Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Богатирські застави над Сулою

14 лютого, 2003 - 00:00


«Под славным городом под Киевом ...Стояла застава богатырская. На заставе атаман был Илья Муромец Податамнье был Добрыня Никитыч млад, Есаул Алеша Поповский сын».

За цими рядками давньоруської билини крізь морок віків проступають обриси неприступних дубових стін на високих земляних валах, покриті лісами пагорби, що переходять у безкраї степові простори. Тут починається «земля незнаєма», таємничий, незвіданий і несходжений Великий степ, наречений нашими предками Диким полем. На могутніх конях непорушно застигли витязі, пильно вдивляючись у покритий хмарами обрій. Від кремезних, закутих в кольчуги та лати постатей воїнів віє казковою силою, рішучiстю відстояти рубежі рідного краю. Найтривожнішим рубежем було Посулля — межиріччя р. Сули та її притоки Удаю, — яке неодноразово згадується в скупих літописних повідомленнях як арена запеклих сутичок Київської держави з кочовиками.

Нині Сула несе свої чисті води поміж мальовничих зелених берегів до Дніпра землями Сумщини та Полтавщини. Чарівні краєвиди постійно змінюють один одного, але невід’ємною їх частиною є горбисте пасмо, що тягнеться вздовж правого берега річки, здіймаючись подекуди на 50—60 см над болотистою заплавою. На кручах Сули збереглися покриті густою травою чи лісом залишки валів та курганів на численних древніх городищах — пам’ять про «богатирські застави», що повстали на південних i східних рубежах держави за велінням князя Володимира Святославовича та загородили кочовикам шлях у руські землі. Але «ворота на Русь» відчиняли степовикам усобиці між численними представниками правлячої династії Рюриковичів.

Втім, щодо усобиць, Київська Русь не була винятком у середньовічній Європі, за часів феодальної роздробленості вони роздирали всі європейські держави. Але одна деталь істотно відрізняла Київ: історія прирекла Русь на співіснування з різко відмінним від неї за способом життя, звичаями і традиціями Степом. Ця деталь суттєво впливала на процес державотворення в землях Київської Русі. Вся історія держави — це боротьба русичів із кочовим Степом, що з перемінним успіхом тривала до трагічного 1240 року. І одна з яскравих сторінок цієї боротьби була написана на Посуллі.

В літо 988 літописець записав: «И рече Володимеръ: «Се не добро есть мало городовъ около Кыева. И нача ставити городы по Десне и по Устрьи, по Трубешеви и по Суле, и по Стугне». Було б помилкою вважати, що того ж 988 року на вищезгаданих річках постали «городи» — міста-фортеці. В умовах майже безперервної боротьби з печенігами, що безкарно промишляли навіть в околицях Києва, розпочати будівництво укріплень на дальніх рубежах, розпорошувати й без того незначні людські ресурси міг би тільки безрозсудний правитель. Першочерговим було завдання перекрити ворогу підступи до «Матері городів руських». Але і для цього не вистачало ні людей, ані коштів. Гостро відчувалася нестача воїнів, нікому було будувати міста, заселяти їх. Лише 992 року поруч із більш раннім поселенням «Володимеръ заложи градъ Белъ» — західний форпост Києва. Між 988 – 996 роками на Стугні закладено город Василів (Василь — християнське ім’я князя Володимира). На північ від Києва ще за часів Ольги височів на придніпровських кручах Вишгород. Вниз по Дніпру, в гирлі Росі, згадується добре укріплений город Родень, останній оплот Ярополка. 980 року його не зміг взяти Володимир із приведеною з півночі новгородською та варязькою ратями.

Можна припустити, що Родень вистояв і за печенізького нашестя, але перетнути шлях кочовим ордам з півдня він не міг. А східний, найнебезпечніший напрямок, звідки найчастіше приходили печеніги, а згодом і половці, був відкритий усім вітрам. Тут вздовж лівого берега Дніпра тягнувся з Дикого поля до Трубежа широкий (до 100 км) степовий коридор, що використовувався, як правило, кочовиками для набігів. В літо 993 «...печенезе придоша по оной стороне отъ Сулы: Володимеръ же поиде противу имъ и усрете я на Трубеши над броду, кде ныне Переяславль». Читаючи в «Повісті временних літ» про цей епізод, неважко зробити висновок, що один iз найбільших міст Русі, який 907 року значився на третьому місті після Києва та Чернігова і відносився до городів, де «седяху князья подъ Ольгомъ суще», тобто був центром одного з підвладних Києву князівств, на той час знищений печенігами і залишений населенням. Тому наступним кроком Володимира після перемоги над печенігами стало відновлення древнього города. «И заложи (Володимир) городъ на броду томъ и нарече и Переяславль».

Згодом київський князь, об’єднавши південноруські раті з новгородськими, завдав печенізьким ордам настільки відчутної поразки, що протягом наступних 18 років літопис не згадує про набіги кочовиків на Русь; принаймні, обходилося без значних вторгнень. Той час і був використаний для масового будівництва міст-фортець.

Основну роль у обороні східних руських рубежів відводилося Посульській оборонній лінії, що охоплювала Сулу і Удай. Археологічними розкопками в межах Переяславської землі виявлено 79 укріплених поселень, що існували до 1240 р. З них 42 знаходилося на Посуллі.

План будівництва укріплень був ретельно продуманий, спирався на досвід і надбання минулих поколінь. Згідно з ним всі ключові, зручні для проходження степовими ордами місця (броди, переправи та ін.) мали опинитися під контролем порубіжних військових поселень. Самі ж фортеці зводили на найнедоступніших місцях — на високих берегах рік чи утворених при злитті рік мисах, на відособлених останцях чи оточених топкими болотами узвишшях (т. з. болотних городах). Щільність укріплень визначалася наявністю природних захисних факторів (лісів, боліт) вздовж ріки. Так, на одній iз покритих первісними лісами ділянок верхів’я Сули завдовжки близько 60 км знаходилося лише три фортеці, що контролювали легкодоступні броди — Ромен, Глинськ та городище «Свиридівка».

Значне скупчення укріплених поселень відмічено археологами поблизу Лохвиці. Перед ординцями, що прорвалися б через посульські твердині — городище «Високі Лазірки», Пісочень, Синець, Кснятин та ін. — на цьому відрізку невдовзі знову виникала перешкода — болота р. Сулиці, єдиний твердий прохід між якими замкнула літописна Лохвиця. Особлива увага зверталася на охорону порубіжжя від «города» Лубно до гирла Сули. Серед укріплених поселень нижньої течії Сули — літописні городи Сніпорід, Лукомль, Горошин, Желни, городище «Велика Буримка», порт Воїнь.

На важливих місцях давні фортифікатори ставили укріплення на близькій відстані одне від одного, завдяки чому швидко й без перешкод передавався сигнал про появу загрози з Поля. Всі укріплення зв’язували між собою шляхи, що давало можливість підтримувати між ними тісний зв’язок, об’єднувати чи координувати зусилля військових залог сусідніх міст при ворожих вторгненнях. Вузлові укріплення — Воїнь, Горошин, Лукомль, Лубно, Лохвицю, Ромен, Прилук, Пирятин — такі ж шляхи єднали зі столицею князівства Переяславом.

Що ж являли собою ці споруджені в билинні часи «богатирські застави», на котрих перетиналися шляхи напівказкових героїв Іллі Муромця, Добрині Нікітича, Альоші Поповича і реальних древньоруських витязів, що на «борзих комонях» їхали в «чисто поле» боронити «святу Русь»? Порубіжні «городи» держави не можна назвати містами в прямому значенні цього слова; по суті це були укріплені військові поселення, а на початковому етапі свого існування — порубіжні фортеці чи замки, головне завдання яких полягало у вчасному повідомленні князів про напад кочовиків, а також у прийманні в своїх стінах у лиху годину мешканцiв навколишніх поселень. Виходячи з останнього визначався розмір укріплення.

За своїми розмірами та характерними особливостями оборонних споруд укріплені поселення давніх русичів ділилися на три типи: «острог», «городок» і «град». Кожну з цих твердинь оточував земляний вал, основу якого складали два чи три ряди дерев’яних зрубів. Вали найменших укріплень — острогів — завершувалися частоколом із загострених паль, так званою острожною стіною. Під стінами острогу з часом формувалися неукріплені пригороди — посади, котрі дуже потерпали від ворожих вторгнень. До більш значних поселень відносився городок. Ядро городка мало назву «дитинець». Над його валами здіймалися конструктивно зв’язані зі зрубами городниці, що утворювали стіну. Вели до дитинця брами, як правило, захищенi надбрамною вежею. Через рів до воріт перекидався підйомний місток. На найвищому місці дитинця височіла кількаярусна сторожова вежа. До стін прилягав обнесений валом, інколи з частоколом, посад, в якому працювали ремісники, торговці, знаходилися різноманітні майстерні. Найбільше поселення — град — вирізнявся складною системою укріплень, що включала дитинець і укріплені ремісничі посади, котрі розташовувалися довкола посаду чи пристосовувалися до навколишнього рельєфу.

На Посуллі існували поселення перших двох типів, за винятком, хіба що, Воїня — одного із ключових городів на дніпровському відрізку шляху «из Варягъ въ Грекы». В середині оточеного потужними дерев’яно-земляними стінами його дитинця знаходилася гавань, що використовувалася купецькими та військовими суднами. Крупний порубіжний город знаходився на території с. Свиридівка. Можливо, саме тут був загадковий Римів. До значних городів також відносилися Ромен, Коснятин, Лубно, Лукомль, «Велика Буримка», Прилук.

Поступальний розвиток посульських городів перервався навалою монголо-татарських орд. Вони одними з перших прийняли на себе жорстокий удар і в нерівному протиборстві були вщент зруйновані вогненно-кривавим ординським смерчем. Але незважаючи на колосальні людські та матеріальні втрати, тяжке ординське ярмо, значна частина знищених городів невдовзі знову повстала із попелищ. Більшість літописних городів як Посулля, так і всієї Київської Русі в післямонгольський період свого існування зберегли старі назви. Це могло статися за умови, що пауза в їхньому існуванні виявилася нетривалою, а відновлення проводилося вцілілою частиною їхнього населення. Топоніми тисячолітньої давності на карті сучасної України є й свідченням безперервності процесу спадкоємності поколінь, складовою якого є історичний розвиток літописного Посулля.

Володимир ГРИПАСЬ, Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments