«Працювала вісім день, заробила трудодень»

Трудодні як оплату праці у колгоспах запровадили на початку 1930-х. Власне, трудодень — це один вихід на роботу, за що обліковець колгоспної контори записував «паличку». Кожен селянин мусив відробити 60—100 трудоднів на рік — залежно від регіону та рівня механізації колгоспу. Школярі, старші 12 років, мали обов’язкових 50 трудоднів. Хто не виконував, виганяли з колгоспу. Могли відібрати присадибну ділянку. Під час війни планку підняли до 150 трудоднів на рік. За невиконання карали виправними роботами.

Більше трудоднів — більша оплата. Однак це мало стимулювало селян, бо платили наприкінці року — після того, як колгосп «здавав план». Тобто частину врожаю віддавали державі. Ще частина лишалася в посівному фонді. А решта — саме для зароблених трудоднів. Скажімо, нараховували 1 кг зерна на трудодень, але коли неврожай, могло бути й по 200 г. Часто платню видавали олією і цукром. За свідченням С.В. Косіора, генерального секретаря та першого секретаря ЦК КП(б)У у 1928—1938 роках, у 1931 році 48% господарств України нічого не видали на трудодні.

У знаменитій у 1940—1950-х роках п’єсі Корнійчука «В степах України» голови колгоспів Галушка і Часник починали сварку із запитання: «А скільки твої люди одержують на трудодень?» Його добре розуміла публіка, бо колгоспне начальство могло маніпулювати обліком як завгодно.

Трудодень був популярною — бо життєво важливою — темою в кожній колгоспній сім’ї. Завдяки їй дітей учили ще до школи. Це — ніби наочне засвоєння перших навиків письма й лічби одночасно. Ідучи на роботу, батьки казали дитині: «Пиши трудодні!» І та писала палички — так, ніби що більше й краще напише, то більше достатку буде в хаті. Завжди була спокуса вчитися рахувати ті чарівні палички — до сотні й більше.

Автору цих рядків неодноразово доводилося чути розповідь батька, чому він пішов з колгоспу. У 1960 році мій старший брат мав іти у перший клас. І так вийшло, що батько-тракторист не мав за що йому купити взуття. Грошей не давали у колгоспі, а за трудодні повинні були розраховуватися восени. Виручив дядько, який працював водієм у держустанові, позичивши гроші, щоб зібрати брата у школу. Після цього батько правдами-неправдами пішов з колгоспу у лісництво. Правдами-неправдами, бо не відпускали...

«Моя бабця в 1947-му за рік роботи отримала 14 кг зерна (вдова, п’ятеро дітей від трьох років), — пригадує О. Панасенко, уродженка села Тернівка Новоархангельського району. — Померла з пенсією у 8 рублів. Її сестра якось не відробила трудодні — отримала два роки таборів».

«Моя мати, Любов Григорівна Пономаренко, розповідаючи про своє дитинство у селі Миронівка Світловодського району, говорила, що сім’я зводила кінці з кінцями лише за рахунок підсобного господарства, — говорить кропивничанка А. Ртвеліашвілі. — Сухофрукти, яйця, городину возили на продаж будівельникам Кремгесу. Так мали мізерні живі гроші, щоб купити щось з одягу».

Подібне можуть пригадати й інші читачі старшого віку, дитинство яких минуло в селі.

Комсомолець з села Полонисте Бабанського (нині Голованівського) району Пастушенко, вважаючи, що у Москві не знають, які неподобства відбуваються в українському селі, описав їх у своєму листі, адресованому Йосипу Сталіну 10 лютого 1932 року: «...Оце таке, товаришу Сталін. Трудодень обійшовся 37 коп., а пара чобіт — 36 крб., пара черевиків — 26—22 крб., костюм — 80 крб., який був 25 прошлий рік. Ви розумієте, що і пачка папірос 35 коп. розкурочних. Отак, тов. Сталін, сто день на одну пару чобіт, урівнялка, довели владу рад».

Щоб зрозуміти, як жилося українським селянам, назвемо кілька цифр. Так, у блокадному Ленінграді пайка хліба була 250 г на робітника. 1941-го добова норма штрафного пайка у радянських таборах — 350 г житнього хліба. Німецьким  військовополоненим давали  300 г сірого та 300 г білого хліба...

Звісно, порівнювати пайку в концтаборі з нормою на трудодень, може, й некоректно, але не забуваймо, що селяни мали ще платити: воєнні займи і облігації (спробуй не візьми), податок на всі фруктові дерева, натурподаток 300 яєць з двору на рік (байдуже, чи є кури), шкіру з кабана чи корови — здай, сало — здай. І плюс самооподаткування — скільки не шкода, але не менше, ніж... Грошей не платили зовсім, паспортів не видавали. Чим не кріпацтво?!

Гроші на трудодні почали давати з 1959 року. Трудодні скасували 1966 року. Ввели фіксовану платню.