Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Про книжкове майбутнє

У Києві відбулася польсько-чесько-литовсько-українська дискусія
6 липня, 2018 - 10:27
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Український інститут книги — поки що молода інституція, яка, втім, має одну очевидну перевагу — може перейняти досвід країн, де подібні установи вже запроваджено й діють ефективно. Особливий фокус — на країнах пострадянського, а нині європейського простору. Колеги з Польського інституту книги, Чеського літературного центру та Литовського інституту культури поділилися враженнями і рекомендаціями щодо розвитку державних книжкових інституцій під час полілогу «Державні книжкові інституції в Україні та світі: місія, функції, механізми».

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Мета створення, функції та завдання Українського інституту книги, ключові з яких — сприяння книговидавничій сфері, популяризація читання, реалізація програми перекладів, промоція української літератури у світі, — містяться в законі України від 28 січня 2016 року. «Проблема полягає в тому, що в законі про нашу діяльність і в статуті нашої інституції прописано дуже широкі, логічні і правильні функції діяльності. Утім, сьогодні на законодавчому рівні ми не маємо механізмів для повноцінного їх втілення», — пояснює на той час очільниця відділу міжнародних відносин Українського інституту книги Альона КУХАР.

Хоча установу офіційно засновано ще 2016 року, лише із серпня-вересня розпочалася підготовка інституційної бази. І тільки в лютому, коли на посаду виконувача обов’язків директора УІК призначили Сергія Ясинського, взялися за підготовку нормативно-правової документації, без якої жодна програма УІК не може бути реалізована. Таким чином, не досить з’ясований законодавчий аспект зв’язує руки для реалізації діяльності інституції, однак її керівництво та Міністерство культури налаштовані оптимістично і вже до кінця 2018 року обіцяють успішний запуск двох нових програм.

 ЧОМУ ПОЛЬЩІ ВДАЛОСЯ?

Польський інститут книги — потужна культурна установа, яка постала у Кракові 2004 року з ініціативи тодішнього міністра культури Вальдемара Домбровського. Із 2008-го до 2016 року очільником Інституту був Ґжеґош ГАУДЕН. На його думку, успішне функціонування Інституту передусім зумовлено високим рівнем автономії: «Звісно, нашу діяльність контролювали, ми мусили представляти наші плани, наш бюджет обговорювався у міністерстві. Але після затвердження ми були вільні у власних діях, і ніхто в них не втручався».

Власне, все розпочалося з потреби вперше гідно представити Польщу на книжковому ярмарку у Франкфурті. Тоді, за словами пана Ґаудена, це була просто «катастрофа», адже ніхто не знав, що і як саме треба робити. Втім, після успішної участі у Франкфурті міністр культури порекомендував заснувати спеціальну інституцію, яка займалася б усіма питаннями книжкової індустрії, тобто зосередилася б не лише на промоції польської літератури за кордоном, а й на підтримці видавців і перекладачів. Чому створення цієї інституції було важливим для польського Мінкульту? Такою уніфікованою установою за умов загальної бюрократії в країні легше керувати: легше ставити конкретні завдання, надавати на них кошти і стежити за виконанням. До слова, за час директорства Ґаудена фінансування бюджету інституції зросло у сім разів — суттєвий показник, погодьтеся.

ЗА РІК — ПОНАД 20 ПРОЕКТІВ ПЕРЕКЛАДІВ З ЧЕСЬКОЇ

Якщо польський досвід є досить показовим, то чеський нам значно ближчий бодай з огляду на хронологію заснування відповідної книжкової установи. Але лише за рік свого функціонування Чеський літературний центр спромігся втілити понад 20 проектів перекладу чеських книжок іншими мовами. Крім цього, у фокусі — реалізація резиденцій для закордонних письменників, перекладачів, критиків і науковців, надання тревел-грантів чеським авторам.

Представник Чеського літературного центру та куратор англосаксонського напряму Джек КОЛІНҐ розповідає, що підґрунтям для утворення інституції були державні програми підтримки перекладу, які чеське Міністерство культури запровадило ще 1998 року. Але два роки тому програму суттєво розширили й модернізували: «Зміни стосуються передусім взаємодії з міністерством — тепер видавці можуть подавати заявки на відшкодування коштів за друк, дизайн, копірайтинг і навіть промоцію. Якщо раніше таких заявок було близько 100, то тепер їх кількість зросла до 200». Величезною перевагою практики своєї інституції Джек Колінґ називає наочний досвід інших країн.

ДОСВІД ЛИТВИ: ДВИГУНАМИ ПРОГРЕСУ Є ОСОБИСТОСТІ

У Литві ситуація дещо інакша: там книжкова державна інституція не має привілею окремості, як в Україні, Польщі або Чехії. «Якщо є така можливість, потрібно організовувати Інститут книги окремо, оскільки література вимагає особливого ставлення, особливих програм, у тому числі довготермінових», — зазначає Ушріне ЖИЛІНСКІНЕ, очільниця Литовського інституту культури. Це своєрідна державна агенція, яка має на меті промоцію литовської культури за кордоном.

Рівень уваги до книговидання цієї установи демонструє успішна участь у літературних подіях за кордоном — на Лейпцизькому (2017) та Лондонському (2018) книжкових ярмарках. Ушріне переконує, що у випадку Литви двигунами прогресу є особистості. Той же Інститут культури був спочатку приватною ініціативою видавців та перекладачів і розпочинався із громадської організації «Книжки з Литви», яку підтримало Міністерство культури. 2002 року країну було гідно представлено на Франкфуртському книжковому ярмарку, пізніше — в Турині, Єрусалимі, Болоньї.

ЧИ ЗДАТНА ДЕРЖУСТАНОВА БУТИ АВТОНОМНОЮ?

«Люди мають розуміти, що ми в Інституті книги служимо не політикам. Це один із ключових чинників, який надав можливість нам створити успішну інституцію, що діє на засадах довіри наших письменників і закордонних партнерів», — запевняє Ґжеґош Гауден. Але це втілити не так просто, як здається, адже установа, заснована Міністерством культури, є цілковито йому підзвітною. Литовський інститут культури, наприклад, бере участь у щорічних дебатах у міністерстві щодо формування своїх програм.

Урешті, все зводиться до питання забезпечення коштами: «Звісно, програми підтримки коштують дорого, але якщо міністерство їх не підтримає, це коштуватиме країні ще дорожче», — каже Ушріне Жилінскіне. Чи йдеться тут про автономію як таку? До певної міри, особливо на першому етапі, коли затвердження нового проекту вимагає грамотної аргументації та обстоювання ідей. Однак уміло закликати до діалогу варто не лише представників влади, а й діячів культурного сектору: за браку підтримки і розуміння з боку письменників та видавців годі сподіватися втілити масштабні проекти.

ПІДСУМКИ: СТРАТЕГІЇ УСПІХУ

Якщо говорити про логічні висновки з досвіду Чехії, Литви й Польщі, то виходить, що головними опорними точками для успішного функціонування книжкової інституції є: 1) люди, які дають імпульс для розвитку; 2) належна підтримка з боку представників влади; 3) розуміння з боку книжкової спільноти. Крім цього, важить також співвідносність секторів «експорту» і «домашнього ринку». Поки що чеська й литовська практики переживають значний дисбаланс: проекти книжкових інституцій, націлені на промоцію за кордоном, переважають.

З цим питанням тісно пов’язане наступне, актуальне й для України: як підвищити загальний рівень читання серед населення? Можна скористатися порадою Ґжеґоша Гаудена і зайнятися збільшенням кількості публічних бібліотек у маленьких містечках та селищах, де є великі труднощі з доступом до знань. Адже якісна друкована книжка і в Польщі, і в Україні — насправді відносно недешеве задоволення. Цією ініціативою має теж зайнятися Інститут книги.

При цьому для більшої ефективності пан Ґауден наполегливо радить не закуповувати книжок централізовано, а краще надати регіонам кошти, аби вони самі придбали необхідну літературу. Такий спосіб спрацював у Скандинавії ще в ХІХ столітті. У Польщі — у ХХІ, коли в межах програми Library+ у країні було збудовано понад 500 публічних бібліотек. Ще, як зазначають зарубіжні колеги, варто зосередитися на підвищенні якості освіти — аби школа не відохочувала маленьких читачів брати до рук книжку.

СТРАТЕГІЯ УІК НА НАЙБЛИЖЧЕ МАЙБУТНЄ

Зі слів представників Українського інституту книги, схоже, досвід зарубіжних колег буде негайно випробувано на практиці. Уже цьогоріч, наприклад, обіцяють реалізувати програму підтримки видавничої продукції «Українська книга» і здійснити поповнення фондів публічних бібліотек. Третій проект на перспективу — цифрова бібліотека, а саме створення сайта та оцифровка перших 100 тис. сторінок із залученням компаній на засадах аутсорсингу. Крім цього, хочуть розробити концепцію перекладів української літератури та побудови письменницьких резиденцій в Україні, а також стратегічні плани роботи Інституту на наступні три роки.

Олена КУРЕНКОВА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments