люди, які можуть пережити тортури, часто ламаються, коли знають, що їхню рідну людину можуть позбавити волі. Це новий вид тиску, який активно застосовується».

Водночас правозахисники резюмують: Російській Федерації таки вдається досягати бажаного результату і протестні рухи на півострові потроху згортаються. «За ці п’ять років у Криму оселився «липкий страх». Якщо ще 2014-го ми спостерігали хоча б якісь форми інакодумства, то нині протести практично зійшли нанівець», — розповідає Валентина Потапова.

Критична ситуація з дотриманням прав людини сприяє тому, що багато мешканців покидають півострів. За офіційною статистикою внутрішньо переміщених осіб із Криму 40     000. Реально ж цифра може бути в рази більша, адже не враховуються ті, хто не реєструвався, як внутрішньо переміщена особа, та ті, хто виїхав за кордон. Хоча, більшість громадян покидають Крим із власної волі, створення умов, за яких вони більше не можуть проживати на півострові, правозахисники називають формою примусового переселення. Активісти сподіваються, що цей злочин Російської Федерації щодо мешканців Криму також буде визнаний міжнародною спільнотою, а винні — понесуть відповідальність.