Що читають українці?

Це, на перший погляд, просте питання про читацькі уподобання українців насправді охоплює багато аспектів, які потрібно взяти до уваги, а головне, воно спонукає до появи інших питань щодо того, як влаштована наша видавнича сфера загалом. Утім, почнемо з початку. Які основні шляхи, що ними дістаються книжки до читачів? На це питання дано відповідь у соціологічному дослідженні Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, проведеному культурно-видавничим проектом «Читомо», платформою «Підручник.UA» та Центром Разумкова. За його даними, 35,2 % читачів книжки купували, 28,8% — позичали у друзів; 20,8% — завантажили безкоштовно; 15,8% — взяли з домашньої бібліотеки; 14,8% — взяли у бібліотеці; 4,2% — взяли у шкільній бібліотеці. Отже, основними є три шляхи: купівля, бібліотеки та завантаження з інтернету. Розгляньмо кожен із них.

БЕСТСЕЛЕРИ УКРАЇНСЬКИХ ВИДАВНИЦТВ

Щодо продажів маємо деяку статистику. У кінці 2019 року «Читомо» розпитало видавців, які книжки є їхніми бестселерами та скільки саме примірників було продано. За отриманими результатами, лідерами стали «Big money. Принципы первых» від видавництва Bookchef та «Моя перша тисяча англійських слів» від Vivat (майже по п’ятдесят тисяч примірників). Далі з 33 тисячами проданих примірників іде книга рецептів «Готуємо смачно» (Vivat), «Що робити, коли» Людмили Петрановської (Vivat), «Букет улюблених квітів» Світлани Талан (КСД) та «Характерник» Василя Шкляра (КСД), яких було продано по 20 тисяч примірників. У сфері дитячої літератури найбільше було продано книжок — «36 і 6 котів» (14 тис.) Галини Вдовиченко та «Джуді Муді» (11 тис.) Меґан МакДоналд «Видавництва Старого Лева». Водночас потрібно враховувати, що опитування охоплює не всі видавництва (немає, наприклад, ані «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Ги», ані «Дух і Літера» та інших). Тож не можна стверджувати, що ми маємо цілісну картину.

Проте навіть наведені дані засвідчують наявність на українському ринку потужного сегмента перекладної літератури. Це підтверджує дані Ukrainian Reading and Publishing Data 2018 (частина «Книговидання в Україні»). Нагадаємо, за результатами опитування топ-менеджерів, директорів, головних редакторів 102 українських видавництв, 81% відповіли, що видають перекладну літературу. Важливим є аспект частки на рік, яку в середньому складають перекладні видання для видавництв. Тут маємо такі дані: для третини видавництв ця частка сягає до 25%, для 15% видавництв — до 50%, для 10% — до 75%, і майже кожне четверте видавництво (24%) видає понад 75% перекладних книжок. Здебільшого перекладають з англійської, французької, німецької і польської.

Хоч найвагомішим фактором вибору саме перекладних книжок видавці називають актуальність цієї тематики для України, важливу роль відіграє і «перевіреність» обраних видань: статус бестселера, кількість перекладів на інші мови, нагороди і премії. До слова, тепер, коли запущено програму Українського інституту книги Translate Ukraine й український ринок, сподіваємося, стане об’єктом пильної уваги іноземців, ці чинники, які будуть вирішальними і для іноземних колег, спонукають по-іншому ставити питання на порядку денному: як про важливі для українців теми розказати у спосіб, що зробив би їх актуальними для світу; або як підвищити статус літературних премій, які б допомагали «просувати» наші книжки, та ін.

ПЕРЕКЛАДАТИ ЧИ ПІДТРИМУВАТИ СВОЇХ?

З одного боку, це добре, що українці перебувають у тренді світових новинок, проте така статистика засвідчує і брак підтримки власних авторів. Як це працює на Заході? Микола Ковальчук, провідний дизайнер видавництва ArtHuss, учасник нової Міжнародної програми обміну для видавців від Британської Ради, на зустрічі «Видавнича справа у Сполученому Королівстві» розповів про іншу модель. Зокрема, на Заході існує багато компаній, які збирають дані, хто, де, скільки купує, з чим саме, що шукають на Amazon в певних регіонах. І це, як розповів Микола Ковальчук, застосовують для різних завдань. Наприклад, така аналітика дає змогу віднаходити «ніші» — теми, які ще не були розкриті в певному регіоні. Тоді видавництва шукають авторів і поспішають видати книжку, щоби бути першими, хто цю нішу заповнить.

Щодо української художньої літератури це, напевно, не є надто ефективним, але видається, що для нон-фікшну це було би дуже корисним. Оскільки б дало змогу, зокрема, подолати той бар’єр, що інколи виникає між наукою з її суто фаховими виданнями і більшістю громадян, які нерідко не знають про досягнення українських дослідників. Газета «День» вже давно використовує цю стратегію, своїми книжками даючи відповіді на актуальні для українців питання та прокладаючи мости між науковцями і ширшою читацькою аудиторією, і було б добре, якби цей досвід використали й видавництва (на щастя, деякі кроки в цьому напрямі вже є).

ЧОМУ ДАНІ КНИЖКОВОЇ ПАЛАТИ УКРАЇНИ НЕ ДАЮТЬ ПОВНОГО РОЗУМІННЯ ВИДАВНИЧОЇ СИТУАЦІЇ

Здавалося б, більш цілісну картину українського видавничого ринку можна отримати, використавши дані Книжкової палати України, яка у своїх статистичних звітах враховує надіслані видавцями обов’язкові примірники. Цю статистику проаналізував «Читомо», і виявилося, що лідерами за назвами книжок є такі: науково-педагогічний проект «Інтелект України» (819 назв), «Клуб сімейного дозвілля» (805 назв), «Ранок» (754 назви), «Фоліо» (674 назви) та «КМ-Букс» (498 назв).

Проте й ці дані не є однозначними. «Читомо» наводить такий коментар Книжкової палати України: «Не всі видавці сумлінно виконують вимоги законодавства. Як наслідок, суттєву частку загального потоку обов’язкового примірника становлять видання, доставлені з порушенням строку доставляння (іноді до 10 років). Так, у 2018 році відсоток видань минулих років становив 23,4%, у 2019 — 24,4%». Тож хто знає, скільки ще книжок надійде...

Крім цього, ця статистика є певною мірою специфічною, зокрема через пункт «громадсько-політичні видання» (особливо актуальний минулого року). У результаті, топ-7 книжок, виданих найбільшими тиражами, очолили «План Ляшка» і «Від журналіста до народного президента» Олега Ляшка — по 1 500 000 примірників і буклет «Слуги народу» (так само 1 500 000 примірників), на другому місці — програма дій Ю.Тимошенко (500 000 прим.).

Тож у сфері продаж маємо лише фрагменти загальної ситуації: які книжки представлені на ринку, які з них стають бестселерами. Прикро те, що це важливо не тільки для самих видавництв, а й для закордонних колег, які звикли орієнтуватися на аналітичні дані. Український інститут книги видав брошуру Report on the State of Publishing in Ukraine. 2018-2019, але чи буде цих даних достатньо, щоб викликати довіру, зацікавити іноземних партнерів?

ЯК ДІЗНАТИСЯ, ЯКІ САМЕ КНИЖКИ ЧИТАЧІ ОБИРАЮТЬ У БІБЛІОТЕКАХ

Щодо бібліотек, то спершу — про ті дані, які маємо напевно. Як відомо, Експертна рада Українського інституту книги відбирає список книжок, які будуть закуплені в рамках програми Поповнення фондів публічних бібліотек. Наприклад, у переліку книжкової продукції, що пропонується до закупівлі для поповнення бібліотечних фондів 2019 року, найвищий рейтинг мають «Таємниця козацької шаблі» Зірки Мензатюк, «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка, «Король буків, або Таємниця Смарагдової Книги» Сашка Дерманського, «Жизня» Олега Сенцова та «Нарис історії України. Формування модерної нації XIX-XX століття» Ярослава Грицака. Загалом у списку — 557 позицій. Це книжки, відібрані експертами. Та чи будуть вони прочитані українцями?

Це питання потребує зовсім іншого типу статистики — від бібліотек, щоб з’ясувати, які саме книги беруть. А з нею є певні проблеми, що стало темою однієї з дискусій на минулорічному Book Forum. З одного боку, питання статистики читання книжок тісно пов’язане з потребою повної автоматизації процесів бібліотек. А з другого, в ближчій перспективі, — з необхідністю скасування кореляції зарплати бібліотекаря і видачі книжок, оскільки без цього надана статистика навряд чи буде об’єктивною. Ці кроки допоможуть наблизити нас до відповіді на запитання, що ж саме читають українці.

Третє джерело книжок — інтернет, і тут складно знайти певну статистику. Відомо тільки, згідно з даними Ukrainian Reading and Publishing Data 2018, що близько 15% тих респондентів, які читають електронні книжки, купують їх. Відповідно, ці дані десь фіксуються. А щодо більшості завантажень — невідомо, чи це була українська класика, чи рідкісні видання з Diasporiana або ж російські видання.

ЛІДЕРИ — ДЕТЕКТИВИ ТА КЛАСИКА

Отже, точної статистики щодо того, які книжки читають українці, які є найбільш популярними, ми практично не маємо. Тож варто користуватися даними, наприклад, Ukrainian Reading and Publishing Data 2018 на цю тему. Щодо жанрів книжок, то маємо такі результати. Серед лідерів — сучасні детективи (33,7%), класика (31,6%), фентезі та фантастика (24,4%), підручники та посібники (23,9%), книги з психології та саморозвитку (23,1%), література для дітей та підлітків (22,3%), наукові та науково-популярні видання (20,6%).

У цьому опитуванні було також запитання: які книжки читачі хотіли б прочитати, але не знайшли? І окрім детективів (10,1%) та книжок із психології й саморозвитку (8,8%) 6% респондентів бракує наукової та науково-популярної літератури, 4,6% — мистецьких видань, а 4,1% — мемуарів та біографістики.

Щодо мови — трохи більше респондентів обирає книжки російською (28%), ніж українською (24%), проте 33% обирають мову, якою була написана книга, а для 12% — мова не має значення.

Водночас, за даними Книжкової палати України щодо кількості виданих за рік книжок мовами нацменшин, ситуація виглядає не дуже позитивно: найбільша кількість видань (і за назвами, і за тиражем) — румунською (56 назв), угорською і польською (по 33). Натомість кримськотатарською, грецькою було видано по чотири, гагаузькою, словацькою — по три; а івритом, білоруською — по одній. Навіть якщо ці дані оновляться за рахунок книжок, які вчасно не були надіслані до Книжкової палати України, це все одно лишається важливим питанням української видавничої політики.

Тож поки що ситуація щодо української видавничої сфери нагадує пазл, деякі елементи якого ми маємо, а замість інших — припущення та гіпотези. Однак те, що з’являються звіти, проводяться опитування, засвідчує активізацію уваги до читання. А нещодавні дані, зокрема дослідження агенції Info Sapiens, що 72% українців прочитали хоча б одну друковану чи електронну книжку протягом останніх трьох місяців, дає нагоду закріпити цю позитивну тенденцію. І нарешті від питання «Читають чи не читають» перейти до питань «Що саме читають» і «Що потрібно прочитати кожному українцю». Відповіді на останнє запитання, до слова, регулярно з’являються на сторінках «Дня» та в «Бібліотеці газети «День».