Зелена гілка поетичної традиції

Одна з новинок української поезії, які варті уваги, — книжка киянки Наталії Бельченко «Знаки і знади». Цьогоріч вона з’явилася друком у видавництві «Дух і Літера». Вірші Наталії Бельченко — це той випадок, коли традиційна, усталена літературна форма в талановитого автора «звучить» по-свіжому й переконливо, так, що над нею вже не нависають десятиліття і століття канону та звички (або канону як звички).

Наталія Бельченко є відомою авторкою, учасницею багатьох літературних фестивалів, лауреаткою численних премій. Але в анотації «Знаків і знад» парадоксально з’являється фраза про те, що це водночас її восьма й перша збірка. Як так вийшло? Справа ось у чому: «Знаки і знади» — перша україномовна книжка поетеси, раніше вона писала переважно російською. «Українізація» такої яскравої авторки не може нас не тішити; зрештою, в самих віршах ця тема теж з’являється — не в прямолінійному, звісна річ, виконанні: «Не з молоком матері, / а з землею могил / розчиняєшся в цій мові...»

На обкладинці книжки «Знаки і знади» — зображення дерева з рисами бородатого чоловіка (художник — Станіслав Ожуґ). Проте беззаперечним головним мотивом цієї збірки є не так рослинність, як вода, а передусім, річка.

Водна стихія представлена у «Знаках і знадах» абсолютно всеосяжно. Досить сказати, що у значній частині назв віршів фігурують назви різноманітних річок — від Одри до Ірпеня. Символіка цього мотиву, його значення надаються до дуже різних трактувань. Неспинний рух часу? Забуття? Межа потойбіччя? Рідина життя? Структура людського розселення, а відтак і культури? Метод пізнання простору? Особливий краєвид? Обирайте будь-які і сміливо додавайте свої!

Річка заходить то справа,

то зліва,

Повню оточує серед заплави.

Пам’ять настільки примхлива

 й щаслива,

Що довіряти немає

підстави (...).

Не дивно, що в книжці, сповненій річкової та іншої води, домінує римована силаботоніка. Свіжа й жива, вона дає змогу відчути, зокрема, присмак традиції українського і не лише українського модернізму. Важко подекуди не помітити віддалених перегуків з манерою письма таких авторів, як, скажімо, Максим Рильський або Микола Зеров. У кожному разі струнка і ритмічна форма в Наталії Бельченко досить «туга» і щораз містить у собі добрячу «порцію» образів, асоціацій, сюжетів:

(...) Ми у темній ріці

безвідмовних шляхів,

Наче риби, скидаємось —

хто як зумів

Знак подати, дістатися

світла:

Глибиною вподобані свідки...

Вдається поетка і до мовних, формальних ігор. Це засвідчує вже сама назва книжки чи, скажімо, текст у такому доволі рідкісному в сучасній поезії жанрі, як акросонет, хоч вистачає й випадків менш очевидних.

Одним із важливих стрижнів «Знаків і знад» слід назвати Польщу — як географію і як культуру. Розпочати тут можна із закорінення назви книжки у творчості Ярослава Івашкевича, котрого Наталія Бельченко перекладала під час перебування на польській літературній стипендії Gaude Polonia. А ще є чимало віршів про Варшаву та інші польські краї, вірш про того ж Ярослава Івашкевича. Такий міжнародний акцент лише посилює багатство й розмаїття цієї книжки.

А загалом «дебютна» збірка Наталії Бельченко залишає не лише враження естетичної повноти і яскраві художні ефекти. Вона також дає добре, позитивне відчуття, що може бути як мандрівним романтичним настроєм, так і м’яким затишком.