Безлад не створює порядку. Якщо око зодчого — хаос, будівля буде Вавилонською вежею.
Віктор Гюго, французький письменник

Шевченко і Хрущов

24 вересня, 2010 - 00:00
У ЛИХВИНІ. КАРТИНА Т. ШЕВЧЕНКА. 1859 р. / ІЛЮСТРАЦІЯ НАДАНА АВТОРОМ

Першою зупинкою під час поїздки Тараса Шевченка в Україну 1859 року було село Лихвин, маєтність Дмитра Хрущова.

У ЛИХВИН!

Вирушаючи з Петербурга, Тарас Шевченко домовився з Дмитром Олександровичем Хрущовим, що зустрінуться вони в Москві й далі їхатимуть разом. Хрущов — молодий харківський поміщик, з яким поет познайомився у Петербурзі. Був він людиною прогресивною, входив до складу Харківського губернського комітету «по влаштуванню селянського стану», брав участь у підготовці та здійсненні земельної реформи.

Неподалік від Лебедина, в селі Лихвин, Дмитро Олександрович мав гарний маєток. За переказами, ініціатива запросити Тараса Шевченка в Лихвин належала Наталії Олександрівні Хрущовій — жінці вельми і вельми неординарній. Вона була знайома з Іваном Тургенєвим, Яковом Полонським, Олександром Плещеєвим... Аристократизм у ній органічно поєднувався з демократизмом. Іван Єрофеїв, який ще в 1930 р. досліджував історію перебування Шевченка на Сумщині, писав, що Хрущова «чарувала всіх тих, хто її знав, своєю красою, а ще більш розумом, культурністю, глибоким інтересом до поезії й політики» (Єрофеїв І. До питання про перебування Т.Шевченка на Харківщині //Червоний шлях. — 1930. — №3. — С.162).

У розпорядженні І. Єрофеїва була фотографія Н. Хрущової, тож він мав можливість пересвідчитися, що перекази тих, хто її пам’ятав, цілком відповідали дійсності: «вона була дуже гарна, висока, струнка, чорнява, з характерними сіро-зеленими очима й тихим приємним голосом».

А шевченкознавцю Петрові Журу вдалося встановити, що в 1863—1865 рр. (уже після смерті Т.Шевченка) Н.О. Хрущова проходила в справі «Процес 32-х»: її запідозрили у зв’язках із політвигнанцями Олександром Герценом та Миколою Огарьовим і навіть установили за нею секретний поліцейський нагляд. Н.О. Хрущова і справді цікавилася виданнями «лондонських пропагандистів»; її захоплював соціалістично-утопійний експеримент Роберта Оуена; вона й сама готова була до самопожертви заради загального добра. Про це красномовно свідчить її лист до Петра Ляліна від 11 вересня 1861 р., розшуканий тим-таки П.Журом: «Як соромно... користуватися повними вигодами життя, коли світ рясніє голодними та пригнобленими. Які ми всі злочинці! У такі хвилини не вагаючись із захватом запропонувала б своє нікчемне життя, якби це життя потрібне було б для спокутування якоїсь світлої ідеї, та, на жаль, усе це тільки мрії, яким не судилося збутися, хоча я свідомо відчуваю в собі достатньо мужності та самовідданості. Так, щасливий той, хто всього себе жертвує для досягення високої мети, не занепадає духом, незважаючи на перешкоди, і, нарешті, досягає або помирає за свої переконання. Іншої слави не треба».

Не випадає сумніватися, що Шевченків образ в очах людини з такими поглядами й настроями малювався в героїчному ореолі...

ЛЕБЕДИНСЬКІ «ВАРЕНУШНИКИ»

5 червня 1859 р. Шевченко й Хрущови були в Сумах. Далі — через Боромлю, Тростянець, Охтирку, Олешню — приїхали в Лебедин.

У Хрущових Шевченко провів кілька днів (6—9 червня). Мешкав він у садівника Миколи Денисенка, але більше пропадав у Лебедині, де в нього з’явилися нові знайомі. Першими варто згадати братів Олексія та Максима Залеських, які жили в скромному особняку на вулиці Михайлівській. Будинок цей дивом зберігся. Місцеві краєзнавці вважають, що в ньому колись зупинявся і Григорій Сковорода (у діда братів Залеських — Федора).

Серед нових знайомих Тараса Шевченка був і Отто Цеге фон Мантейфель, офіцер, який служив у Вознесенському принца Гессенського полку, що якраз тоді, в 1859 р., квартирував у Лебедині. Проте Мантейфель був ще й художником-любителем. У 1846 р. він протягом кількох місяців відвідував рисувальні класи в Академії. Мистецтвознавці й краєзнавці згадують його дві картини — «Пікнік», «своєрідний груповий портрет лебединських знайомих Шевченка», а також «Поміщицький дворик», на якій зображено садибу братів Залеських.

Залеські, як писали про них О. Кониський та І. Єрофеїв, були «прославлені в своїй окрузі «мочеморди» й «варенушники». Мовби повторювалася історія 1843 року, коли Шевченко гостював у Закревських у Березовій Рудці. Поет знову потрапив у коло гостинних «спокусників». Його запросили «на кашу» — і Шевченко, судячи з усього, був радий тому бенкетуванню на березі Псла, на хуторі Хрущових «Новь», що поруч із Лихвиним. Він цілих дванадцять років не бачив України!

Проте господарі, вочевидь, очікували на більш довірливе, близьке спілкування з поетом і художником. І. Єрофеїв, який знав перекази очевидців Шевченкового гостювання у Лихвині та Лебедині, мав підстави вважати, що «на Н. Хрущову Шевченко справив сумне враження. Його чекали, з ним бажали багато про що говорити, поважали як страдника й талант, отже Хрущова зауважила, що Шевченка трудно було втягти в розмову. Натякаючи на можливість в Шевченка на той час таких настроїв, що зближували його з «мочемордами», Хрущова тонко підмітила в нього якусь подвоєність: у той час, коли його утримували в «гостиній», його тягло в «людскую», до служників, до льокаїв. Писання в альбом віршів перебивалось тяжінням до розмов з простими людьми, од розмов про літературу він швидко переходив до інших тем, до спілкування з простим людом».

Щодо «писання в альбом віршів», то І. Єрофеїв, звісно, мав на увазі записаний Шевченком в альбом господині вірш «Садок вишневий коло хати». Відомо також, що на знак вдячності поет подарував Н. Хрущовій і кілька своїх малярських робіт. І хоч Шевченко справляв на Хрущових враження «відлюдної особи», все ж муза не покидала його і в ті червневі дні 1859 року.

МУЗА Й ЛЕГЕНДИ

Достеменно відомо, що під час гостювання у Хрущових Т. Шевченко виконав два пейзажні малюнки «У Лихвині» та етюд «Дуб». Що ж до інших живописних робіт...

Краєзнавці називають іще багато чого. В. Кравченко, наприклад, стверджує, що в дочки М. Залеського К. Сучкової довгий час зберігалися «три етюди», подаровані Тарасом Шевченком її батькові: «Самотня постать пастушка», «Наймичка, яка зашиває на собі поділ сорочки» та «Купка селян». Доля їх невідома. Той-таки В. Кравченко свідчить, що «Шевченко написав... портрет Н.О. Хрущової, який до 1930 року зберігався в с/г комуні «Новий світ«». Але й це ще не все: у Лебедині (чи Лихвині?) Шевченко начебто виконав також «два автопортрети, портрети садівника М.І. Денисенка і кріпачки Марії». А в с. М. Ворожбі «написав портрет невідомого селянина» (Див.: Кравченко В. Лебединські зустрічі Кобзаря //Шевченко і Сумщина. Тези доповідей та повідомлень науково-практичної конференції, присвяченої 175-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. — Суми, 1989).

Утім, чи не забагато як на три дні, проведені Тарасом Шевченком у гостях і заповнені далеко не тільки творчістю?! Очевидно, значна частина зі згаданих В.Кравченком малярських робіт має легендарне походження, помножене на краєзнавчий «патріотизм».

Що ж, легенди — постійні супутники життя великих людей. Тому не дивно, що місцевий лебединський люд переказував, як Шевченка переслідували жандарми, а він «викопав підземний хід і втік з Лихвина» (!). Шевченкознавці воліють оперувати достовірними даними, тому поки що лихвинський епізод у творчості Тараса Шевченка — це два малюнки «В Лихвині», етюд «Дуб» та ще вірш «Ой по горі роман цвіте», написаний 7 червня.

Вірш є стилізацією під народну пісню. Цікаво, що центральним у ньому є мотив, пов’язаний із пошуком долі молодим козаком, — долі, яка криється в скрині дівчини-нареченої, йому ще не відомої. Мотив цей, по суті, автобіографічний: Тарас Шевченко їхав на Україну з надією на одруження.
Ой по горі роман цвіте,
Долиною козак іде
Та у журби питається,
Де та доля пишається?
Чи то в шинках
з багачами?
Чи то в степах
з чумаками?
Чи то в полі на роздоллі
З вітром віється
по волі? —
Не там, не там,
друже-брате,
У дівчини в чужій хаті,
У рушничку та в хустині
Захована в новій скрині.

Оця фінальна «підказка» козакові про те, що доля його захована не в полі й не в шинку, а в дівочій скрині, вельми характерна. Виходить, поетова туга за домашнім затишком пробивалася і крізь рядки його народно-пісенної лихвинської імпровізації...

Є версія, що в Лебедині Шевченко познайомився з Михайлом Петренком, поетом-романтиком, автором відомого вірша «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю». Принаймні, такі перекази зберегли нащадки Петренка...

...Ранньої весни 2005 року мені випало побувати в Лебедині й Лихвині. У надзвичайно цікавому Лебединському художньому музеї експонується портрет подружжя Хрущових роботи невідомого художника середини ХІХ ст. Тут же є й картина Отто Цеге фон Мантейфеля «Поміщицький дворик». А в Сумах, кажуть, можна побачити його малюнок «Пікнік». Є там і фотографія із зображенням братів Залеських... Що ж до маєтку Хрущових у Лихвині, то він зберігся, проте картина, яка постає перед очима кожного, хто сюди потрапить, зовсім не з веселих. Палац пробували ремонтувати, перекрили дах, але сили руйнування й занепаду все ж узяли гору...

9 червня 1859 року Тарас Шевченко залишив Хрущових. Йому треба було їхати в Кирилівку до рідних, у Корсунь до Варфоломія Шевченка, у Київ. Він усе ще сподівався, що доля таки всміхнеться йому, і він матиме на рідній Черкащині свій садок вишневий коло хати...

Володимир ПАНЧЕНКО
Газета: 
Рубрика: