Ми досі ще рятуємо дистрофію тіл, а за прогресуючу дистрофію душ – нам байдуже
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представникі культурного руху шістдесятників, Герой України

Різдвяні листи від Дж. Р. Р. Толкіна

Листи Різдвяного Діда. Дж. Р. Р. Толкін. Із малюнками Дж. Р. Р. Толкіна; за редакцією Бейлі Толкін; переклала з англійської Олена О’Лір. – Львів: Астролябія, 2017. – 160 с.
5 січня, 2018 - 20:39

«Листи Різдвяного Діда» – це зібрані під однією обкладинкою реальні листи Джона Роналда Руела Толкіна, які він протягом 23 років писав своїм чотирьом дітям – Джону, Майклу, Крістоферу і Прісціллі. Листи надходили дітям від імені Різдвяного Діда (Father Christmas) і письменник сам їх ілюстрував. Тож, ця книжка показує нам Толкіна ще й як талановитого ілюстратора.

Ці різдвяні листи у вигляді книжки були опубліковані вже після смерті письменника, у 1976 році. Упорядкувала книжку і написала до неї передмову Бейлі Толкін, друга дружина Крістофера Толкіна. «Перший лист надійшов 1920 року, коли Джонові, старшому з дітей, було три рочки; і понад два десятиліття, поки не виросли троє інших дітей ‒ Майкл, Крістофер і Прісцілла ‒ такі листи приходили на кожне Різдво. Часом конверти, припорошені снігом і зі штемпелями полярної пошти, знаходили в будинку наступного ранку після Дідового візиту; часом їх приносив листоноша; а листи, що їх діти писали самі, зникали з камінної полиці, коли в кімнаті нікогісінько не було», пише Бейлі.

Дж. Р. Р. Толкін не просто писав листи від імені Різдвяного Діда, він створив дуже особливий, дуже приватний світ. Світ настільки достовірний і близький, що ти починаєш вірити в його реальність вже з перших сторінок. Віриш, що це пише саме Різдвяний Дід. Віриш, що на Північному Полюсі відбуваються різні події, – приємні і не дуже. Ти смієшся з доброго, але бешкетного Північного Білого Ведмедя, який то випадково проламує дах будинку Різдвяного Діда, то засинає у гарячій ванні і заливає кімнату із вже запакованими подарунками для дітей з усього світу, то падає зі сходів і товче більшість пакунків з іграшками, а то випадково підпалює собі шерсть, прикрашаючи ялинку. Віриш у навалу малих злих гоблінів і найбільшу за останні 400 років битву з ними. Віриш у веселих червоних ельфів, які допомагають розкопувати засипані снігом оленячі стайні. Ти співпереживаєш мешканцям Північного полюсу, коли їм ведеться кепсько, і радієш, коли в них усе добре. Ти усміхається на уточнення Діда, що він прилітає «не на 12-ти парах північних оленів, як можна бачити в деяких книжках». «Зазвичай я запрягаю 7 пар (14-таке гарне число), а на Різдво, особливо коли поспішаю, долучаю своїх найкращих білих оленів попереду», – пише він.  Всі ці деталі, моменти, уточнення створюють відчуття, що ти читаєш мемуари або біографію реальної людини, а не літературний вимисел.

Різдвяний Дід – це той же Санта-Клаус чи Святий Миколай (деякі листи підписані саме так), який розносить дітям подарунки. В інтерпретації Толкіна, Різдвяний Дід далеко не всесильний і мусить самостійно розв’язувати численні проблеми і халепи, які часом відбуваються на Північному полюсі. Він, як і всі ми, мерзне, засмучується, радіє, буває сонним чи бадьорим, натхненним чи сумним. Він щирий з дітьми і не приховує, що вони цього року не отримають всіх бажаних подарунків. Часто – через халепи, спричинені бешкетним Північним Білим Ведмедем, іноді – через злих і напряжних гоблінів, які крадуть і псують подарунки. А часом – і це важливо – тому, що має подбати про дітей, чиї батьки не можуть їх навіть прогодувати, не те, що порадувати подарунками. «Цього Різдва по всьому світі страшенно багато бідних і голодних людей», – пише він в одному з листів. «Я мав зібрати дещо з їжі, одягу та іграшок для тих дітей, чиї татусі, матусі та друзі не можуть приготувати для них нічого, часом навіть обіду. А ваші батьки, я це знаю, подбають про вас…», – пише він в іншому листі. Сумна тональність відчутна в листах Різдвяного Діда, надісланих у часи Другої світової війни. Наприклад, він пояснює Прісціллі, що не може принести їй обіцяну книжку Елісон Аттлі «бо майже всі її книжки згоріли». У примітці перекладачки ми читаємо, що під час Другої світової війни у видавництво, що видавало книжки письменниці, влучила бомба, тож, серед іншого, згоріли і надруковані книжки. Гобліни також активізувалися і нападали на мешканців Північного полюсу якраз в 1941 році. Через такі деталі ми можемо відчути настрій самого Толкіна і, певною мірою відчути атмосферу того воєнного часу.  Втім, навіть у  найтемніші часи, він хотів зробити свято для своїх дітей.

Коли Різдвяний Дід не може виконати бажання дітей, він чесно про це говорить. А ще радить ділитися іграшками одне з одним. Він пише, що почуття гумору допоможе зрозуміти і пережити неприємні події. Загалом, мені здається, ця книжка дає поживу для роздумів. З листів Різдвяного Діда ми розуміємо, що діти теж активно йому писали, і це були не лише списки бажаних подарунків. Вони запитували його про життя, про одяг, про те, чи він виспався, про погоду і сніг. І це –  про вдячність. Це про турботу і увагу до тих, хто піклується про тебе. Це важливо, бо сьогодні зимові свята часом перетворюються на свято споживача. Коли важать лише подарунки.

Різдвяний Дід дуже уважний до дітей, до змін і важливих подій у їхньому житті. А отже, уважним батьком був і Толкін. Різдвяний Дід пише, що час готувати нову панчоху, коли народжується Прісцілла, а згодом вже Прісціллі пише і запитує, як поживають її шістдесят ведмедиків, особливо Бінго, Регглз, Преддлі, Тінкер, Тейлор, Джубілі та Сніжинка. Він запитує, як справи в тата, бо чув, що в нього проблеми з очами, він цікавиться, як там нова школа тощо.  Бути уважним до життя дітей – безцінно. І цього нас теж вчить Різдвяний Дід.

У 1943 році, коли наймолодшій дитині в сім’ї Толкінів Прісціллі виповнюється 14 років, Різдвяний Дід прощається з нею. «На цьому я маю сказати «до побачення», чи майже «до побачення»: маю на увазі, що не забуду Тебе. Ми завжди зберігаємо старі номери наших давніх друзів та їхні листи, а згодом, коли вони виростають, замешкують у власних будинках і в них з’являються власні діти, – сподіваємося повернутися».  Це останній лист.

Гортаючи сторінки книжки, і справді здається, що ти тримаєш у руках стос старих жовтих конвертів, листи, списані дуже різними почерками. Їх писав не лише Різдвяний Дід, а й Північний Білий Ведмідь, секретар Різдвяного Діда ельф Ілберет. Крім того, часом Різдвяний дід писав їх, дрижачи від холоду, а Північний Білий Ведмідь ще й вигадав власну абетку на основі малюнків гоблінів, знайдених на стінах підземних печер. На конвертах – марки з Північного полюса, серед листів – детальні малюнки, на яких Різдвяний дід зображував життя на Північному Полюсі та пригоди його мешканців. У книжці подані відскановані конверти і оригінали листів, тому можна бачити почерк, колір чорнила, примітки, читати їх англійською, зрештою.

Книжка «Листи Різдвяного Діда» вперше видана в українському перекладі. З англійської її переклала Олена О’Лір. Дуже вдало перекладені листи, написані Північним Білим Ведмедем. Вони неграмотні, з кумедними помилками. І в українському перекладі це прекрасно передано.

Загалом, я би не сказала, що ця книжка лише для дітей. Дорослі читачі, думаю, отримають не менше задоволення від вигадливих листів і чудових ілюстрацій. Це насправді добра і зворушлива книжка, місцями – кумедна і смішна, місцями – не без сумної тональності. Ідеальна для родинного читання.

 А ще ця книжка надихає. Ти починаєш думати, а чи не втнути і собі щось схоже, чи не почати писати листи своїй дитині, адже так легко насправді створювати святковий настрій не лише малюкам, а й собі. Створювати казку і віру в дива. Хтозна, може через сто років і вашу збірку листів читатимуть діти по всьому світу.

Марія СЕМЕНЧЕНКО. Фото автора

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments