Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Винуваті. Офіційно

Про можливі наслідки заяв урядів Нідерландів й Австралії, які звинуватили РФ у загибелі літака МН-17
30 травня, 2018 - 10:41
ФОТО РЕЙТЕР

Удавати, що не знаєш того, що відомо всім, і що тобі відомо те, чого ніхто не знає; удавати, що чуєш те, що нікому незрозуміло, і не прислухатися до того що чути всім; головне, вдавати, що ти можеш перевершити самого себе; часто робити велику таємницю з того, що зовсім не є таємницею. Ось вам і вся політика, не зійти мені з цього місця.

Бомарше. Одруження Фігаро

Розмірковувати про події, які призвели до загибелі людей і про наслідки цих подій — справа ризикована. Запросто можна отримати звинувачення в «піарі на кістках». Але, як би там не було, загибель пасажирського «Боїнга» влітку 2014 року — за визначенням явище політичне і призводить саме до політичних наслідків. Їх і належить розглянути.

Звинувачення Росії в знищенні літака — це, мабуть, доказ правоти Гегеля. Можна мати багато грошей і багато зброї, також і ядернj], можна поводитися агресивно та нахабно, можна на весь світ розповсюдити свою брехливу, але ефективну пропаганду — проте кількісні зміни все ж, накопичившись, перейдуть у якісні. Правда, заздалегідь стверджувати про якість цих змін важкувато.

Як відомо, минулої п’ятниці уряду Нідерландів й Австралії офіційно заявили, що вважають саме РФ винною в загибелі літака, його екіпажа та пасажирів — загальною кількістю майже 300 осіб. Дещо пізніше до звинувачень приєдналися США та Євросоюз (на останньому пункті варто наголосити особливо — а чому, про це нижче). Йшлося навіть про можливий позов до Міжнародного суду ООН.

Отже, факт загибелі «Боїнга» «вистрілив» майже чотири роки по тому. Всі ці роки європейські політики з такою конкретикою ще не виступали: літак був збитий російськими військовими. Слово, як відомо, не горобець, і одного разу визнавши відкрито російського президента винуватцем загибелі трьох сотень мирних громадян, відступити назад буде вже неможливо.

Але як тоді бути далі? При зустрічі з Путіним у вічі йому процитувати російську класику: «Ви й убили» (а європейські політики — люди здебільшого освічені і Достоєвського читали)? У цьому разі доведеться відкрито розривати зв’язки з Росією, якщо вже вона відкрито оголошена винною у вбивстві мирних європейських громадян. Як же після цього мати з нею справи, що приносять величезні прибутки, і як бути, наприклад, із тим же газом?

Доводилося, в цілковитій відповідності з формулюванням незабутнього Фігаро, вдавати, що не знаєш того, що відомо всім, а в практичних справах — лише натякати та підморгувати: «Ну, ви ж самі розумієте...»

Зараз же, як уже йшлося, кількість перейшла в якість — і мовчати про винуватців загибелі «Боїнгу» більше не можна. Міжнародна слідча група вустами Вілберта Пауліссена підтвердила, що лайнер, поза сумнівом, був збитий «Буком», що належав російській 53-й зенітній ракетній бригаді ППО, і не залишила простору для дипломатичних маневрів. Як не крути, смерть — найбільш об’єктивна річ у світі. Рештою явищ можна нехтувати, зробити вигляд, ніби їх немає і не було, але якщо якісь люди мертві — дуже важко вдавати, що вони живі. А якщо їх смерть була насильницькою, то за неї хтось повинен відповідати.

А ще в справу втрутилися США, які менше, ніж європейські держави, зацікавлені в тісних зв’язках із Москвою. До того ж сильна російська економічна присутність на континенті (і, зокрема, той же «Північний потік-2») їм просто не вигідна, адже ця держава сама розраховує на Старий світ як на споживача свого скрапленого газу. На жаль, у політиці та бізнесі моральні вимоги можуть бути по-справжньому ефективні лише тоді, коли підкріплені вимогами економічними.

Яких наслідків тепер можна чекати? Навряд чи такими наслідками буде повний розрив західного світу з Росією й оголошення її «країною-ізгоєм» — це і дуже небезпечно і дуже невигідно. Проте розкол напевно буде глибшим, у всякому разі про його подолання доведеться забути надовго — так само як і про зняття санкцій.

Якщо ж розмови про Міжнародний суд не залишаться лише розмовами (а серед європейських еліт напевне дуже багато хто зацікавлений у тому, щоб справа далі не пішла), ситуація ще більше загостриться. Чи в тому Путін зараз становищі, щоб нехтувати і судом і його вердиктом? Відразу на це питання не відповіси, проте це означало б якщо не повну, то майже повну міжнародну ізоляцію. В цьому разі, наприклад, Еммануелю Макрону було б скрутно з посмішкою потискувати руку Путіну, як він це робить зараз. Напевно і цю зустріч — що збіглася за часом із оголошенням підсумків розслідування — Макрону згадуватимуть ще довго.

Та все ж подвійності у своєму ставленні до Росії Старий світ ще не позбувся. Найбільш красномовно про це свідчить заява нідерландського дипломата Стефа Блока: «Притягнення держави до відповідальності — це складний юридичний процес, і є декілька способів зробити це. Нідерланди й Австралія сьогодні попросили Росію вступити в перемовний процес, щоб знайти рішення, яке відновить справедливість після страхітливих страждань і збитків, заподіяних катастрофою MH-17». Отже, Росія одночасно розглядається і як обвинувачуваний у злочині (поза будь-яким сумнівом, йдеться про офіційну Москву, коли вже згадується «притягнення до відповідальності» саме держави), і як партнер, якого кличуть «увійти в перемовний процес». Остаточного розриву поки немає, але події поступово наближаються до нього.

Як же поведеться Путін? Якщо він визнає свої позиції досить міцними, а самого себе — незамінним для Європи, то повністю може нехтувати міжнародним правосуддям. Підстави для такого припущення є. Урешті-решт, російський президент звик міркувати в дусі верхівки своєї країни, де «серйозні хлопці» завжди можуть домовитися між собою, тільки було б їм це вигідно. Західні політики, звичайно, теж не завжди є зразком моральності, але це й не потрібно — в їхніх країнах, на відміну від Росії, існує громадська думка, здатна тиснути на керівників держав. І для них кров своїх співгромадян має значення. Така поведінка Москви тільки ще більше поглибить розкол.

Можна розглянути і варіант, коли Путін піде на деякі поступки. Зокрема, він може призначити винуватця загибелі «Боїнга» — наприклад, одного чи декількох генералів, які, звичайно ж, діяли таємно від головнокомандувача, а перед самим арештом накладуть на себе руки.

Але це вже інше. Навряд чи варто сумніватися, що останні події завадили всіляким розрахункам на зближення Путіна з керівниками Заходу (причому — незалежно від бажання обох сторін) і пом’якшення санкцій.

Ілля ФЕДОСЄЄВ
Газета: 
Рубрика: