Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

Свіжа думка і свіжа «кров»

Данило Лубківський про пропозиції від опозиції та перспективи на виборах
24 лютого, 2012 - 00:00
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Для малих опозиційних політичних сил сьогодні нелегкі часи. Самостійно потрапити до парламенту вони не зможуть, а перебування в Комітеті опору диктатурі не гарантує місця у ВР. КОД поки не став платформою для об’єднання опозиції. На вибори, скоріше за все, опозиціонери підуть кількома колонами. Головні проштовхувачі цієї ідеї — перші в рейтингу «Фронт Змін» і «Батьківщина» із залученням «Свободи» на Заході країни. Усі інші мають визначитися: або вливатися до лідерів, або формувати власні колони. З усього видно, що «УДАР» Віталія Кличка стане ще одним акумулятором опозиційних ідей і не задоволених владою громадян, який піде власною колоною. А всі інші? Партнер Валентина Наливайченка — Данило Лубківський — один із тих, хто виступає за об’єднану опозицію в широкому вигляді із залученням громадських організацій. Саме в такому форматі він бачить майбутнє «Нашої України». Інакше в неї немає перспектив. «Якщо цього не відбудеться, у таких політичних координатах мені немає чого робити», — додає Лубківський. Про об’єднану опозицію, залучення «свіжої крові», перспективи на парламентських виборах, «два роки Януковича» та пропозиції від опозиції говоримо із членом політради «Нашої України» Данилом ЛУБКІВСЬКИМ.

«У НАС Є МАЙДАНЧИК — ЦЕ КОД, АЛЕ ВІН НЕ ПОВИНЕН БУТИ СУТО ВИВІСКОЮ»

— Данило, наразі дуже гостро стоїть питання деградації. На всіх рівнях — від елементарних речей в інфраструктурі до політики в цілому. Деградація набула характеру національної проблеми. Що може запропонувати опозиція?

— Деградація — це дуже точне визначення. Ми вже дійшли до межі, нижче якою опускатися буде небезпечно для держави, суспільства, конкретної людини. Це — діагноз. Який рецепт? Нинішня влада і опозиція — це відображення передусім проблем, які існують в суспільстві. Тому одним із рецептів є об’єднання опозиції. У цьому плані я підтримую пропозицію Лариси Івшиної провести зустріч об’єднаної опозиції, до речі, за участю моральних авторитетів, об’єднаних ініціативою Першого грудня, і громадських активістів. Це дуже правильний підхід.

Що таке об’єднана опозиція? Насамперед це Комітет опору диктатурі. КОД є спробою структурувати опозицію й виробити спільний план дій. Але це лише елемент. Об’єднану опозицію треба розглядати ширше. Що сьогодні відштовхує звичайного громадянина від того, що відбувається в опозиції? Аморфність і прісність діяльності, хворобливість реакцій, манірність поведінки. Більше того, ми всі бачимо, що в опозиційному середовищі є високий градус «ображеності». А найважливіше — відсутність масштабних завдань.

Коли ми говоримо про об’єднану опозицію, нам потрібно враховувати вихідну позицію. Об’єднана опозиція — це і КОД, і «УДАР», і «Громадянська позиція», й численні громадські організації, які представляють найактивніші сили суспільства. Така об’єднана опозиція мала б задавати тон усьому суспільствові. Якщо об’єднана опозиція стане реальністю, тоді зникнуть внутрішні образи, це буде вираженням спільної мудрості.

— Ви думаєте, що це реально? Які інструменти?

— Різні. Один із них — єдині списки: загальнонаціональний і на мажоритарних округах. Я, наприклад, бачу обнадійливі сигнали від «Фронту Змін», «Батьківщини» про те, що єдиний список можна сформувати. А всі партійні карлики, які присутні зараз у політичному просторі без потенціалу для розвитку, мають відійти.

— Кого ви маєте на увазі?

— Дрібні партії, чиє членство є лише її керівництво. У нас є майданчик — це КОД, але він не повинен бути суто вивіскою. Нам потрібна робоча, міжкорпоративна структура. На основі КОДу має формуватися єдиний список. Єдиний список не має замикатися лише на Західній і Центральній Україні. Об’єднана опозиція мусить виставити своїх представників по всій країні, по всіх 225 округах. Це дуже важливо, бо в опозиції є шанс отримати несподівані результати на Сході та Півдні. І домовитися про кандидатів треба колективно.

— Ви згадали партії-карлики, але, виходячи з рейтингу «Нашої України», вона цілком може поповнити цей перелік.

— Я згоден, що треба дивитися правді в очі. Справді, «Наша Україна» там інші партії подібного калібру не переходять у нову якість. Упевнений: нам потрібна сильна національна партія. Дехто називає її правицею. Але розподіл направо й наліво більшою мірою стосується питань економіки, а не цінностей. Цього не розуміють багато нинішніх політичних діячів, які мислять категоріями 90-х.

Зараз до НУ звернулися Українська народна партія, Українська платформа «Собор», КУН, щоб обговорити форму об’єднання. На мій погляд, це можливо за трьох умов. По-перше, безперечна робота в об’єднаній опозиції. По-друге, жодних альтернатив, якщо буде єдиний опозиційний список. По-третє, жодної хитромудрості, яка виглядатиме «п’ятою колоною» під маркою національного руху. Що заважало всім цим партіям об’єднатися рік чи п’ять років тому? Процес об’єднання в цьому середовищі має відбуватися задля створення єдиної політичної сили. Інакше все це — примара.

— Нездатність створити єдиний список — можливо, це визнання своєї неконкурентності?

— Якщо ми ставимо перед собою масштабну ціль — змінити життя в нашій країні, то потрібно переступати через усі дрібні проблеми. Єдиний список — це одне з технічних завдань. Наступне завдання — на основі КОДу сформувати штаб, який забезпечуватиме виборчий контроль, контроль за чесним голосуванням, відсутністю фальсифікацій, який контактуватиме з міжнародними спостерігачами. Наразі цей процес відбувається в кожній окремій опозиційній партії, й, наскільки я розумію, мова йде лише про майбутній обмін інформацією. Єдиний штаб можна сформувати. Є фахівці, які добре орієнтуються в цьому процесі, як, наприклад, Євген Жеребецький. Такі фахівці, як він і його колеги, що пройшли не одні вибори, знають, як працює виборчий механізм.

— Треба все-таки розставити акценти. Ви — член партії «Наша Україна», яка наразі веде переговори з УНП, УРП «Собор», КУН. Яка ваша позиція?

— Я маю одне-єдине переконання. Результатом цих переговорів має стати нова політична сила, яка буде інтегральною частиною об’єднаної опозиції. Якщо цього не відбудеться, в таких політичних координатах мені немає що робити. Тобто якщо це замислюється як альтернатива КОДу, опозиції, то для себе я не бачу жодної перспективи. Гадаю, так вважають і багато хто з моїх колег. Взагалі, якщо не буде об’єднаної опозиції, не буде й «Нашої України».

«ТРЕБА ПОСТАВИТИ КРАПКУ НА ДОБІ, В ЯКІЙ ДОМІНУЮТЬ ВИКЛЮЧНО ІМЕНА ЮЩЕНКА, ЯНУКОВИЧА, ТИМОШЕНКО»

— Тепер про наповненість цієї об’єднаної опозиції, про яку ви говорите. Чи буде там місце новим обличчям? Наскільки це реально?

— Зараз в українській політиці настав час зміни поколінь. Він може відбуватися мирним шляхом, обопільна мудра поведінка, а може пройти через конфлікт. Я з повагою ставлюся до багатьох нинішніх політиків, але ветерани політичної діяльності, які двадцять років були в парламенті, мають відійти. Має прийти свіжа думка й свіжа кров. Якщо говорити про майбутній склад парламенту, то я хотів би бачити в ньому таких людей, як журналісти Вахтанг Кіпіані, Тетяна Чорновіл, громадського активіста Святослава Павлюка, який представляє Польсько-українську фундацію, економістів і менеджерів Павла Шеремета і Юрія Заставного. Я б хотів бачити в майбутньому парламенті таких неординарних і обізнаних людей, як культуролог, мистецтвознавець Катерина Ботанова, історики Олександр Палій, Сергій Грабовський, Володимир В’ятрович, спеціалісти з регіонального розвитку і місцевого самоврядування Анатолій Ткачук, Юрій Третяк. Ось вам список принаймні десяти людей, які здатні змінити світ, а не лише Україну... І, безумовно, такі люди можуть принести спеціалізацію знань під конкретні завдання, які мають вирішуватися в новому парламенті.

Мені здається, що списки, які зараз формуються в опозиції, навряд чи враховують таких людей. Замість них там — бізнесмени, ветерани політичної діяльності, одним словом, усі ті, хто вміє домовлятися з лідерами процесу. І це перша міна під весь процес. Тому що люди із радянською, пострадянською ментальністю, які за двадцять років не змогли створити ефективну державу, не зможуть виконати й завдання, що стоятимуть перед об’єднаною опозицією. Їхня психологія і досвід обтяжені величезними проблемами минулого. На такій практиці треба поставити крапку, так само, як і треба поставити крапку на добі, в якій домінують виключно імена Ющенка, Януковича, Тимошенко (при всьому бажанні її звільнити). І я не згоден з тими, хто каже, що «політикою мають займатися політики». Якщо політики не виконують свою прогресивну роль, їм на заміну завжди приходять найближчі професійні верстви.

— Які механізми?

— Не треба нічого вигадувати. Про необхідність появи нових облич слід постійно публічно говорити. Є дуже грамотні люди в регіонах. Я нещодавно познайомився з Василем Кашевським, який представляє Волинський ресурсний центр. Це — людина, яка готова вже зараз включатися в роботу з проблематики місцевого самоврядування. Таких людей десятки, і вони здатні змінити ситуацію. Треба тиснути на опозицію, тому що тиснути на владу немає сенсу.

— Які критерії добору?

— По-перше, я хотів би внести таке поняття, як «аскетизм лідерів». Ми про це взагалі не говоримо. Адже мажорство лідерів сил є передумовою колосальної недовіри суспільства, яка потім обертається тим, що навіть правильні ідеї цих людей не мають належної підтримки в країні. По-друге, потрібно говорити про політичну «чистоту», а по-суті, — небажання людей переступати через свої моральні чи політичні принципи. По-третє, необхідно говорити про ясність і прогресивність позицій, професіоналізм. Хочу підкреслити, що рух «Чесно» один із перших сформулював п’ять чи шість критеріїв, серед яких: відсутність фактів порушень прав і свобод людини, незмінність політичної позиції, непричетність до корупційних дій, прозорість декларованих доходів та їхня відповідність способу життя, робота в парламенті тощо.

— Як би ви все-таки оцінили шанси опозиції на цих виборах?

— У опозиції насправді є всі шанси здобути парламентську більшість. Але головна мета — це нові дії в політиці. Тому обов’язково потрібно заводити в парламент нових людей, які розуміють важливість нових завдань. А фундаментальне завдання для всієї країни — реформа місцевого самоврядування, саме вона тягне за собою докорінну зміну ландшафту. Нова парламентська більшість у Верховній Раді — це також крок до появи нового президента.

— Особисто ви в яких списках будете балотуватися?

— Тут відповідь не за мною. Перелік своїх кандидатів має колективно представити об’єднана опозиція.

«ПРИНЦИПОВИМ ЗАВДАННЯМ МАЄ БУТИ КОНФЛІКТ ІЗ ПОСЕРЕДНІСТЮ»

— Днями виповнюється два роки президентства Віктора Януковича. Що для вас ці два роки? Як змінилася країна?

— Висновок дуже простий — глуха радянська провінція. Про що казати, якщо найвищим інтелектуалом влади вважається Табачник? За останні два роки відбулася деградація політичної культури, діяльності влади й, найважливіше, орієнтирів на майбутнє.

— Справді, на адресу влади сьогодні звучить багато критики, але що ви пропонуєте?

— Безперечно, замало критикувати владу, називати її диктатурою і вести з нею листування. Об’єднана позиція має запропонувати модель розвитку країни. Поява нових людей — це спосіб виробити орієнтири. Першим із опозиціонерів, хто заговорив про це, виявився Юрій Луценко, який у своєму слові в суді сформулював чотири засадничі речі для країни: декомунізація та національне відродження, побудова громадянського суспільства, деолігархізація, декриміналізація. Те, про що сказав Луценко, є основою для розмови всього суспільства.

Українська державність з’явилася 1991 року не лише як сумарна воля українського народу, а й як моральний імператив. Наша державність мала б бути кращою, ніж державність радянська. Як наповнити це сенсом? Що потрібно робити в нинішніх умовах?

У російського літератора, перекладача Ліліани Лунгіної є дуже теплі спогади про київського письменника Нєкрасова, де вона каже, що його вижили з України, зокрема через тиск посередності. Як добре це розуміють творчі люди! Гадаю, принциповим завданням для України має бути конфлікт із посередністю. Нинішня влада — яскрава ілюстрація посередності. Тому що патріотизм представників цієї влади — на рівні Володимира Щербицького. Вони мислять категоріями УРСР. Їхній патріотизм зводиться не до інтелектуальних пошуків, а до того, щоб Москва як метрополія не забрала якихось господарчих об’єктів. Ця боротьба не вичерпує всіх завдань. Боротьба з посередністю — це головним чином завдання для опозиції. Якщо вона хоче сформувати привабливу національну ідею, вона має підтримувати все живе, нестандартне, контртрадиційне в суспільстві — в культурі, політичній думці тощо.

— Але й у суспільстві не все гаразд.

— Для суспільства треба ставити планку. Два роки цієї влади призвели до колосального культурного провалу, якого не було за президентства Ющенка. Конфлікт із посередністю — це творчий вияв. А є ще змістовний вияв — додержання фундаментального поняття справедливості, яке має об’єднати нас як єдиний народ. Тому, якщо говорити про українську ідею, ми маємо говорити про суспільний діалог з усіма верствами населення. Чи говоримо ми про модерну українську ідею, наприклад, з російськомовними українцями, чи ми цю нішу віддали Колесніченку, Корнілову, Іщенку?

— Ми — це головним чином опозиція.

— Безперечно. Апелювання до російськомовної частини суспільства — це так само вияв україноцентричності. Ми розуміємо, що наше минуле призвело до таких діагнозів, які ми маємо сьогодні, але інтелектуали здатні говорити про оздоровлення внутрішньої української атмосфери. Ми маємо говорити про феномен українського суспільства. Є базові речі, навколо яких можна зійтися, — це український образ і простір. Гадаю, й російськомовні інтелектуали погоджуються з цим, тому що це справедливо. Цей простір має повертатися до своїх українських першоджерел.

Наступний момент — це конституційний розвиток. Австрійський нобелівський лауреат Фрідріх фон Гаєк вважав, що поняття конституціоналізму означає обмеження урядової влади. Ми маємо говорити про те, що нам потрібна Конституція, яка обмежуватиме урядову владу для свободи особистості. Тому що Святослав Павлюк, Павло Шеремет, Катерина Ботанова, Вахтанг Кіпіані, Володимир В’ятрович та інші — ці люди вже мислять новітніми політичними, соціологічними, культурологічними, філософськими категоріями. Вони шукають ключі до доби нового часу. Тут є смисл, тут є синергія знань.

Наступний крок — це рух до цивілізації. Це означає, що нам не треба везти дивізії через Дніпро на Схід України, як це пропонує «Свобода», нам потрібно формувати дивізії людей, які елементарно знають іноземні мови. З європейським простором слід інтегруватися на рівні знань і міжінституційної співпраці. Адже між нами прірва — прірва мовна. Люди не втягують в себе знання, які несе Європейський Союз. Формуючи такий настрій, інтегруючись з європейським простором, ми вплинемо на ще один момент, про який каже Забужко, — це непритомність нації. Націю потрібно привести до тями. Це — виклик мислячим людям, тому що можна закривати очі на якісь дрібні випадки неграмотності, але не можна толерувати цю неграмотність. Ми маємо відторгати і не сприймати той стиль, який нав’язує країні влада. Це вже особистий вибір кожного.

І, нарешті, куди має рухатися українська душа? Адже вона стає заручником через те, що на Сході України процвітає московія, на Заході — галіція і романтизований Франц-Йосиф, на Півдні постають не Чернівці, а Черновіц. Я не погоджуюся з цим. Моя рідна країна — не у вияві патріархальному, а у вияві нової культури, українського характеру, поваги до себе. Ми маємо долати ментальний конфлікт із Росією і своєю достойною поведінкою ставити на місце наших північних партнерів. Ми бачимо, як складно розвивається Росія. Які колосальні травми є в Росії, яке глибоке відчуття культурної меншовартості, яке потім до нас повертається їхньою пихою і навіть тим, що Навальний, не замислюючись, повторює всі старі штампи і говорить про інтеграційні процеси. Причому це — обличчя російської демократії.

Тому опозиція мусить домовитися між собою, запропонувати нову концепцію для України. Ми не можемо робити народ заручником через те, що в нас невдало діє опозиція. Вона має формувати привабливий образ української ідеї XXI століття. Це можуть зробити лише нові люди.

Іван КАПСАМУН, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ