Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Приклад жертовності

Геннадій ДРУЗЕНКО: «Лікарі ПДМШ — це ті, хто три роки тому ризикнув і поїхав у невідоме, та привіз туди не лише спасіння, а й надію для людей»
19 грудня, 2017 - 11:18
Геннадій ДРУЗЕНКО

Першому добровольчому мобільному шпиталю імені Миколи Пирогова — три роки. Саме три роки тому лікарі за власний кошт за рахунок відпустки вирушили на схід України, щоб допомагати військовим та цивільним. «День» неодноразово їздив разом із лікарями ПДМШ на Донбас і наочно міг побачити схему роботи шпиталю. Унікальність цього проекту полягає в тому, що він зламав стереотип бюрократичного підходу в медицині. Звичайно, якби не війна, то можливо б ми не побачили ні ПДМШ, ні інших волонтерів і взагалі не мали б гадки, що українська нація здатна на неймовірну самопожертву. ПДМШ в цьому плані є прикладом ефективної жертовності. Ці лікарі буквально збирали людей по шматкам в польових умовах, а засмічені російською пропагандою бабці з дідусями отримали можливість переконатись, які ж вони справжні «бандерівці». Коли представники влади говорять про реінтеграцію Донбасу, то не завжди зрозуміло, як вони це збираються роботи. Натомість ПДМШ конкретними кроками демонструє як треба «зшивати» країну. Фактично шпиталь виконує роль не лише медичну, а й інформаційну. Лікарі із різних куточків України не лише лікують, але й спілкуються з місцевими мешканцями. Таким чином образ «злого бандерівця», який навіювався там роками, стає вже не таким і демонічним. Ті, хто мали б приїхати вбивати, як це подавалось і подається російською пропагандою, насправді лікують. Причому безкоштовно. Це те, чим мала б займатись держава, але займаються прості люди. Безоплатність послуг, хоч як це дивно, на деяких ділянках стала перешкодою роботі медиків, тому що вони почали руйнувати вже сталі корупційні схеми надання допомоги.

Лікарі ПДМШ є взірцем справжнього волонтерства. При повному ігноруванні державою, вони своїми зусиллями створили дієвий механізм надання медичної допомоги на передовій та стали суттєвою підмогою медикам на сході. 2014 року в багатьох містах Луганщини та Донеччини деякі лікарні майже залишились без лікарів. І саме ПДМШ заповнювали ці пробіли своїми спеціалістами.

«Ми в країні живемо наче в різних паралельних реальностях, — говорить «Дню» парамедик ПДМШ Ігор БУЙВОЛ. — Одні люди боронять нашу країну на фронті, а їм допомагають волонтери, інші відпочивають в теплих умовах. Є ще одна категорія — чиновники. Ось вони взагалі існують в своєму окремому світі. У них все добре і немає проблем. Вони абстраговані від реалій війни і часто заважають процесам, які виникають природно. ПДМШ — це природний проект, який виник в умовах війни і при цьому доводить свою ефективність».

«Для мене є справжнім чудом те, що ПДМШ не лише вистояв, а й розвивається, — розповів на святкуванні річниці шпиталю її засновник Геннадій ДРУЗЕНКО. — 1 грудня 2013 року ми вивели людей в білому з фарбою намальованими хрестами, коли ніякої медичної служби Майдану не було і фактично нікому було допомагати людям, які наражались на велику небезпеку. Були ми і наші друзі із Червоного Хреста. Зараз ми маємо фантастичні цифри. Не маючи за весь час жодної державної копійки, ми натомість маємо більш ніж 400 медиків-добровольців — від санітарок до професорів та провідних фахівців у своїх медичних галузях. Ми святкуємо не лише три роки існування, а й 30 тисяч пацієнтів. Це врятовані життя, це здоров’я людей і головне — це їхні душі, які відкриваються українському лікарю. Ми повернули надію не лише нашим військовим захисникам, а й простим цивільним громадянам, які потрапили в жахливі умови війни. Немає сенсу звільняти територію, якщо ти не готовий піклуватись про громадян, які там мешкають. ПДМШ доводить — ми є єдиною нацією, і ми не ділимо людей за переконаннями. Більш того, коли український громадянин нехай під впливом російської пропаганди починає бачити в українському лікарі рятівника, то ми маємо шанс привернути його душу до України. Перший офтальмолог за 10 років потрапив в Білокуракіне Луганської області з ПДМШ. Перший гінеколог заїхав в Станицю Луганську після початку бойових дій з ПДМШ. Після початку війни нашим гінекологом були прийняті в Станиці Луганській перші пологи. Цю молоду 17-ти річну дівчинку не можна було довести до пологового будинку. Лікарі ПДМШ — це ті, хто ризикнув, хто поїхав в невідоме і привіз туди не лише спасіння, а й надію для людей, для наших українців на сході».

Геннадій Друзенко визнає, що в певний період виникала думка закрити проект ПДМШ. Та новим подихом стало його знайомство з Валентином Наливайченком на одному із заходів, який організував «День». Завдяки пану Наливайченку шпиталь отримав офіс та додаткову підтримку.

«ПДМШ на практиці демонструє як треба допомагати державі, — говорить «Дню» лідер громадської організації «Справедливість» Валентин НАЛИВАЙЧЕНКО. — І тут чиновникам, які начебто і є представниками держави, є чому повчитись. Найголовніше, що ПДМШ це робить щиро. У них немає фінансування, немає державної підтримки хоча б в статусах. У парламенті навіть ігноруються законопроекти, які підготовлені ПДМШ. Не зважаючи на це лікарі-волонтери пройшли 33 ротації. Колектив шпиталю налічує більше 400 людей. Це люди, які прийшли допомагати іншим за покликом серця. Таким людям необхідно допомагати. Навіть із США приїздять українці за власний кошт, щоб долучитись до цього унікального проекту. Дуже важливим чинником є те, що всі бачать, як ця допомога потрапляє до конкретної людини, причому там, де вона конче необхідна. Чиновникам з їхнім громіздким бюрократичним апаратом є чого повчитись у ПДМШ. Це той випадок, коли ресурс потрапляє точно до адресата, а не зникає в різноманітних схемах. Тут є багато спільного і з діяльністю «Дня». Тільки Лариса Івшина розшифрувала код державницької демократії, а ПДМШ декодував принципи справжньої сучасної медицини. Вони зараз зварюють судини на передовій і роблять свій внесок у науку. І це при тому, що там, на передовій, вони живуть в дуже складних умовах. Там не до комфорту. Ми разом з ПДМШ привезли в Піски сучасний санітарний модуль, який виготовлений українським заводом. Та військова частина, попри всі ротації, досі ним користується. Уже минув рік, а скільки держава зробила санітарних модулів? Нуль. А ми з ПДМШ їх зробили вже сім. Ось і відповідь щодо ефективної діяльності. Вони продемонстрували на практиці модель, як може і має діяти медицина».

Нагадаємо, що Порядок залучення медичного та допоміжного персоналу для роботи в зоні АТО у складі ПДМШ ім. Миколи Пирогова регулює наказ МОЗ України №1254 від 18.11.2016 року. На сьогодні це єдиний медичний проект, який працює в зоні проведення АТО у повній відповідності до вимог українського законодавства. Безумовно, така «легалізація» проекту не далась легко. ПДМШ довелось провести цілу «війну» з бюрократизмом, щоб тепер лікарі могли не лише за власний кошт і за рахунок відпустки приїздити на схід, а отримувати відповідне відрядження. До того медики ПДМШ працювали у більш ніж 40 локаціях у Донецькій та Луганській областях — від міст та селищ до польових умов.

Валентин ТОРБА, «День». ФОТО АВТОРА
Газета: 
Рубрика: