Як Меллопи Різдво святкували

Томі Унгерер – 86-річний французький художник і письменник, який написав (а пише він вільно трьома мовами) і проілюстрував понад 140 книжок – як дитячих, так і дорослих (серед останніх є досить контраверсійні та епатажні). Він також прославився як карикатурист, створив сотні ілюстрацій для газет та журналів, свого часу працював над рекламними кампаніями для відомих брендів. Його художній стиль лаконічний  і впізнаваний. Його дитячі книжки люблять читачі у всьому світі, зокрема, його історії про Меллопів – родину милих свинок. Саме ці короткі пригодницькі історії були першими книжками Унгерера для дітей.

Кожна книжка – це лаконічна, але динамічна історія про пригоди пана Меллопа, пані Меллоп і їхніх чотирьох синів Казимира, Ісидора, Фелікса та Фердинанда. Ілюстрації до них Томі Унгерер зробив мінімалістичними. Він використовує усього чотири кольори: оливковий або блакитний (залежно від книжки), оранжевий, чорний та білий. Така кольорова гама може видатися незвичною для дітей, звиклих до яскравих і барвистих малюнків у книжках. Але також вона не перевантажує увагу малюків, не відволікає і дає простір для фантазії. До речі, й самі ілюстрації позбавлені зайвих деталей і наближаються до формату карикатури чи скетчінгу. Вони стильні, а особисто мені ще й подобаються якимось особливим настроєм, неначе дивишся старий фільм. Що стосується самих історій, то деякі моменти в текстах видають поважний вік цих книжок. Наприклад, дивовижні історії спіткають тата і синів, мама ж чекає на них удома, готуючи смаколики. Карколомні пригоди завжди завершуються смачним тортом від пані Меллоп. До речі, в книжках вона фігурує виключно як мама, а не як пані Меллоп, на відміну від свого чоловіка пана Меллопа. Це пояснюється соціальним тлом і соціальними ролями, поширеними в той період, коли були написані книжки. А це понад півсторіччя тому. Всі ці моменти, на мою думку, можна і варто проговорювати з дітьми. Що, наприклад, пані Меллоп подобається бути вдома і готувати торти, але хтозна, може б їй не менше припали би до смаку карколомні пригоди!

Історії про Меллопів – лаконічні, такі, як і мають бути в книжках-картинках. Переважно на одній сторінці – одне-два речення. Томі Унгерер уникає описів, порівнянь, епітетів, не перевантажує малих читачів зайвими подробицями.

У серії про Меллопів є історії про те, як вони літали, пірнали за скарбами, шукали нафту, досліджували печеру. Ну і Різдвяна історія, про яку сьогодні й ітиме мова.

Книжку «Як Меллопи Різдво святкували» Унгерер написав 58 років тому (українською вона побачила світ у 2016-му). Це важливе уточнення допоможе зрозуміти деякі моменти в цій історії. Наприклад, про досить легковажне ставлення до ялинок, як на наш сучасний погляд. Попри це, історія добра, світла і вчить  бути уважними не лише до своїх близьких, а й до незнайомих людей.

Напередодні Різдва кожен із синів пана Меллопа вирішує зробити родині сюрприз і йде до лісу по красиву ялинку. Відтак, у день Різдва вітальня Меллопів  «наповнюється ялинками і слізьми». Тоді пан Меллоп радить Казимиру, Ісидору, Феліксу та Фердинанду віддати ялинку в сиротинець чи в тюрму. Свинки обходять місто, але і в притулку, і в лікарні, і у в’язниці, і в солдатських казармах вже є достатньо ялинок. Тож Меллопи вирішують просто віднести дерева на смітник (ех!). А далі вони випадково потрапляють у старий будинок, мешканці якого не мають ні ялинок, ні їжі, ні дрів для пічки. І Меллопи  з радістю влаштовують їм свято.

«Ось бачите, забагато ялинок не буває!», – говорить пан Меллоп в самому кінці книжки. І ось цей момент мені видається трохи суперечливим. У час, коли ми шукаємо альтернативу зрубаним під свята ялинкам, таке легковажне ставлення Меллопів до дерев трохи засмучує. Але пам’ятаймо, коли ця книжка була написана. Тож сьогодні я би не сприймала ялинки в цій книжці буквально, я би розглядала їх як метафору. Меллопи несуть свинкам у скруті ялинки, а також гроші, дрова, їжу, і таким чином роблять справжнє свято для тих, хто не може самостійно собі його влаштувати. Це – хворі, самотні, старі, бідні. І ти розумієш, що йдеться зовсім не про ялинки, а про добро, увагу до інших, небайдужість, доброчинність…

Тож ця коротка і справді різдвяна історія – гарний привід поговорити з дітьми про добрі справи, допомогу іншим, емпатію. А ще – про екологію та дбайливе ставлення до природи. Бо не лише (і не стільки) ялинки створюють відчуття справжнього свято. До речі, після Меллопів можна разом з дитиною погортати книжку-картонку «Кучеряві відмовляються від ялинки». В продовження теми про екологічну відповідальність.