Про переформатування книжкового ринку

Громадська думка всюдисущого інтернету стверджує: Анна Процук — одна з найкращих сучасних літературних редакторок. Її залучають до своєї роботи видавництва, які зацікавлені в добротному книжковому продукті. Це переважно художні твори сучасних українських авторів, а також перекладні.

ВЕЛИКІ ГРАВЦІ Й «НІШЕВІ» ВИДАВНИЦТВА

— Ви не просто літературна редакторка, а людина, котра стежить за літературним процесом. Які тенденції в нинішній видавничій справі відзначили б?

— Наш видавничий ринок ще доволі непевний, росте і змінюється. Насамперед він стрімко набуває власне ринкових обрисів: тепер набагато менше роботи «за ідею» і більше комерції. Хоча загальні бізнесові закони тут не завжди спрацьовують. Міцніють великі гравці з серйозними інвестиціями, водночас з’являються маленькі нішеві видавництва, часто «саморобні», однак професійні. Це чудові тенденції, проте читацтво за ними не встигає: купують книжок не так і багато, для повноцінного ринку потрібно більше споживачів. А ще для нових обсягів роботи катастрофічно бракує фахівців: перекладачів, редакторів, коректорів, верстальників.

Як на мене, головна тенденція — те, що книжка стає продуктом одноразового і швидкого споживання. Інформація швидко застаріває, вже мало хто купує книжки, щоб поповнити приватну бібліотеку й заповісти онукам (звісно, є колекційні видання, але це на любителя, як музичні вініли). Відповідно змінюються підходи до підготовки видань: робити це треба швидко, а якість тексту для багатьох і видавців, і читачів стає менш принциповою. Візуальній складовій і маркетингу приділяють більше уваги, ніж власне тексту. Утім, я зовсім не стверджую, що це погано, просто такі глобальні зміни способу життя, що нам доведеться переформатовуватися.

— Які жанри, на вашу думку, нині найпопулярніші?

— У нас помітно більшає перекладної літератури, насамперед нонфікшну — мотиваційних і бізнесових книжок, але також біографій, науково-популярної літератури. Схоже, читацтво хоче передусім пізнавати сучасний світ і знаходити в ньому своє місце. Немало видають і світової художньої класики, яку свого часу обійшли увагою, і популярної та премійованої сучасної прози. Нарешті зрушили з місця у виданні коміксів і графічних романів — схоже, доволі успішно.

Дитячі видання вражають: кількістю, розмаїттям, високою якістю. Тут є все: від традиційних казок до ще не звичних нам сучасних книжок на складні й важкі теми. Причому чимала частка книжок для дітей і підлітків — це оригінальні українські твори й ілюстрації. А от сучасна українська література для дорослих, як на мене, множиться зовсім не такими темпами. Нові імена з’являються, та вони радше поодинокі.

РАЗОМ ТВОРИМО УКРАЇНСЬКИЙ ВИДАВНИЧИЙ РИНОК

— Як вважаєте, що нині для видавництв вигідніше — друкувати переклади чи українських авторів?

— По-різному для кожної книжки. Папір і друк коштує однаково, а це найбільша частка собівартості. Решта залежить від підходів видавництва до якості й гонорарів, від популярності авторів.

— Чи співпрацюєте з Українським інститутом книги? З іншими інституціями?

— Поки що не випадало нагоди, але в певному сенсі ми всі співпрацюємо: разом творимо український видавничий ринок, дискутуємо і обмінюємося думками, підвищуємо галузеві стандарти. Тішуся, що в нас з’явилися серйозні культурні інституції, як-от Інститут книги й Український культурний фонд.

— Не стоїте осторонь громадського життя, відгукуєтеся на книжкові новинки, іноді це відгуки негативні, як-от щодо сексистських нюансів окремих видань. Зараховуєте себе до людей небайдужих?

— Безумовно. У роботі для мене принципово важливі світоглядні речі, ідеї, закладені в текстах навіть на суто мовному рівні. Тому впроваджую фемінітиви, пильно стежу за толерантністю й коректністю у висловлюваннях, акуратно переконую авторів.

Є ПРОБЛЕМИ НЕДОСТАНЬОЇ ВНОРМОВАНОСТІ МОВИ

— Берете участь у дискусії про сучасну українську літературну мову. Як вважаєте, чи інтенсивно й різнобічно вона розвивається?

— Я вважаю, що у мови немає правильного й неправильного шляхів розвитку, вона змінюється у свій природний спосіб. Звісно, до цього докладаються люди, які фахово працюють із мовою, інституції. Однак завдання мовознавців — передусім фіксувати й досліджувати узус, тобто мову в її актуальному, живому застосуванні в усіх сферах. І в науковому опрацюванні мовних змін ми відстаємо від самих цих змін (насамперед, певно, через брак ресурсів). Тому є проблема недостатньої внормованості: той-таки правопис не охоплює багатьох питань мовного вжитку. Нефахівцям буває складно розібратися: а як правильно? І нерідко однозначної відповіді немає — можна і так, і сяк.

Насправді чудово, коли є розмаїття форм і варіантів, а не лише офіційно затверджені приписи: діалекти, новотвори тощо — це і є багатство мови. Межа між нормою і «вседозволеністю» тонка, доводиться балансувати. Редакторки й редактори часто мусять самостійно проводити міні-дослідження і приймати рішення: а як ми тут напишемо, а що собі визначимо за правило? Почасти ми можемо впливати на те, які варіанти закріпляться в загальному мововжитку. Це цікава і творча частина редакторської роботи, а водночас — надзвичайно відповідальна.

РЕДАГУВАННЯ ЯК СРОДНА ПРАЦЯ

— Як вирішили стати редакторкою?

— У школі любила літературу й українську мову, тому вирішила йти на журналістику. Але вступила на редагування (це той самий освітній напрям), а тоді полюбила його як сродну працю і вже не уявляла, як інакше.

— Пишете вірші. Чи публікували їх?

— Насправді вважаю, що не пишу. Іноді думка найкраще вкладається у форму, близьку до віршової, але не більше. Зрештою, така в мене редакторська профдеформація: власний текст написати непросто, зате переписати чужий (коли є таке завдання) зазвичай вдається.

— Ви — член журі конкурсу для молодих перекладачів із чеської мови імені Зузанни Рот. Що сказали би про знання рідної мови конкурсантів?

— На жаль, загальна картина геть невтішна. Часто люди, які беруться перекладати, знають у кращому разі одну мову — оригіналу або перекладу. Проте були обнадійливі фіналісти, журі запально дискутувало, і врешті переможців було аж двоє. Непогано як на конкурс для новачків. Я захищала саме учасника з найкращим рівнем української.