Володимир ПАНЧЕНКО: Економічний націоналізм дає розуміння того, як держава може працювати на користь своїм громадянам

У наш час багато говорять про так звану партикуляризацію знань — коли більшість кваліфікованих фахівців знаються лише на якійсь одній вузькій сфері діяльності й навіть не намагаються цікавитися ще чимось. Часто це стосується книжок, літератури загалом. Утім, є люди, які з різним успіхом не підкоряються таким тенденціям. Наприклад, Володимир Панченко — громадський діяч, журналіст, директор департаменту інвестиційної та інноваційної політики Міністерства економіки України, а ще — автор книжки для дітей «Незвичайне літо», книжок про здорове харчування «Фаст-фуд, великий і жахливий», «Українське національне харчування: минуле і майбутнє» і дослідження «Формування економічної платформи українського націоналістичного руху в 1920—1950-х роках». Планує також написати філософський детектив.

— Як в одній людині поєднуються такі різні інтереси, знання й уміння — писати книжки про економіку, харчування та книжки для дітей?

— Гадаю, що не варто перебільшувати оце так зване поєднання непоєднуваного. Насправді мої книжки — це просто частини життя. Спочатку були діти, далі — їхнє харчування, а потім — економіка. Точніше, навіть не так. Була собі дівчинка Ліза — моя дочка, і їй припали до вподоби заклади швидкого харчування, а я намагався їй пояснити, що це шкідливо. В одній розумній книжці з психології я прочитав про такий прийом: коли дитина не хоче щось сприймати, треба перетворити все на гру. Так воно й почалося. Взагалі-то я ще студентом думав писати книжки, щоправда тоді уявляв це в стилі коротких новел Стефана Цвейга і Стівена Кінга. А загалом мені завжди подобалися англійські детективи в оригіналі, наприклад Агата Крісті. «Десять негренят» були для мене справжньою книгою жахів... Тож ми з Лізою фантазували собі, точніше я придумував, а дочка допомагала. І 1998 року з’явилася ця по суті повчальна, за формою пригодницька книжка про людські органи. У ній монстри переслідують необачних дітей, котрі зменшилися до розміру мікробів і мандрують шлунком та печінкою. А вже потім я написав цикл статей про харчування до популярного в Дніпропетровську рекламного, а насправді інтелектуального видання «Бесплатно Всегда». Шкода, що тепер воно закрилося. Ці статті зібралися в книжку. Вона, як й інші мої літературні продукти, — просто спроба донести до читача щось складне в цікавішій формі. А ще, пишучи про харчування, я шукаю пояснення — чому ми такі й чим відрізняємося від інших. Наприклад, китайці: усі в світі кажуть — яка унікальна нація, який розвиток! А вони самі про себе: «у нас тільки кухня унікальна, а все решта ми запозичили в європейців та американців». Тобто харчування — це щось дуже індивідуально-національне, особливо в умовах глобального світу. Шотландець у спідниці чи українець у вишиванці — це, скоріше, на свято, а віскі й борщ — це на щодень...

— Повернімося до дітей. Сьогодні з усієї української літератури саме дитячий сегмент вважається найбільш розвинутим і запитаним. Чи означає це, що культурний рівень та рівень знань наймолодшого покоління українців може виявитися вищим від нинішнього?

— Насправді я не вірю в прогрес людини. Вона, на мою думку, залишається такою, якою її створив Бог. Є новітні технології, але чи стають нові покоління через них розумнішими? Думаю, що ні. Але я й не поділяю думки про те, що все навколо занепадає. Не люблю повертатися в минуле і не вважаю його кращим від сучасності. До речі, дуже дратуюся, коли хтось згадує совок з ностальгією. Такі люди просто ховаються у свою юність, свідомо чи несвідомо викидаючи з пам’яті те задушливе приниження несвободи.

— Пригадую презентацію вашої праці про економічний націоналізм. Вона тоді викликала помітний інтерес читачів. А чи відчули ви, що нею зацікавилися практикуючі економісти? Який загалом рівень їхніх фундаментальних знань?

— Цікавляться. Проте глобальною проблемою української економічної науки і системи економічної освіти є те, що модель вільного ринку, котра не існує у світі в чистому вигляді, в’їлася в голови дуже сильно. Для нерозвиненої країни, якою є Україна, це надзвичайно небезпечно. Це гальмує розвиток. Надія лише на те, що зміни принесуть сьогоднішні студенти й аспіранти. У них насправді нема іншого вибору — або вони тут створять для себе середовище, в якому зможуть нормально відкривати власну справу, або емігрують. Економічний націоналізм дає їм розуміння того, як держава може працювати на користь своїх громадян. Адже інші держави служать своїм народам, і, на жаль чи на щастя, це не змінюється з настанням епохи глобалізму. А от щодо інженерних чи інших спеціальних знань, то тут ситуація складна. Для бізнесу немає потреби випускати високотехнологічну продукцію, тому загальний рівень знань та вмінь знижується. Я запитував в одного сінгапурського бізнесмена, чого їм не вистачає для інвестицій в Україну — законів, політичної стабільності чи ще чогось? Він відповів, що не вистачає інженерів і техніків. А ще робітників високої кваліфікації.

— Ваші книжки вийшли в світ у Дніпропетровську. Наскільки це місто сьогодні відкрите й прихильне до української книжки?

— Не дуже прихильне стосовно купівлі в крамницях, а от на презентаціях українських авторів буває і двісті людей, а раніше було по тридцять-сорок. Україномовну газету «Експедиція ХХІ» читають і люблять, щоправда, передплачувати її поки що готові небагато людей. А ще сказав би, що в Дніпропетровську українська літературна мова як кітч сприймається, а як розмовна — ні. Тому має популярність, наприклад, епатажний Любко Дереш — треба менше думати. А коли читаєш щось серйозне, треба дуже добре знати мову. Та й паперовий формат інформації становить проблему. Є інтернет, він змінює світ читача, тепер потрібні короткі та ясні тексти.

— Пане Володимире, як людина, що професійно знається і на книжках, і на економіці, чи могли б ви дати якийсь прогноз на найближчий час щодо українського книговидання і книжкового ринку?

— Я не видавець, але гадаю, що кількість прочитаного, а заразом прослуханого й побаченого українською мовою дедалі збільшуватиметься.

— Які нові книжкові проекти можна очікувати від Володимира Панченка?

— Можу сказати, що я вже близький до оповіді з 90-х років у формі філософського детективу. Також скоро вийде скорочена для широкого загалу версія монографії. І справді, щойно виділю час — продовження досліджень зарубіжного досвіду у впровадженні економічного націоналізму, — там буде над чим попрацювати.