Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Поезія в часи війни

Навесні 2022 року вийшли друком три перекладні книжки Ліни Костенко
28 квітня, 2022 - 15:01

ВІД РЕДАКЦІЇ

Навіть у такі драматичні часи, які переживає нині Україна, цікавість до її культури та ідентичності на Заході лише зростає: навесні 2022 року вийшли друком три перекладні книжки Ліни Костенко. Це насамперед поетична книжка «Я все, що я люблю», яка з’явилася у Відні в перекладі німецькою мовою видатного австрійського вченого й перекладача Алоїза ВОЛЬДАНА (Ich bin all das, was lieb und wert mir ist. Ubersetzung: Alois Woldan. Wien: Wieser Verlag, 2022). 20 березня книжку було представлено на Лейпцизькому книжковому ярмарку. А 6 квітня відбулася презентація в Австрійській національній бібліотеці, що її організувало Міністерство закордонних справ Австрії. Перший тираж книжки розійшовся за лічені дні.

У Роттердамі побачило друк перевидання нідерландською мовою «Палаючі кипариси» в перекладі славіста, поета, прозаїка й видавця Арі ван дер ЕНТА (Cipressen branden. Zestig gedichten. Vertaling: Arie van der Ent. Rotterdam: Woord in blik, 2022). До слова, Арі ван дер Ент паралельно видав у тому ж видавництві антологію поетів «Розстріляного Відродження» («Vermoorde Dichters Almanak»).

А французькою мовою в Парижі вийшов друком переклад роману «Записки українського самашедшого» (Journal d’un fou ukrainien. Traduit par Nikol Dziub et Sonia Philonenko. Paris: L'Harmattan, 2022). Перекладачі — Ніколь ДЗЮБ, професор університету Верхнього Альзасу, та Соня ФІЛОНЕНКО, професор Страсбурзького університету; автор передмови — Радомир МОКРИК, науковий співробітник Інституту східноєвропейських студій Карлового університету.

Готуються до друку інші перекладні видання Ліни Костенко, зокрема англійською та італійською мовами. А у видавництві Вроцлавсього університету невдовзі побачить світ книжка статей на пошану поетеси. Пропонуємо вашій увазі виступ Ліни Костенко на презентації книжки в перекладі Алоїза Вольдана в Австрійській національній бібліотеці:

*  *  *

«Шановний і дорогий пане Алоїзе, шановні читачі й усі присутні!

Складно почути поезію в часи війни. Поезія ходить нечутними кроками над проваллями трагедій. А Україну сьогодні прошивають ракети й підпалюють бомби. Поезія дивиться за горизонт незвіданого часу. А сьогодні ми не знаємо, чим закінчиться кожен наш сьогоднішній день. Поезія — це «безсмертний дотик до душі» із космосу, а українці нині бачать пекло насилля до самого дна.

Тож тим більше я вдячна Алоїзу Вольдану за цю унікальну творчу радість — можливість зустрічі з Вами всіма в Австрійській національній бібліотеці — в цій прекрасній бібліотеці, чия тиша промовляє у віках різними голосами письменників та митців. Завдяки панові Вольдану я маю змогу привітати Вашу дивовижну країну — країну Моцарта, Рільке, Клімта. І незабутньої Інґеборг Бахман, чиїй самотності і загибелі присвячений один мій давній вірш, написаний ще в часи, коли моє ім’я було заборонене в Україні під радянським режимом.

З паном Алоїзом ми всього лише один раз зустрілися колись давно, а таке відчуття, що знаю його все моє життя. Це визначний вчений — і філігранний майстер перекладу. Тож завдяки йому ми спілкуємося з Вами в позачасовому просторі смислів, які нам дозволяють зрозуміти одне одного.

А ще я вдячна панові Алоїзу за чуття гармонії. Українську поезію надзвичайно важко перекладати, зосібна, через притаманне їй почуття ритму, яке складно відтворити іншими мовами. Алоїзу Вольдану вдалося навіть це — його німецька поетична мова сповнена неповторної вишуканості й гармонії.

В інші часи в моєму вітанні з Києва до Відня світилось би бароко київських храмів, примхливі лінії будинків ліберті, я слала би Вам шум Дніпра і київських тополь та каштанів. Але сьогодні я шлю Вам вітання від одного краю Європи в інший, де Ваша Європа промовляє до нас із бібліотек та університетів, в яких античні статуї стережуть тишу фоліантів. А наша озивається до Вашої — із розбомблених бібліотек та університетів, із бомбосховищ, замінованих полів та розгромлених міст.

Це вже я пережила у своєму дитинстві. Дім мого дитинства розбомбила війна. Як я прокинулась у дитинстві від бомб, скинутих на Київ на світанку 22 червня 1941 року, так і зараз мене розбудили бомби на світанку 24 лютого 2022 року. «Мій перший вірш написаний в окопі» — ну, як написаний, — виведений сухою гілочкою на стіні окопу, — не вірш-метафора, а оповідь про перші мої рядки, стерті війною, коли «снаряд упав — осипалась стіна».

Тепер я знову бачу війну. Але всі ми не маємо допустити, щоб від цих бомб, снарядів і ракет осипалася наша культура. Тому бачу й інше: у цей трагічний момент життя України й кожного із нас — сьогодні Україна випросталася на повен зріст. Бо захищає гідність. Бо захищає свободу. Нашу свободу. І Вашу свободу. Я могла б сказати про це словами Лютера: «Hier stehe ich. Ich kann nicht anders. Amen» — «На цьому я стою і не можу інакше. Амінь».

Тож дякуючи за цю зустріч панові Алоїзу, видавництву Wieser Verlag, Вам усім та Міністерству закордонних справ Австрії за організацію презентації, бажаю гарного світлого вечора й вітаю Вас моїми рядками про ту єдину свободу, якої нікому й ніколи не вдасться відібрати в людини — свободу душі:

Душа — єдина на землі держава

        де є свобода чиста як озон

                  Кордон душі проходить над світами

                             а там нема демаркаційних зон».