«У нас завжди домінував політичний інтерес...»

У далекому вже 1996 році  (28 червня) Верховна Рада після досить тривалого конституційного процесу і політичного протистояння прийняла Основний документ, який за ці роки зазнавав неодноразових змін. Деякі правки, за словами експертів, були необхідними, але частіше це робилося в угоду політичних інтересів тих чи інших груп, що були у владі. Звідси основне запитання, яке є актуальним вже багато років — чи дотримуються українці Конституції? Це стосується пересічних громадян, а особливо політичного класу, починаючи з перших осіб держави. З цього почалася наша розмова з головою правління Центру політико-правових реформ Ігорем КОЛІУШКОМ:

«ПОНАД 50% УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН ВИЗНАЮТЬ, ЩО ВОНИ НІКОЛИ НЕ ЧИТАЛИ КОНСТИТУЦІЮ»

— Думаю, у нас є небагато підстав, щоб пишатися досягненнями в сфері виконання Конституції. По-перше, за даними соціологічних досліджень більше 50% українських громадян визнають, що вони ніколи не читали Основний закон України, відповідно не знають про що ця книжка. По-друге, ми постійно стикаємося з ситуаціями, коли органи державної влади, насамперед Президент, Верховна Рада порушують Конституцію. Тим самим, вони демонструють всьому суспільству, що цей документ не є найважливішим. Особливо загрозливі тенденції з’явилися в цьому році, коли політики відверто почали говорити, що немає значення що написано в Основному законі, головне — що хоче народ. Тобто бажання народу і є критерієм. Якщо подібні тенденції не будуть виправлені, вони можуть призвести до посилення авторитарних тенденцій у владі, або взагалі до хаосу, коли ніхто не звертатиме увагу ні на Конституції, ні на закони. Обидві тенденції є несприятливими і загрозливими, особливо в умовах зовнішньої військової агресії.

— У чому все-таки причина того, що у нас так і не сформувалася правова культура, чому кожен президент і взагалі більшість політиків прагнуть змінити Конституцію?

— Перша причина — невисокий рівень правової свідомості в самому суспільстві, відповідно громадяни не вимагають від політиків дотримання Конституції і законів. Друга причина в самих науковцях і юридичній громадськості. У нас явно переважає кількість тих, хто готовий прислужити владі і дати потрібні їй роз’яснення, над тими, хто готовий сперечатися з владою і відстоювати засади науково-обґрунтованого тлумачення тих чи інших правових ситуацій.

«ПОТРІБНА РЕФОРМА КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ»

— Особливу роль тут має відігравати Конституційний суд. Але як показує практика, в різні часи цей орган приймав рішення, які були вигідні чинним президентам. Наприклад, в 2003 році КС прийняв рішення, в якому визнано конституційним право президента Кучми балотуватися на виборах 2004 року. Суд обґрунтував це рішення тим, що оскільки нову Конституцію України було ухвалено 1996 року, то першим терміном президентства слід вважати той, що розпочався після виборів 1999 року. Або рішення 2010 року на користь Януковича, коли КС скасував політреформу 2004 року, визнавши її нелегітимною, і повернув у дію Конституцію 1996 року. А нещодавно, як відомо, КС визнав конституційним указ Президента Зеленського про розпуск Верховної Ради і призначення дострокових парламентських виборів, хоча частина конституціоналістів вважають указ неконституційним. Чому так відбувається — чи потрібна реформа Конституційного суду?

— Звичайно, така реформа потрібна. Ми багато років боролися за те, щоб до Конституції були внесені зміни в частині КС. І в останніх змінах до Основного закону такі правки з’явилися. Йдеться про зміну процедури обрання суддів Конституційного Суду — тепер це має бути на конкурсній основі. Отже це вже прописано в Конституції, але, на жаль, нівельовано в законі про КС. Як відомо, склад Конституційного Суду формує Рада суддів, Верховна Рада і Президент. Так от, у Верховній Раді конкурс не проводився взагалі, вони допустили тільки ті кандидатури, які були запропоновані фракціями, що фактично порушує норми Конституції про конкурсний відбір. У Раді суддів конкурс начебто і був, але він був закритим, коли конкурсною комісією була сама Рада суддів. В Адміністрації Президента якраз конкурс провели, навіть залучили зовнішніх експертів, і таким чином до КС потрапили Головатий і Лемак. Вважаю, що це досить відомі і шановані фахівці. Частина суддів, які делегуються до КС від судової влади, як правило, є слухняною більшістю, яка готова виконувати команди. Плюс судді КС, які приходять туди з судів загальної юрисдикції, часто не розуміють різницю між конституційною юстицією і, наприклад, цивільною юстицією. Нещодавно суддя КС у відставці, який раніше був суддею в цивільних судах, опублікував свою думку з приводу рішення КС по указу Зеленського. Його думка фактично була побудована на принципах цивільного судочинства, тобто він не аналізував конституційно-правову природу указу Президента, а аналізував те, що написано у поданні народних депутатів. Таке неприпустимо. Отже, на жаль, нам поки не вдається сформувати КС повністю з фахівців в галузі конституційного права.

«ЖОДНОЇ ПОТРЕБИ В РАДИКАЛЬНОМУ ОНОВЛЕННІ ОСНОВНОГО ЗАКОНУ НЕМАЄ. АЛЕ ВНОСИТИ ЗМІНИ ПОТРІБНО»

— В Україні не припиняються дискусії щодо необхідності внесення змін до чинної Конституції, а дехто взагалі виступає за те, щоб прийняти нову Конституцію. Яка ваша думка?

— Я вважаю, що ніякої потреби в тому, щоб радикально оновлювати Основний Закон, немає. Але вносити зміни в Конституцію потрібно. Наприклад в частині конституційного регулювання повноважень і організації роботи Президента, Верховної Ради є великі проблеми. Не кажучи вже про невирішені завдання, які залишилися з 2015 року щодо реформи місцевого самоврядування. Ми не можемо ліквідувати районні державні адміністрації навіть в тих районах, де у них немає простору для повноважень. У нас є 19 районів, територію яких повністю покривають об’єднані територіальні громади, які за статусом прирівняні до міст обласного значення, а отже повноваження районних державних адміністрацій на цю територію вже не мають поширюватися. Тим не менш, вони мусять залишатися, бо визначені Конституцією. Також є проблема з способом ухвалення рішень парламентом з усіх питань абсолютною більшістю — це унікальна практика, якої немає в Європі. Це породжує кнопкодавство і багато інших проблем. Далі. Останнє рішення КС щодо незалежних регуляторів комісій формально правильне, особливо в тій частині, що Президент не повинен мати право їх призначати. Але це питання до кінця не врегульоване. Відповідні органи потрібні в системі органів влади — це правильна практика в багатьох європейських країнах, тому краще було б внести зміни в Конституцію, щоб визначити можливість їхнього формування. І таких прикладів є кілька десятків.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ТОЙ, ХТО МАВ БІЛЬШУ ВЛАДУ, ПРОБУВАЛИ ВПЛИНУТИ НА КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС»

— Пригадайте як готувалася і в яких умовах приймали Конституцію 1996 року — чи вдалося тоді вийти на оптимальний варіант документа, який унеможливив би подальші проблеми? 

— На жаль, і в 1996 році, і в попередні роки, коли тривав конституційний процес, і після прийняття Конституції, у нас завжди домінував політичний інтерес. Той, хто мав більшу владу, як правило це були президенти, пробували вплинути на конституційний процес таким чином, щоб розширити свої повноваження. Або навпаки, як це було в 2004 році. Коли чинна на той час влада зрозуміла, що не виграє вибори, вона пішла на те, щоб звузити повноваження президента. Це погано, коли мотивом є політичний інтерес тієї чи іншої політичної фігури чи сили. Конституцію потрібно аналізувати неупереджено, необхідно дивитися, які норми виконуються, а які не виконуються, які є прогалини і т.д. Саме на базі такого науково-обґрунтованого аналізу і треба змінювати Конституцію, а не в угоду тих чи інших політиків.

«ЯКЩО ВИБИРАТИ З ДВОХ ЗМІШАНИХ ФОРМ ПРАВЛІННЯ, ЯКІ В НАС БУЛИ, ТО Я ПІДТРИМУЮ ЧИННИЙ ВАРІАНТ КОНСТИТУЦІЇ»

— Сьогодні ми живемо в умовах парламентсько-президентської республіки, хоча Конституція 1996 року передбачала президентсько-парламентську форму правління. На вашу думку, яка модель є для нас більш оптимальною?

— Моя думка полягає в тому, що насамперед нам не потрібно міняти змішану форму правління. Ми не маємо можливостей якісно реалізувати ні президентську, ні парламентську форму правління. Якщо ж вибирати з двох змішаних моделей, які у нас були, то я підтримую чинний варіант Конституції. Він для нас більш оптимальний, однак потрібно внести зміни і виправити ті огріхи, які існують в чинному Основному законі. До речі, вилучити з нього норми про коаліцію. Ні в одній європейській конституції немає таких норм. Парламентська більшість формується в процесі формування уряду, тобто той, хто проголосував за новий уряд, той і входить в парламентську більшість, саме ці депутати і взяли зобов’язання підтримувати діяльність уряду. А у нас все звелося до якихось папірців і дискусій — є коаліція чи немає. Незрозуміло для чого вона потрібна в період, коли уряд працює.

«РЕАЛЬНИЙ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗМ У СУЧАСНОМУ ЗНАЧЕнНІ ЦЬОГО СЛОВА В УКРАЇНІ РОЗПОЧАВСЯ В ПРОЄКТАХ 1917 РОКУ»

— Наскільки глибинними є історичні коріння українського конституціоналізму? Чи протягуються вони до таких документів як «Руська правда» Ярослава Мудрого (XI—XII стст.), Конституція Пилипа Орлика (1710 р.), відповідні документи часів УНР, Української держави (1917—1920 рр.)?

— Я вважаю, що буде натяжкою говорити про конституціоналізм у повному значенні цього слова, посилаючись на «Руську правду» чи Конституцію Пилипа Орлика. Реальний конституціоналізм в сучасному значені цього слова в Україні розпочався в проектах 1917-го і подальших роках. Тоді дійсно було ухвалено кілька проектів Конституції в тому сенсі, як сьогодні сприймається це поняття.

— Британці, наприклад, уже 800 років живуть за Великою хартією вольностей, яка, по суті, й не є Конституцією.

— Так, самі британці кажуть, що у них немає писаної Конституції, а є сукупність актів, які разом формують їхній конституціоналізм. Всі ці акти в тому числі базуються на такому документів як Маґна Карта 1215 року.