Дуб міцний корінням численним, отак і град наш – урядуванням
Данило Заточник, український філософ, поет, релігійний діяч кінця XII – початку XIII ст

Різдвяні листи від Дж. Р. Р. Толкіна

Листи Різдвяного Діда. Дж. Р. Р. Толкін. Із малюнками Дж. Р. Р. Толкіна; за редакцією Бейлі Толкін; переклала з англійської Олена О’Лір. – Львів: Астролябія, 2017. – 160 с.
5 січня, 2018 - 20:39

«Листи Різдвяного Діда» – це зібрані під однією обкладинкою реальні листи Джона Роналда Руела Толкіна, які він протягом 23 років писав своїм чотирьом дітям – Джону, Майклу, Крістоферу і Прісціллі. Листи надходили дітям від імені Різдвяного Діда (Father Christmas) і письменник сам їх ілюстрував. Тож, ця книжка показує нам Толкіна ще й як талановитого ілюстратора.

Ці різдвяні листи у вигляді книжки були опубліковані вже після смерті письменника, у 1976 році. Упорядкувала книжку і написала до неї передмову Бейлі Толкін, друга дружина Крістофера Толкіна. «Перший лист надійшов 1920 року, коли Джонові, старшому з дітей, було три рочки; і понад два десятиліття, поки не виросли троє інших дітей ‒ Майкл, Крістофер і Прісцілла ‒ такі листи приходили на кожне Різдво. Часом конверти, припорошені снігом і зі штемпелями полярної пошти, знаходили в будинку наступного ранку після Дідового візиту; часом їх приносив листоноша; а листи, що їх діти писали самі, зникали з камінної полиці, коли в кімнаті нікогісінько не було», пише Бейлі.

Дж. Р. Р. Толкін не просто писав листи від імені Різдвяного Діда, він створив дуже особливий, дуже приватний світ. Світ настільки достовірний і близький, що ти починаєш вірити в його реальність вже з перших сторінок. Віриш, що це пише саме Різдвяний Дід. Віриш, що на Північному Полюсі відбуваються різні події, – приємні і не дуже. Ти смієшся з доброго, але бешкетного Північного Білого Ведмедя, який то випадково проламує дах будинку Різдвяного Діда, то засинає у гарячій ванні і заливає кімнату із вже запакованими подарунками для дітей з усього світу, то падає зі сходів і товче більшість пакунків з іграшками, а то випадково підпалює собі шерсть, прикрашаючи ялинку. Віриш у навалу малих злих гоблінів і найбільшу за останні 400 років битву з ними. Віриш у веселих червоних ельфів, які допомагають розкопувати засипані снігом оленячі стайні. Ти співпереживаєш мешканцям Північного полюсу, коли їм ведеться кепсько, і радієш, коли в них усе добре. Ти усміхається на уточнення Діда, що він прилітає «не на 12-ти парах північних оленів, як можна бачити в деяких книжках». «Зазвичай я запрягаю 7 пар (14-таке гарне число), а на Різдво, особливо коли поспішаю, долучаю своїх найкращих білих оленів попереду», – пише він.  Всі ці деталі, моменти, уточнення створюють відчуття, що ти читаєш мемуари або біографію реальної людини, а не літературний вимисел.

Різдвяний Дід – це той же Санта-Клаус чи Святий Миколай (деякі листи підписані саме так), який розносить дітям подарунки. В інтерпретації Толкіна, Різдвяний Дід далеко не всесильний і мусить самостійно розв’язувати численні проблеми і халепи, які часом відбуваються на Північному полюсі. Він, як і всі ми, мерзне, засмучується, радіє, буває сонним чи бадьорим, натхненним чи сумним. Він щирий з дітьми і не приховує, що вони цього року не отримають всіх бажаних подарунків. Часто – через халепи, спричинені бешкетним Північним Білим Ведмедем, іноді – через злих і напряжних гоблінів, які крадуть і псують подарунки. А часом – і це важливо – тому, що має подбати про дітей, чиї батьки не можуть їх навіть прогодувати, не те, що порадувати подарунками. «Цього Різдва по всьому світі страшенно багато бідних і голодних людей», – пише він в одному з листів. «Я мав зібрати дещо з їжі, одягу та іграшок для тих дітей, чиї татусі, матусі та друзі не можуть приготувати для них нічого, часом навіть обіду. А ваші батьки, я це знаю, подбають про вас…», – пише він в іншому листі. Сумна тональність відчутна в листах Різдвяного Діда, надісланих у часи Другої світової війни. Наприклад, він пояснює Прісціллі, що не може принести їй обіцяну книжку Елісон Аттлі «бо майже всі її книжки згоріли». У примітці перекладачки ми читаємо, що під час Другої світової війни у видавництво, що видавало книжки письменниці, влучила бомба, тож, серед іншого, згоріли і надруковані книжки. Гобліни також активізувалися і нападали на мешканців Північного полюсу якраз в 1941 році. Через такі деталі ми можемо відчути настрій самого Толкіна і, певною мірою відчути атмосферу того воєнного часу.  Втім, навіть у  найтемніші часи, він хотів зробити свято для своїх дітей.

Коли Різдвяний Дід не може виконати бажання дітей, він чесно про це говорить. А ще радить ділитися іграшками одне з одним. Він пише, що почуття гумору допоможе зрозуміти і пережити неприємні події. Загалом, мені здається, ця книжка дає поживу для роздумів. З листів Різдвяного Діда ми розуміємо, що діти теж активно йому писали, і це були не лише списки бажаних подарунків. Вони запитували його про життя, про одяг, про те, чи він виспався, про погоду і сніг. І це –  про вдячність. Це про турботу і увагу до тих, хто піклується про тебе. Це важливо, бо сьогодні зимові свята часом перетворюються на свято споживача. Коли важать лише подарунки.

Різдвяний Дід дуже уважний до дітей, до змін і важливих подій у їхньому житті. А отже, уважним батьком був і Толкін. Різдвяний Дід пише, що час готувати нову панчоху, коли народжується Прісцілла, а згодом вже Прісціллі пише і запитує, як поживають її шістдесят ведмедиків, особливо Бінго, Регглз, Преддлі, Тінкер, Тейлор, Джубілі та Сніжинка. Він запитує, як справи в тата, бо чув, що в нього проблеми з очами, він цікавиться, як там нова школа тощо.  Бути уважним до життя дітей – безцінно. І цього нас теж вчить Різдвяний Дід.

У 1943 році, коли наймолодшій дитині в сім’ї Толкінів Прісціллі виповнюється 14 років, Різдвяний Дід прощається з нею. «На цьому я маю сказати «до побачення», чи майже «до побачення»: маю на увазі, що не забуду Тебе. Ми завжди зберігаємо старі номери наших давніх друзів та їхні листи, а згодом, коли вони виростають, замешкують у власних будинках і в них з’являються власні діти, – сподіваємося повернутися».  Це останній лист.

Гортаючи сторінки книжки, і справді здається, що ти тримаєш у руках стос старих жовтих конвертів, листи, списані дуже різними почерками. Їх писав не лише Різдвяний Дід, а й Північний Білий Ведмідь, секретар Різдвяного Діда ельф Ілберет. Крім того, часом Різдвяний дід писав їх, дрижачи від холоду, а Північний Білий Ведмідь ще й вигадав власну абетку на основі малюнків гоблінів, знайдених на стінах підземних печер. На конвертах – марки з Північного полюса, серед листів – детальні малюнки, на яких Різдвяний дід зображував життя на Північному Полюсі та пригоди його мешканців. У книжці подані відскановані конверти і оригінали листів, тому можна бачити почерк, колір чорнила, примітки, читати їх англійською, зрештою.

Книжка «Листи Різдвяного Діда» вперше видана в українському перекладі. З англійської її переклала Олена О’Лір. Дуже вдало перекладені листи, написані Північним Білим Ведмедем. Вони неграмотні, з кумедними помилками. І в українському перекладі це прекрасно передано.

Загалом, я би не сказала, що ця книжка лише для дітей. Дорослі читачі, думаю, отримають не менше задоволення від вигадливих листів і чудових ілюстрацій. Це насправді добра і зворушлива книжка, місцями – кумедна і смішна, місцями – не без сумної тональності. Ідеальна для родинного читання.

 А ще ця книжка надихає. Ти починаєш думати, а чи не втнути і собі щось схоже, чи не почати писати листи своїй дитині, адже так легко насправді створювати святковий настрій не лише малюкам, а й собі. Створювати казку і віру в дива. Хтозна, може через сто років і вашу збірку листів читатимуть діти по всьому світу.

Марія СЕМЕНЧЕНКО. Фото автора

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments