Сила наївних питань

Уявіть, що ви ніколи не чули історію народження Ісуса і не маєте жодного поняття, хто це. Що вам невідомо, що це за свято таке Різдво, що саме ми святкуємо і чому. Уявили? Жодних колядок, вертепів, Біблії. Нічого. Чистий лист. І раптом хтось вам розповідає історію про Марію, Йосипа і народження Ісуса, про стайню, волхвів, Ірода… Які б питання у вас виникали? Що б вас дивувало, а що обурювало?

А уявіть, що цю історію вперше слухають малі бешкетники, діти, які не знають і не відчувають ось цих релігійних рамок, ось цього страху поставити не те питання, недоречне, не відповідне піднесеній біблійній історії… І сміливо ставлять десяток таких питань. Навіщо волхви принесли в подарунок святій родині олію? Хіба не логічніше було принести шинку? Хіба це нормальні умови для новонародженого – лежати в яслах? Як скінчив своє життя Ірод (до речі, а ви знаєте?) Чому Марія не могла носити золотих сережок, хіба вона не була звичайною жінкою?

Дивовижні і безтактні питання, правда ж? Але щирі. Відповіді на них наштовхують на роздуми. А ще їх ставлять прицільно для того, щоб докопатися до істини, дізнатися всю можливу інформацію про це свято. Саме такі питання під час репетиції Різдвяної вистави ставлять діти з родини Гердманів. Дуже непростої родини. Дуже непрості діти.

Книжка починається реченням, яке абсолютно не пасує різдвяній історії. «Гердмани були найгіршими дітьми на світі». Далі авторка уточнює: «Вони брехали, і крали, і курили, навіть дівчата курила, ага, і матюкалися, і лупили молодших дітей, і лаяли вчителів, і промовляли намарне ім’я Господнє, і спалили старий занедбаний сарай Фреда Шевця»… Шестеро Гердманів наводять жах на всю школу, їхня мама працює у дві зміни на заводі і рада з того, що не має часу бути з дітьми, їхній тато сів на поїзд у невідомому напрямку, ще коли вони були малі. Вони читають лише комікси і поводяться жахливо-прежахливо, зокрема шантажують і залякують однокласників.

Ніхто з  учнів і вчителів у школі, та загалом ніхто з мешканців містечка навіть не міг уявити, що у щорічний Різдвяній виставі Гердмани гратимуть усі основні ролі – Марію, Йосипа, волхвів, ангела-провісника доброї новини. Але сталося саме так. Тож очікувалося, що це буде найгірша Різдвяна вистава у світі, адже її головні актори ніколи не були в церкві і нічого не знають про історію народження Ісуса. Все містечко збирається на виставу, щоб побачити, як Гердмани зіпсують її. Натомість бачать абсолютно інакшу виставу, щиру та емоційну. Найкращу.

Всі у цьому містечку знають, як все має бути на Різдво, розбуди їх вночі – і вони з легкістю розкажуть вам історію народження Ісуса. Для них це вже не дивовижа. Ба більше, щорічні вистави – це вже рутина, традиція, яку просто потрібно відбути. Школярі теж настільки звикли до цього щорічного ритуалу, що не проявляють жодної цікавості до майбутньої вистави, ба більше, намагаються уникнути участі в ній. Навіть син священика,який щороку грає Йосипа, засмучується і пропонує однокласнику 50 центів, щоб той грав Йосипа. Але ніхто не хоче. Про те, що Різдвяні традиції стали для багатьох своєрідним ритуалом, який прийнято виконувати, але над яким не задумуєшся і який не намагаєшся осмислити, свідчить і реакція батька однієї з героїнь.

«Щороку тато казав одне й те саме:

-                     Я вже бачив Різдвяну виставу.

-                     Ти не бачив цьогорічну! – казала йому мама. – Чарлі цього року пастух!

-                     Чарлі і минулого року був пастухом. Ні, ви собі йдіть, а я просто одягну халат, посиджу біля каміну, розслаблюсь… Різдвяні вистави щороку на один копил.

-                     А цього року – на інший! – заперечила мама.

-                     Це ти про що? – перепитав тато.

-                     Чарлі буде у твоєму халаті.

Тому цього року батько зібрався піти – «щоби подивитися на свій халат».

Цей діалог поданий буквально на початку книжки, і ти собі погоджується з татовими аргументами і навіть смієшся з жарту про халат. Ну правда ж, що нового можна побачити у щорічній Різдвяній виставі?

Проте Барбара Робінсон майстерно збиває з нас оце всезнання, показує, що за ним часто ховаються стереотипи, звичні ритуали і завчені традиції. Письменниця змушує через дитячі діалоги – наївні, кумедні, а часом дуже навіть некоректні, поставити і собі важливі питання: «Що саме ми святкуємо, кому віддаємо шану і чому радіємо?».

Барбара Робінсон написала справді чудернацьку, нетипову книжку про Різдво. Кумедну і смішну, але водночас глибоку і багатошарову. Спочатку ти смієшся і дивуєшся, яка авторка смілива, що дозволяє дівчинці, що курить в туалеті і матюкається, грати у виставі Марію. Що вводить в текст нетактовні, а часом грубуваті питання і репліки.  Але по ходу тексту ти вже дивуєшся, наскільки талановито письменниця підводить нас до головного. І це – талант.У самому кінці книжки Імоджен Гердман, яка грала у виставі Марію, взяла для себе у церкві листівку із її зображенням. Оповідачка, однокласниця Імоджен, говорить: «Я думаю, це означало, що хай хоч якою була сама Імоджен, їй сподобалося те, як виглядає Марія на листівці. Там Марія була вся біло-рожева і чистенька, так, ніби вона ніколи не мила посуд і не готувала вечерю. Ніби за все життя не зробила нічого, окрім того, що народила Ісуса на Різдво. Ось тільки мені здається, що Марія багато в чому схожа на Імоджен Гердман. Така ж знервована і розгублена, але готова начистити писок будь-кому, хто зазіхне на її дитя»…

Це чудова книжка, яку цікаво читати і дітям, і батькам. Тут є гумор, тут є живі діалоги, які чудово переклали українською Марія та Володимир Чернишенки. До того ж Володимир Чернишенко написав інформативну післямову, яка роз’яснює чимало моментів. А іронічні ілюстрації Ганни Осадко в стилі коміксу лише додають історії динаміки і реалістичності.

Тож я би радила цю книжку і тим, хто тільки знайомиться зі святом Різдва, і тим, хто чудово знає цю історію. Книжка також буде цікавою і дітям з не надто релігійних родин, які втім дотримуються Різдвяних традицій.