«Географічна скоромовка» Йосипа Ротського

Давно очікувана новинка від метра нашого письма Юрія Андруховича не забарилася: у книгарнях можна ознайомитись і придбати свіжий роман «Радіо Ніч». Читачі в Києві вже могли насолодитися спілкуванням із письменником на фестивалі «Книжковий Арсенал». А зовсім нещодавно відбулась онлайн-зустріч із класиком сучасної української літератури, ініційована журналом «Дніпро».

«РОМАН МАВ НАПИСАТИСЯ У СВОЄМУ ТЕМПІ»

— Пане Юрію, від часу виходу вашого роману «Коханці Юстиції» у 2017-му і до часу появи нового роману «Радіо Ніч» у 2020 році минуло рівно три роки. За цей період ви збирали матеріал для нового роману?

— Збирання матеріалу для роману — це багатозначна ситуація. Насправді все виглядало так, що роман про музиканта (у центрі роману колишній клавішник рок-гурту), і я, сам того не відаючи, розпочав збирати матеріал до нього ще тоді, коли познайомився з першими в моєму житті музикантами. Це трапилося на зламі 1980-1990-х років.

З іншого боку, є прив’язки часові. «Коханці Юстиції» побачили світ 2017 року, і в один з останніх грудневих днів я раптом отримав перший імпульс щодо майбутнього роману. Я ще не тримав у руках нового на той час видання «Коханців Юстиції», але вже тоді задумав, що в наступному творі в центрі буде нічний радіоведучий із монологами, які будуть чергуватися з музичними номерами. 2018 рік пішов на збирання матеріалу — це було обдумування, продумування, намацування сюжетних ліній, тобто цілорічна підготовча робота. Я створив папку з файлом, який назвав «радіо розробка», і 25 грудня 2018 року, рівно через рік від того імпульсу, ідеї, написав перші сторінки роману. Далі я писав рівномірно, інтенсивно, із задоволенням, але з перервами упродовж 2019 року і завершальну крапку поставив у лютому 2020 року. Тому ми маємо в чистому вигляді рік обдумування і проробляння, пошук імен, прізвищ, якісь географічні відкриття, тобто робота уяви. Це тривало рік і пізніше ще рік з невеликим гаком писання, дописування, перечитування критичним оком.

— Чи було бажання випустити «Радіо Ніч» на своє 60-річчя?

— Я намагався про ювілей не думати, і взагалі було неправильно форсувати завершення роману до якоїсь дати. Можливо, раз або два виникала ця перспектива, так чи інакше, мені нікуди не подітися від ювілею. Але так склалося, що ці дати не пов’язані.

Роман мав «написатися» мені у своєму темпі. Фактично я завершив його до свого ювілею, за лічені тижні. Потім він ще доволі довго відлежувався, бо я є прихильником підходу, коли ти дописуєш і в жодному разі не квапишся давати це в публікацію, «в печать» (як говорив Іван Котляревський), а даєш можливість собі самому віддалитися і хоча б три-чотири місяці не повертатися до цього тексту, а потім переглянути його знову. Я не збирався прив’язувати це до дня народження, ювілею, і так воно й сталося.

— Видавництва часто ставлять письменнику дедлайни. Однак, як я розумію, у вашому випадку це не застосовується?

— У випадку з романами — ні. Я ніколи не підписую видавничі угоди, тим більше, якщо в ній є конкретні дати. Ніколи не підписую цього заздалегідь, тільки якщо знаю, що цей роман у мене є, тоді готовий підписувати з видавцями договір. Але бувають й інші випадки: наприклад, коли запрошують до участі в якомусь конкретному видавничому проєкті, де від мене вимагається один текст, бо це буде збірник і, окрім мене, там ще будуть автори. Відповідно, коли я почну це затягувати, то буду затримувати всіх інших, і це зовсім інший рівень відповідальності автора та інший рівень організації. Тобто дедлайни мають значення у тих випадках, коли не я ініціатор цього проєкту, а мене залучають до певної колективної книги. Або переклади, як-от шекспірівський «Король Лір». У цьому випадку я змушений був завершити в термін, бо тут є прямі інтереси видавця, який хотів би, щоб книжка вийшла до «Книжкового Арсеналу», і тому я не мав права затягувати, і мушу пам’ятати про цей дедлайн.

— Чи заважала вам пандемія, карантин писати роман «Радіо Ніч»?

— Зовсім не заважала. Через те, що роман на той час уже був дописаний. Трапилося це ще до початку пандемії, через яку почалося скасування поїздок, виступів, і це було доволі прикро, до речі. Я відкладав роман на деякий час, згодом повертався і перечитував, і в мене був резерв часу на уважне опрацювання. Тобто в пандемії, а точніше в карантині, який її супроводжував, я не бачив особливої проблеми. Складність була в іншому — звичайно, дуже хотілося продовжувати спілкування з читачами, слухачами, і цього дуже не вистачало.

МУЗИЧНИЙ «СПИСОК РОТСЬКОГО»

— У книзі є QR-код. Як з’явилася ідея створити мультимедійне видання? І чи цей список треків є улюбленим списком Юрія Андруховича?

— Це є список моїх улюблених треків, але далеко не вичерпаний. Насправді було б дуже складно собі уявити список з якихось сотень композицій. Ці підібрані як певні фрагменти, фрагменти тієї радійної ночі, до якої нас запросив герой роману — Йосип Ротський. Зрештою, його ніч триває вісім годин — починається опівночі й закінчується о восьмій ранку. Ми повинні собі уявляти, що до нас дійшли лише певні номери з його програми, що там залишилося поза цим кодом — це кожен може вирішити собі сам і доповнити список таким чином, щоб там набралося значно більше номерів. Вони перебувають у взаємодії з історіями від Йосипа Ротського. Ми ж не виключаємо, що насправді ніякого радіо й немає.

Ну а, власне, ідея з доступом до музичних номерів через QR-код, опублікований на обкладинці, належить мені, хоча я не відразу подумав про таку можливість. Можна було видати книжку з якимось фізичним носієм, компакт-диском або чимось іншим. Але все це видавалося мені занадто простим підходом. Можна було взагалі залишити це книжкове видання без доступу до музики — просто текст, а кожен читач, якщо зацікавився, може за назвою твору та іменем виконавця знайти відповідну композицію. Але врешті-решт мені спало на думку, що в наші технологічні часи можна вирішити це все не настільки по-громіздкому.

Я дуже вдячний музикантові з тріо «Сон Сови» — Кирилу Цуканову, в якого великий досвід з авторськими правами в музичній сфері. Завдяки його старанням нам вдалося розмістити на «Ютубі» цілком легальний музичний «список Ротського». Як я спостерігаю, він щодня набирає певну кількість переглядів. Якщо стартували ми, коли переглядів було 30 із чимось, то на сьогоднішній день їхня кількість перевалила за 18 тисяч. Це означає, що до нього приєднуються нові шанувальники роману або, як мінімум, що є якісь такі постійні шанувальники роману, які переслуховують цей список.

«ГЕОГРАФІЧНІ СТРИБКИ»

— Хотілося б поспілкуватися про сам топос — місце, де відбувалися події роману. Це і Сербія, і Швейцарія. Як вам вдається робити упізнаваними ці країни для українського читача, адаптувати та представити їх саме для українців?

— Сербії там немає, а є тільки згадка. Десь там замолоду Йосип Ротський начебто виступав із гуртом «Доктор Табагат», де він був клавішником. Гурт був, можна сказати, зборищем невдах. Вони так ніколи і не стали зірками, хоча іноді давали концерти, рівних яким не було — усе ж потенціал був у цьому музичному складі. Але там іронічно згадується, що вони навіть одного разу виступили десь за кордоном — чи то в Сербії, чи в Македонії.

Натомість в одному з прикінцевих розділів є багато європейської географії, де Йосип Ротський зі своєю приятелькою Аніме весь час утікають від своїх переслідувачів, змінюють місця перебування, щоб бути невловними, що їм дуже треба. Вони весь час змінюють країни, місця, роблять якісь географічні стрибки. Там, власне кажучи, така географічна скоромовка, щоб передати дух втечі. Як мало вони затримуються, як швидко вони навчилися спаковувати свої речі та зникати, при цьому дуже раді, що можуть водити за носа своїх переслідувачів і постійно вислизати. Відповідно, вони ніде не встигають відчути кожну нову країну, і про це їм не йдеться. Натомість більш-менш глибше прописана рідна країна Ротського, яку я б не ототожнював з Україною, хоч вона й має якісь певні риси української дійсності, але не обов’язково це вона. Ми взагалі не знаємо, як називається країна, з якої походить герой, і країна першої його еміграції теж не названа.

«З НІМЕЧЧИНОЮ У МЕНЕ ПОСТІЙНА СПІВПРАЦЯ»

— А чому для вас так важлива Німеччина?

— Для письменника могла би бути важлива будь-яка інша країна. Саме в Німеччині в мене найкращий видавець з найкращими обсягом, потужностями, можливостями. Загалом мої книжки перекладені 21 мовою. У випадку з німецькою мовою, це означає, що мої книжки потрапляють на книжковий ринок відразу трьох країн: Німеччини, Австрії та Швейцарії. Книги мають доволі великий розголос, з’являється багато рецензій, мене запрошують на презентації. Тобто в багатьох інших країнах є факт виходу книжки й більше нічого, а потім я роками нічого не чую, немає зворотного зв’язку, я не знаю, чи сподобалася моя книжка, чи ні. Натомість із Німеччиною у мене постійний зв’язок, співпраця.

— У якому наступному місті чи країні відбудеться презентація книги «Радіо Ніч»? Чи плануються переклади іноземними мовами?

— Я точно можу сказати про те, що вже підписані угоди з хорватським видавництвом «Фрактура» про вихід роману хорватською мовою і, що для мене не менш важливо, з берлінським видавництвом «Зуркамп», де вийде переклад німецькою, над яким уже працює перекладачка. Я маю надію, що на осінь наступного року книжка мала б вийти німецькою мовою. А в моїй практиці це відбувається так: після виходу певної моєї книжки німецькою нею зацікавлюються також видавці кількох країн і надалі купують права у німців. Так виходять книжки уже французькою, англійською, іспанською та якими завгодно іншими мовами.