Про «Тоніс» і парламент...

Телеканалу «Тоніс» обіцяють нове життя. «Непрості часи каналу минули, вважаю, що його чекає прекрасне майбутнє», — заявив днями український політик і бізнесмен Володимир Макеєнко, який став власником 9,5% частки, придбавши її у менеджменту телеканала. Під час прес-конференції в Києві Володимир Макеєнко заявив, що Tonis буде «стовідсотково проукраїнським каналом, який працюватиме виключно в українському полі, згідно з Конституцією України». Зі слів Макеєнка, він придбав «Тоніс», бо не хотів, щоб зник перший приватний український телеканал. І додав: «Це зараз мій основний проект, яким я буду займатися. План на п’ять років прораховано». Яким чином «Тоніс» збирається вигравати конкуренцію, адже планується, що він має стати ще одним інформаційним телеканалом? Чому саме ця ніша? З цього почалася наша розмова з Володимиром МАКЕЄНКОМ:

— Це перший приватний телеканал в Україні, який навіть є старшим за проголошення незалежності України. Він був зареєстрований у 1989 р. в Миколаєві, а потім у 1992 р. переїхав до Києва. З часом його незаслужено забули — не було достатньої уваги. Відповідно сьогодні «Тоніс» займає дуже маленьку частку українського ефіру, і говорити про конкуренцію поки не доводиться. Я пам’ятаю часи, коли з’являлися друковані засоби масової інформації — незалежні, приватні, зокрема з’явилося ваше прекрасне видання, яке знайшло свою нішу. Деякі видання витримали час і залишилися, а деякі зникли. Отже, стоїть задача зробити з «Тонісу» конкурентоспроможний телеканал, а головне — наповнити його якісним контентом.

У нас є багато талановитих, молодих людей, які працюють у ЗМІ, є багато випускників журналістських факультетів — куди їм їхати? За кордон? Краще, щоб вони залишалися в Україні й працювали тут. Я розраховую на професіоналів, на колектив. Хай буде ще один канал, який дасть шанс журналістам проявити себе, шанс суспільству почути ще одну точку зору. Я дружу з багатьма мерами — великих і маленьких міст, ще з часів, коли очолював бюджетний комітет у парламенті, але чому цих людей немає на екрані? Наприклад, на якому каналі показують мера Батурина Чернігівської обл., чи міста Умань Черкаської обл., чи м. Бориспіль Київської обл.? Нецікаво їх показувати, бо вони не рейтингові — не б’ються, не кричать, не матюкаються. Талановитих людей потрібно показувати. Є, наприклад, програма «Голос країни», де представлені прекрасні талановиті люди, так давайте пошукаємо таких людей і в інших сферах життя.

Коли ти займаєшся меценатством, ремонтуєш школи, лікарні, дороги, парки... чи будуєш церкву, ти не задумуєшся про конкуренцію. Такий самий підхід у мене і щодо «Тонісу». Я не хочу купувати собі яхту, ну, не хочу, бо не розумію, навіщо вона потрібна мені. Я хочу дати шанс іншим людям, в даному разі журналістам.  На каналі повинні бути ефективні менеджери та журналісти. Можу точно сказати, що ми будемо абсолютно відкриті й чесні в своїх підходах, ми вже оголосили конкурси на всі посади. Ніякої політики за цим не стоїть.

— Ви парламентар з великим стажем — були в усіх скликаннях ВР, окрім другого та нинішнього. Як ви оцінюєте сьогоднішню Верховну Раду?

— Я би назвав цей парламент емоційним. Після всіх подій, які у нас відбулися, — це закономірно. Певним чином мені це нагадує події кінця 1980-х рр., коли Радянський Союз начебто ще існував, але з сердець людей він уже зникав. Сьогодні також ми спостерігаємо постійні розмови про коаліцію, вибори, реформи... Я би побажав нинішньому парламенту прибрати емоційність і пам’ятати, що вони є народними депутатами. Звичайно, потрібно додати професіоналізму і єдності. Нашим політикам сьогодні потрібно робити все, щоб нашу державу менше «трусило».

— Не роблять висновків із подій сторічної давнини, коли відсутність єдності серед тодішніх політиків призвела до поразки Української революції 1917—1921 рр.?

— Висновки абсолютно не роблять, хоча події дуже схожі. Історія свідчить, що коли немає єдності всередині держави, то цим завжди користуються ззовні. Сто років тому це призвело до втрати проголошеної української державності. Не хочеться говорити про це, але сьогодні ми рухаємося в цьому ж напрямі. Треба вивчати історію. 1991 р. дав нам шанс, який ми не маємо права втратити. Якщо сьогодні комусь у владі чи чиновникам не вистачає професіоналізму, зокрема народним депутатам, то не треба триматися за посаду, потрібно займатися тим, що ти можеш робити краще. Не треба зловживати довірою людей. Кожному свій рівень, не всі ж можуть співати в оперному театрі.

— Показово те, що у нас формально парламентсько-президентська республіка, але по суті Президент має більшу вагу, перетягуючи на себе повноваження.

— Враховуючи внутрішню і зовнішню ситуацію, Президент ще мало перетягує на себе повноважень. Хтось повинен приймати рішення, і якщо Петро Порошенко це робить, то добре. Легше перекласти відповідальність на когось, кажучи про те, що не вистачає повноважень. Іноді, а особливо коли йде війна, немає часу на розкачку і роздуми.

— Може, тоді варто вийти і чесно сказати, що нам потрібна президентська республіка, хоча б на певний період — поки війна?

— На цей період нам однозначно потрібна вертикаль влади — президентська республіка.

— Відсутність чіткості — великий мінус нинішньої влади. Це стосується багатьох сфер, зокрема ситуації на сході країни. Офіційно — АТО, хоча самі представники влади кажуть, що це війна. Закону про окуповані території немає, але, знову ж таки, представники влади кажуть, що це окуповані території. Про що це свідчить?

— Щоб відповісти на це запитання, потрібно бути всередині політичного процесу, відчувати ситуацію. У нас за це відповідають Президент, Кабмін, Верховна Раді. Вони мають нести відповідальність за ситуацію в країні.

Інше питання, що досі існують якісь квоти в уряді — хто і який міністр до якої політичної сили має належати. Тобто партійна і квотна процедури залишаються — офіційно і неофіційно.

— Старі правила.

— Не можна сказати, що в тому ж парламенті голосування відбувається як і раніше. Якщо за часів президентства Віктора Януковича якесь питання виносилося на голосування в сесійний зал, то була впевненість, що сто відсотків це питання проголосують. Добре це чи погано, інша справа. Сьогодні ж немає одноголосного голосування — за якийсь один законопроект можуть проголосувати народні депутати з абсолютно різних фракцій. Сказати, що це демократія, не можна, як і не можна сказати, що це бардак.

— Від того, що влада не пропонує чітких планів щодо окупованих території, виникають різні пропозиції — наприклад, від олігарха Віктора Пінчука чи народного депутата Андрія Артеменка. Останній пропонував фактично обміняти Крим на Донбас.

— Не потрібно звертати уваги на всі ці проекти. Хай краще обмінюють свої будинки, квартири, підприємства... За Конституцією, у нас є люди, які відповідають за державну політику і ситуацію, яка склалася на сході і в Криму. Тому я б закликав представників ЗМІ не звертати уваги на всілякі інші «приватні» проекти. З іншого боку, тиждень тому я прочитав інформацію про те, що загинув молодий морпіх —  дев’ятнадцятирічний хлопець. Сирота. Його направили на фронт. Тому я за те, щоб ішли будь-які переговори — мінські, женевські,.. на будь-якому рівні, тому що потрібно зберегти життя людей.