Не «блокада»

«Блокада» - термін, який лунає кілька років і особливої популярності набув з початку року, коли окремі політики, громадські діячі, журналісти почали його використовувати активно і частенько на свій лад. Термін, який необхідно брати в лапки, тому що по суті своїй рішення РНБО від 15 березня 2017-го року про тимчасове припинення переміщення вантажів через лінію зіткнення в ОРДЛО (точніше: «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України») ніяк не ототожнене із офіційним міжнародним визначенням блокади, адже в рішенні РНБО чітко зазначено, що припиняється сполучення вантажів, «окрім вантажів, що мають гуманітарний характер і надаються українськими та міжнародними гуманітарними організаціями».

Тобто ніхто не блокує українських громадян. Більш того, згідно із Женевської Конвенції 1949-го року, обов’язок утримувати окуповані території бере на себе окупант. Та в тому то й справа, що немає жодного законодавчого акту, який би визнав частину території Донбасу, де господарюють російські бандитські ватажки разом із російськими регулярними військами, окупованою. Окупованим визнаний лише Крим, тому й блокада півострова логічно вписалась, як в українське законодавство, так і в риторику самої Росії, яка не заперечує факт анексії.

Видно, як РФ використала термін «блокада» задля пропаганди. До речі, в Національному інституту стратегічних досліджень під час презентації аналітичних оцінок щодо згаданої «блокади», пролунала думка, що саме Україна не була готова до припинення переміщення вантажів з ОРДЛО, в той час, як досить підготовленою виявилась Росія. Про що це говорить? Не важко здогадатись, що РФ, яка слово «блокада» почала використовувати у своїй пропаганді на Донбасі ще весною 2014-го року, наче тільки й чекала ініціативи від Києва, щоб перекласти на нього відповідальність. Мовляв, «Україні Донбас не потрібен». З боку ж Києва ми спостерігали і спостерігаємо хаотичні, не об’єднанні в покрокову стратегію рухи.

«Плутанина між діями «добровольців» і офіційним рішенням влади, фрагментарність і необережність оцінок та неточність (можливо зумисна) окремих коментарів не лише підвищують градус внутрішньополітичної дестабілізації, але і шкодять міжнародному іміджу України, - наголосив у своїй вступній промові директор НІСД, доктор технічних наук, професор, академік НАН України Володимир Горбулін. - Важке рішення РНБО ґрунтується на безумовному визнанні території ОРДЛО територією України. Україна залишає за собою право вимагати компенсацій від порушників суверенітету в межах національної та міжнародної юрисдикції. Оскільки безпека має бути понад усе. Економічний детермінізм у безпековому дискурсі недоречний. Запровадження контрольно-перевірочних, обмежувальних заходів у зонах ведення бойових дій є загальносвітовою практикою. Звичайно, встановлення обмежень та контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей є вимушеним заходом, проте його позитивні наслідки не підлягають сумніву. Цей захід має на меті насамперед локалізацію конфлікту, запобігання його поширенню, протидію ворожій розвідувально-підривній діяльності і, як наслідок, зниження рівня воєнної, терористичної та інших загроз для решти території України».

Щодо позитиву від заходів припинення вантажних перевезень із ОРДЛО поки що існують лише теоретичні викладки. Звичайно, такий «позитив» умовний. Учасники прес-конференції зазначають, що якщо в 2014-му році таке «блокування» було зараннім, адже Україна не готова була до цього, то найкращим періодом для ТППВ була осінь 2015-го. Принаймні так стверджують присутні аналітики, наче виправдовуючи владу в тому, що «блокада», якщо й була запізнілою, то все одно необхідною. На оприлюдненому в аналітичні праці графіку «радару» загроз національній безпеці внаслідок ТППВ по всім категоріям Інститут дав оцінку нижче половини. А це і внутрішня та зовнішня політика, макроекономіка, мікроекономіка, фінанси, енергетика, соціальна сфера та інформаційно-комунікативне середовище. Якщо ж відійти від експертних думок і простежити кроки влади протягом років війни, то очевидним стає непослідовність вищого керівництва, а отже відсутність бачення перспектив і реакцій на ситуацію. Тож важко собі уявити в аморфній поведінці влади можливість давати ґрунтовну та об’єктивну оцінку в такій надскладній сфері, як стосунки із окупованими територіями і країною агресором.

«Система національної безпеки, на жаль, в своїй основі мала гібридну мораль, – сказав на зустрічі з пресою перший заступник директора НІСД, член-кореспондент НАН України Олександр Власюк. - Гібридна мораль полягала в тому, що протягом останніх трьох років ми вважали за можливе воювати з агресором і водночас торгувати... В цьому плані рішення РНБО дасть змогу вирішити кілька важливих кроків для оздоровлення суспільної моралі. Тепер ми маємо можливість відновити загальнонаціональний консенсус і принаймні знизити рівень недовіри населення до системи влади. Після цього рішення багатьом буде не зручно афішувати чи артикулювати поняття «торгівля на крові» чи «війна вигідна корумпованій владі і олігархам». Друге. Це рішення дозволяє зміцнити моральний дух нашого населення, яке останні три роки живе з почуттям приниження від територіальних втрат, поразок. Не дарма саме в цю точку б’є російська пропаганда для того, щоб зменшити силу опору. Моральний дух - це надзвичайно еластична категорія, адже вона заміняє і відсутність ресурсів, і відсутність ефективного державного управління. Окрім того, таке рішення дає змогу відновити віру в ідеали Майдану».

Насправді досить дивно чути про те, що «блокада» якось відновить ті чи інші ідеали, хоч би тому, що самі ідеали є категорією досить абстрактною. Нагальні потреби в суспільстві зараз полягають не стільки в «ідеалах Майдану», скільки в необхідності завершення війни та економічній стабілізації. Знову ж таки – безпека має гарантувати і економічний розвиток. То чи здатна «блокада» при очевидній відсутності державної стратегії ефективно забезпечити перемогу? Підкреслимо – перемогу, а не просто припинення бойових дій. Останні цілком залежать від агресора. Перемога ж залежить від нас. Причому саме слово – перемога – зовсім не означає залучення виключно військових дій. Перемога починається з ясного бачення стратегічних алгоритмів, з чіткого курсу.

Коли говоримо про державні стратегії, то тут варто пригадати заяви і дії самого Глави держави. Навесні 2014-го року тоді ще кандидат в президенти Петро Порошенко чітко заявив, що «терористи розуміють лише мову сили». Одразу після інавгурації він запровадив перемир’я. Наступним чином з вуст Президента пролунала крамольна фраза про «наших» дітей, які підуть до школи і «їхніх», які будуть сидіти у підвалах (фраза, на якій акцентувала російська пропаганда). Потім, ні під час Іловайську, ні під час подій в ДАПі, ні під час Дебальцевого торгівля із окупантом та агресором не припинялась. Після того, як активісти з одного боку і популісти з іншого, почали ставити редути і напруга почала зростати, фактично відкриваючи другий фронт в державі, влада запровадила порядок блокування транспортування вантажів, тобто стала на чолі «блокади». Чи можна назвати таку поведінку стратегією?

На питання «Дня» чи прислухається влада до досліджень і практичних порад Інституту, Володимир Горбулін відповів: «Кореляція між нашими розробками і реакцією влади є, але, з нашої точки зору, вона недостатня. Ми регулярно надсилаємо у різні міністерства, відомства і структури безпеки свої дослідження. Не можу говорити про те, наскільки відпрацьовуються ці документи. Але це не той рівень, який нас міг би влаштувати у плані заангажованості в прийнятті рішень. Перше чого не вистачає – це платформ на яких треба було б об’єднуватись. І йдеться не лише про наш Інститут, а й про інші експерті середовища, громадські об’єднання, де лунають інколи дуже цікаві і конструктивні пропозиції. На жаль, зараз існує певна партійна розхристаність, коли прийняття рішень виходять не від державних інтересів, а від інтересів політичних партій».

Експерти Національного інституту стратегічних досліджень зазначають, що загроза економічного навантаження на населення в енергетичній сфері є, але ці проблеми цілком можуть бути вирішені. В тому числі за допомогою диверсифікації закупівлі антрациту, від якого Україна залежить на 50%. Тим не менше, як зазначив Володимир Горбулін, існує значна проблема не стільки із постачанням палива на АЕС, скільки з утилізацією відповідних відходів. Тут ми ще залежні від РФ. На жаль, за роки війни в цьому напрямку мало що було зроблено для мінімізації подібної залежності і ризиків. Виходить, що про нагальну необхідність пошуків і реалізації альтернативних рішень в енергетичному секторі заговорили лише тільки після кардинальних (часто радикальних) дій з боку самого суспільства. А це є тривожною практикою, адже броунівські рухи в суспільстві, підбурені спекулятивними заявами окремих сил, при відсутності згаданих державних стратегій можуть лише оголити наші больові точки. Точки, в які обов’язково поцілить ворог.