Перфоманси, джаз та карантин

Дрогобицький митець Олександр Максимов упродовж карантину творить власний перфоманс. Нещодавно він його презентував під назвою «Карантин: День 53». Це фото, які відзняв брат Олександра Дмитро Шилінг у Дрогобичі. На них митець гуляє вулицями міста у білому костюмі та з маскою птаха.

Олександрові Максимову — 38 років. Він організатор фестивалю сучасної імпровізаційної музики Jazz Bez Drohobych, а ще актор дрогобицького театру «Альтер», також знімався у кіно. У Дрогобичі організував фестиваль сучасного мистецтва «Dro.Art.Days».

—  Олександре, що власне означає цей перфоманс та як виникла ідея?

— Я почав раніше, спершу виставив фото себе оголеного, що я тримаю туалетний папір на колінах. В якісь дні я виставляв фотографії, коли я перебував вдома і називав тим днем карантину, який був на той час. Це рефлексія на день, коли робилася фотофіксація. А день 53 — це було як людина, яка вирвалася з дому на вулицю після карантину, хоча то ще й є карантин.

«Мінімалістичний чумний лікар». Перед цим проєктом фотографія власне і називалася так, а вже, наприклад, Ніна Андрухович, дружина Юрія Андруховича, побачила у цьому птаха із творів Бруно Шульца, нашого дрогобицького художника та письменника. І я згадав, що постать птаха супроводжує мене упродовж мого творчого мистецького пошуку. Я робив подібний перформанс років 8 тому. І він теж був присутній, цей птах. Може, це щось кармічне. Це був мій дебют на фестивалі Бруно Шульца у Дрогобичі. Згодом цей перформанс показували у містах України та Польщі.

Карантин — це такий творчий поштовх. Локації обирали спонтанно, але оскільки наше місто зараз дуже стрімко розвивається і перебудовується, на деяких фото хотілося залишити сам процес перебудови — ці старі кіоски, МАФи мають якусь містичність, цей брук, який перестеляють. Його не буде наступного тижня. Я думаю, це було варто не проґавити і поєднати із творчими пошуками.

Це, насправді дуже круто, що є фідбек (зворотній зв’язок. — Ред.). У принципі, сучасне мистецтво і має викликати якісь емоції: негативні чи позитивні. Найгірше, коли немає зовсім ніяких емоцій і якісь такі мистецькі акції проходять без жодної рефлексії глядача.

— Олександре, можливо, були заплановані у Дрогобичі події, які не вдалося організувати через карантин?

—  Ми планували робити у Дрогобичі театральний фестиваль у середині — наприкінці травня. На жаль, він переноситься на осінь. Фестиваль мав би називатися «Вулиця Бергнер» — з присвятою дрогобичанці Елізабет Бергнер. Вона була відомою акторкою.

Цього літа не відбудеться Міжнародний фестиваль Бруно Шульца. До нього я залучений як митець. На нього завжди з’їжджаються митці з різних країн світу: і Європа, Америка, і Японія, відбуваються різні театральні світові постановки. І його перенесли у зв’язку із карантином на листопад. Цей фотопроєкт («Карантин»), напевно, також мав би там бути, спонтанно.

Фестиваль сучасного мистецтва «Dro.Art.Days» також перенесуть на осінь. Перший такий фестиваль відбувся 2016 року. Це фестиваль сучасного перформативного мистецтва у Дрогобичі. Ми запрошуємо молодих митців із цілої країни, із Польщі, до речі, теж були. У просторі міста митці показують перформанси і виставки картин,  інсталяції.

У грудні, сподіваюсь, відбудеться Jazz Bez Drohobych. Це буде ювілейний, 20-й фестиваль в Україні, а у Дрогобичі п’ятий.

— Який проєкт відбудеться найближчим часом?

— 17 травня очікуємо відкриття виставки колажу. Цю виставку я частково ліпив під час карантину. Тема виставки «Тварини і люди».

— Чи бачите щороку, що збільшується кількість людей, які приходять послухати джаз? Як реагують дрогобичани?

— З кожним роком слухачів дедалі більше. Деякі люди навіть обурюються, щоб було більше виконавців і з різних країн світу, а зараз у зв’язку із фінансовими проблемами, може бути один день фестивалю. А люди хочуть більше, вони почали цікавитися джазом.. У нас є дві музичні школи та музичний факультет у педагогічному університеті, музичне училище імені Барвінського. І фестиваль Jazz Bez став поштовхом до того, що у місті почали формуватися джаз-бенди, чого не було років 40 чи більше. Вони досить якісні.

— Чому не хочеться робити щось для Львова, наприклад, а всі проєкти розвиваєте у Дрогобичі?

— Справа в тому, що Львів вже дуже «балуваний» фестивалями і концертами, різними подіями, а власне зараз треба розвивати малі міста, бо ці люди, малих міст потребують якісного мистецтва і сучасної культури. На перших фестивалях, які ми робили у Дрогобичі, люди виходили під таким сильним враженням, дехто плакав...