«Життя на зламі тектонічних плит»

Відроджуватися з попелу для ісландців зовсім не метафора: складні погодні умови, виверження вулканів не раз перекроювали плани жителів острова. «Життя на зламі тектонічних плит», як називає це авторка книги «Лабораторія Ісландія», журналістка Ярослава КУЦАЙ, по факту передбачає безліч викликів. Та історія Ісландії — приклад того, як люди все-таки можуть дати їм раду. Ісландці не тільки встигають вирішувати проблеми, а й дивують світ своїм креативним потенціалом, відкриттями у генетиці й, звісно, зачаровують незайманою природою своєї країни. Що називають «віщункою номерів», хто з президентів переклав книги Стівена Кінга й де живуть люди-невидимки — дізнайтеся в інтерв’ю з Ярославою Куцай.

НАЩАДКИ ПЕРШОВІДКРИВАЧІВ НОВОГО СВІТУ

— З чого почалося ваше зацікавлення Ісландією?

— Складно сказати, з чого саме почалося, але добре пам’ятаю, що його підкріпили «Вінландські саги» про експедиції у Північну Америку. Моя улюблена героїня — Ґвюдридюр Торб’яднардоуттир — разом із мандрівником Ейріком Рудим та трьома десятками вікінгів дісталася Нового Світу майже на пів тисячоліття раніше за Колумба. Уявіть собі, яким величезним випробуванням були мандри за океан у Х столітті! Нестача їжі, хвороби, ворожість аборигенів на нових територіях... Список довгий. На його тлі різка зміна часових поясів і поганий сервіс, на які ми скаржимося, — це просто дрібниці.

Я вперше потрапила в Ісландію у серпні 2012-го. Повернулася додому із матеріалом, в якому порівняла поширені стереотипи зі своїми спостереженнями. Подорож тривала усього кілька тижнів, але Ісландія проникла дуже глибоко у мою свідомість. Я відчула, що ще повернуся. У Рейк’явіку я познайомилася із журналістами тамтешньої телерадіокомпанії RUV. Коли вони приїздили до Києва після Революції Гідності разом із їхніми представниками міністерства закордонних справ, то вийшли на зв’язок і запропонували співпрацювати з ними.

ОБОВ’ЯЗОК ЗАХИСТИТИ СВОЮ УНІКАЛЬНІСТЬ

— Ісландія здобула незалежність від Данії у 1944 році. Так само мало хто знав тоді про Ісландію, була корупція патронажу й зловживання службовим становищем. Із 1960-х проводилися реформи, наслідки яких бачимо зараз. Проте чи присутній цей «колоніальний» спадок уже в нинішній країні?

— Ще століття тому ісландці мешкали переважно у вогких напівземлянках й мало хто міг собі дозволити заняття, яке подобається. Утім, коли йдеться про минуле, ісландцям не хочеться, щоб їх жаліли. Їм хочеться, щоб ними захоплювалися. Історії, які вони розповідають світові про себе, свій народ, якраз на це й орієнтовані.

У них є досить помітне відчуття власної унікальності, гідності й обов’язку захистити свою тожсамість. І це виразно простежується, зокрема, у мові. Іноземні слова вони намагаються замінювати питомими. Коли в Університеті Ісландії з’явилася перша обчислювальна машина, її нарекли «tolva», що є поєднанням слів «tala» — номер — та «volva» — віщунка. Так і тепер, навіть найсучасніший і найпередовіший персональний комп’ютер — це «віщунка номерів».

Нині дехто з ісландців побоюється експансії англійської мови, яку більшість із них знає досить добре. Здавалося б, навіщо перекладати англомовні твори, якщо їх тут і так добре розуміють? Бо можуть! Для багатьох ісландців це — улюблене хобі. Наприклад, Ґвюдні Торлаcіус Йоуганнессон — історик, а нині ще й президент країни — перекладав книжки Стівена Кінга.

Населення Ісландії — приблизно третина мільйона. Це досить маленька нація, яка, щоправда, впевнено росте і створює прецеденти. Ісландія досягла помітних успіхів в утвердженні ґендерної рівності, вона мирна країна, де права людини та інклюзивність мають величезне значення.

Водночас вона все ще виборює своє місце на геополітичній мапі. Її економіка поки досить вразлива. Країни-сусіди, в яких вона прагне вчитися, просунулися вперед від ідей Генрі Форда до Білла Ґейтса, відкриваючи для себе перспективність інвестицій у нематеріальні активи. Ісландці ж продовжували робити ставку на індустрії ХХ століття, серед яких рибопромисловість, виробництво алюмінію й феросиліцію. Дедалі важливішу роль, щоправда, відіграє туризм. Тому подобатися іншим — це запорука виживання. Ісландці пильно стежать за тим, як про них говорять у світі.

ПІДТРИМКА УКРАЇНИ

— А чи багато відомо в Ісландії про Україну?

— Знають про війну, співчувають, але про саму країну та її роль — не так багато, хіба тільки ті, хто спілкувався з українцями безпосередньо. Їх в Ісландії близько двохсот. Але Україна не має в Ісландії свого посольства. Мені здається, що це серйозна прогалина, яку треба заповнювати.

В Ісландії щороку збираються на асамблею «Арктичне коло», на якій обговорюють найактуальніші проблеми північного регіону, де через зміну клімату існує величезна кількість загроз і викликів. Оскільки Ісландія нині єдиний член НАТО, який не має постійної армії, для них дуже важливо підтримувати гарні стосунки з іншими. Вони декларують нейтралітет.

Водночас у 2014 році, після Революції Гідності, представники міністерства закордонних справ приїздили у Київ з офіційним візитом, щоб висловити свою підтримку Україні. Вони долучилися до країн, що ввели санкції проти Росії, яка впродовж десятиліть була для Ісландії дуже важливим економічним партнером. Через це їхній риболовний промисел зазнає серйозних збитків, бо у відповідь РФ почала бойкотувати їхні морські продукти.

«КОМПЛЕКС ВІКІНГІВ»

— Так, і як ви пишете: «Представники рибної промисловості підрахували, що втрати можуть сягнути майже 140 млн доларів». Це робить їхню підтримку для нас ще більш цінною. А наскільки й досі відчутні наслідки давнішої кризи, 2008-го року, коли зазнала колапсу банківська система? Адже ви наводите слова Ґвюдні Йоуганнессона, який вказує, що тоді виник колапс самовизначення, колапс довіри й навіть віри в себе. Як їм вдалося впоратися з цим викликом?

— Президент Ґвюдні зазначає, що основна причина ісландських бід — «комплекс вікінгів». В Ісландії звикли ризикувати: той, хто не ризикує, не просто не п’є шампанського, а може залишити сім’ю без обіду. Так було впродовж століть, тому навіть тепер, коли дійсність не така сувора, ісландці все одно не засиджуються у зоні комфорту. Показовим є те, що на позначення поняття «йолоп» у них вживається слово heimskur — дослівно «доморощений». Мовляв, якщо ти сидів вдома замість того, щоб освоювати нові території, то не бачив ти світу й нічого не знаєш. За словами Бірґітти Йоунсдоуттир, однієї із лідерок Піратської партії, ісландцям також потрібно робити все й одразу. Далі ?etta reddast, як вони кажуть, — «якось владнається».

Нині Ісландія хоч і є однією з найзаможніших країн, але й досі оговтується після колапсу банківської системи. Вона поки не стала втіленням технократії, про яку так мріяли ісландські пірати у розпал кризи. Утім, думаю, віру в себе їм таки вдалося повернути у 2016-му, коли їхня збірна увійшла в історію як найменша нація, що здобула кваліфікацію на Чемпіонат Європи. Приголомшливий успіх. І хай Ісландія поки не перемогла на Євробаченні, але їхня композиторка Ґільдюр Ґуднадоттир за минулий рік отримала «Еммі», «Греммі» та «Оскара». Острів площею, як три Одеські області, де живе менше людей, ніж на Троєщині, знову в заголовках провідних видань.

ЧОМУ В ІСЛАНДІЇ ВСЬОГО ЖМЕНЬКА ДЕРЕВ

— Це «якось владнається», важливість життя моментом, якщо чесно, більше нагадує якесь східне сприйняття світу, ніж західне. Чим спричинена така відмінність, на вашу думку?

— Ісландці, які тривалий час жили за кордоном, у країнах Заходу, коли повертаються на батьківщину, погоджуються з критикою, що в їхній країні проблеми з довгостроковим плануванням. Ця особливість національного менталітету зумовлена природними умовами. Здавна було так, що треба діяти, поки є нагода, поки не зіпсувалася погода, наприклад, затягти сіно в сухе місце, доки не розмокло.

Чому в Ісландії всього жменька дерев? Одне з пояснень — предки ісландців брали від природи все, що вона їм давала, й без міри. Вікінги почали заселяти острів у ІХ столітті. Тоді ліс займав близько чверті усієї його території. Але через вирубку вкупі з випасанням худоби та виверженнями вулканів вона перетворилася на вологу пустелю. На острові через його відокремленість людська недалекоглядність дається взнаки значно швидше, ніж на материку. Це урок про необхідність сталого розвитку. 

СПРИЙМАТИ ПОРАЗКУ ЯК МОМЕНТ ІСТИНИ

— Ви наводите слова дослідника Еріка Вейнера, що щастя по-ісландськи — це поразка, яка є моментом істини, бо викликає пробудження й дає зрозуміти, що зайве, а що справді необхідне. Наскільки цю думку поділяють ісландці?

— Впродовж століть цей народ переживав спустошливі виверження вулканів і вчився починати все з нуля. Йому неодноразово доводилося, як феніксу, поставати з попелу. Така поведінкова модель закладена багатьма поколіннями.

Ісландці не бояться поразок. Після поразки, як не крути, переосмислюєш певні речі. Дехто зі знайомих-ісландців розповідав мені, що після колапсу банківської системи зрозумів, наскільки прекрасно проводити час із сім’єю, на яку в нього раніше не було часу. Це, здавалося б, проста істина, яка відкрилася йому лише після того, як він втратив високооплачувану роботу. 

НА ШЛЯХУ ДО МЕДИЦИНИ — ЗАПОБІГАННЯ

— Ви згадували про риболовний промисел, доволі типовий для звичного образу Ісландії. Але нині Ісландія зарекомендувала себе і з іншого боку. Розкажіть, будь ласка, про відкриття у генетиці.

— Ісландці без зайвих зусиль можуть дізнатися, ким були їхні пращури (он-лайн — на основі оцифрованих архівних матеріалів, які є у відкритому доступі). Найдавніші дані сягають кінця минулого тисячоліття. Через тривалу ізоляцію населення Ісландії є досить однорідним. Це у поєднанні з повною генеалогічною структурою створює більш ніж сприятливі умови для проведення наукових досліджень.

Генетична компанія deCODE має зразки ДНК понад половини жителів країни й продовжує їх збирати. Її керівник Каурі Стефаунссон виступає за те, щоб сповіщати співвітчизників, які в тій чи іншій групі ризику, про їхню ситуацію безкоштовно, але всіх і в обов’язковому порядку. Він вірить, що це — шлях від медицини втручання до медицини запобігання, тому що етап, на якому діагностують хворобу, визначає шанси на одужання. Але не всі поспішають ділитися своєю генетичною інформацією, адже побоюються, що її використають не за призначенням. Ба більше                — не всі хочуть, аби їм розповідали, від чого вони можуть померти.

«ЧЕРЕЗ КРИПТОЕНТУЗІАСТІВ МАЙБУТНЄ НЕ ОБІЦЯЄ БУТИ ПРОСТИМ ДЛЯ ІСЛАНДІЇ»

— Ще одне, чим відома нинішня Ісландія, — охочими заробити на криптовалюті...

— Через криптоентузіастів майбутнє не обіцяє бути простим для Ісландії. Вони встановлюють свої серверні у Кеблавіку, де розташований головний аеропорт країни, за порівняно невисоку ціну, і, ясна річ, будуть нарощувати потужності, аби залишитися в грі. Їх приваблює її прохолодний клімат і доступність електроенергії. Майже уся вона з відновлюваних джерел — води, жару надр та вітру. Її вдосталь, щоб задовольнити потреби самих ісландців.

Водночас Ісландія — серед лідерів за кількістю викидів парникових газів на душу населення в Європі. Головна причина — це важка промисловість, якій, як і криптоентузіастам, теравати електроенергії дістаються відносно дешево.

Ісландці роками дискутують про підводний кабель IceLink, який би сполучив Ісландію з Великою Британією, але ніяк не дійдуть згоди, що для них важливіше — нарощувати виробництво енергії й почати її експорт чи берегти красу ландшафту, який вабить туристів. На кону репутація Ісландії як останнього незайманого клаптика Європи. Письменник Андрі Снайр Маґнасон описує цю проблему в своїй «Країні мрій». Він наголошує на креативному потенціалі країни й каже, що оплотом для ісландської економіки має бути розмаїття середнього та малого бізнесу.

РЕЗУЛЬТАТИ ПРОГРАМИ «МОЛОДЬ В ІСЛАНДІЇ»

— Розкажіть, будь ласка, у чому принцип роботи програми «Молодь в Ісландії» і наскільки вона є ефективною.

— У 1990-х роках американський психолог Гарві Мілкман спочатку в Денвері (штат Колорадо), а потім і в Ісландії почав просувати теорію, що кайфу можна досягти природним способом. Для підлітків дуже гострою потребою є формування приналежності до певної групи. Вони страждають через труднощі соціалізації та неспроможність знайти своє місце у світі. Це, на думку психолога, інколи підштовхує їх до експериментів із різними психотропними засобами, оскільки ті доступніші за безпечні альтернативи. Мілкман вважає, що якщо дати їм можливість обрати для себе заняття, яке їм справді до вподоби, то вони самотужки зможуть досягти змін свідомості через зосередження та самовираження. Програма «Молодь в Ісландії» запропонувала ісландським підліткам широкий спектр творчих, наукових та спортивних секцій. У країні також повністю заборонили рекламу тютюнових виробів та алкоголю, ввели жорсткі вікові обмеження на їх продаж, а також щось на зразок комендантської години. І спрацювало: статистика показує, що в рази менше ісландських підлітків мають шкідливі звички.

Ісландці поширили свій досвід і на кілька інших місць у Європі, й не проти поділитися ним з Україною. Загалом, у більшості громад, з якими вони працювали, фактори ризику й запобігання однакові, з незначними розбіжностями. Водночас тут є важливий момент: суспільство змінюється, і сьогодні наркоманія, куріння, алкоголізм, хоч їх повністю не викорінили, все ж дедалі менш актуальні проблеми. Проте є нові виклики, пов’язані з онлайн-залежністю. Ісландські соціологи спостерігають таку тенденцію: що більше часу діти проводять у соцмережах, то більше вони страждають від тривоги та депресії. І боротися з цими залежностями буде складніше, бо від них масово потерпають батьки й викладачі. І що найгірше — інколи вони самі цього не усвідомлюють.

«У ТОБІ ЖИВЕ ЕНЕРГІЯ»

— Вам також вдалося поспілкуватися з ісландською дизайнерською компанією «Гагарін». Розкажіть, будь ласка, про принципи її роботи.

— У «Гагарін» добре знають: найкраще запам’ятовується те, що викликає емоції. Тому вони намагаються, щоб їхні експозиції не були статичними. Замість вітрин у них інтерактивні інсталяції, які заохочують до фізичної взаємодії. Наприклад, на виставці «Заряджаючи майбутнє» на найстарішій гідроелектростанції Ісландії кожен може викликати блискавку з громом, коливання струму в лампочці, побачити, як виникає магнітне поле. «Вогняні світи» на Вестманнових островах пропонують відвідувачам узятися за лопати й пошукати в пісочних насипах зображення будівель, які були поховані під потоками лави в 1973 році після виверження вулкана поблизу острова Геймаей (який прозвали Північні Помпеї). ScreamOmeter «Гагарін», що має підпис «У тобі живе енергія», за допомогою кабіни, мікрофона та підсилювачів дозволяє розбити келих силою голосу.

Інший важливий принцип роботи «Гагарін» — замість використовувати популярні наративи пропонувати нові. Їхня експозиція у Норвегії про зміну клімату та популяцію морських птахів має слоган: «Природі байдуже». Це спроба позбавити природу заяложеного образу жертви. Головне, що намагаються донести дизайнери: захист довкілля — не наївний сентимент, а що це в інтересах нашого біологічного виду.

КОЖЕН СЛІД, ЯКИЙ ЗАЛИШАЄТЬСЯ НА МОХОВОМУ КИЛИМІ — ШРАМ НА СЕРЦІ ІСЛАНДЦЯ

— Мене дуже вразив підпис до фото з лохиною: «Якщо ви подорожуєте Ісландією з серпня до середини вересня з дуже скромним бюджетом, лохина вам у поміч. Соковита, солодка, без пестицидів. Її не продають у супермаркетах. По неї треба йти. І хоча так і кортить ухопити цілу жменю одразу, ісландці мені радили збирати одну за одною і лише найбільші, щоб і птахам щось лишилося». Чи могли б ви розповісти, як ісландці ставляться до природи?

— У давнину ісландці вірили, що існує паралельний вимір, у якому живуть люди-невидимки, які навідуються в цей вимір й оберігають тих, хто заблукав. Вважалося, що ці два виміри — наш та їхній — взаємопов’язані, і якщо хтось шкодить природі в нашому вимірі, то вимір людей-невидимок теж зазнає змін — вони страждають і з меншою охотою рятують подібних до нас із вами.

У ісландців дуже багато такої містики довкола природи. Стосунки із нею непрості. Дичавина ісландською vi?erni — «недоторканне». Численні топоніми, як то Озеро людських кісток чи Трясовина привидів, звучать — наче попередження. Природа тут — це фатальність. Вона спонтанна й непередбачувана.

Цей її гонор відображений у творчості багатьох ісландців. Так, наприклад, композитор першої половини ХХ століття Йоун Лейфс подарував світу твір «Гекла», що називають чи не найгучнішим, який коли-небудь доводилося виконувати оркестру. Під час репетицій чимало кому з музикантів доводилося затикати собі вуха, щоб зберегти слух, — настільки потужним був звук.

— Коли читала вашу книжку, мені здалося, що в ісландців немає протиставлення — людина і природа, у них це одне ціле.

— В ісландському фольклорі уособленням душі народу та його боротьби за незалежність є Ф’ятлькона — «гірська жінка». Варто вибратися з Рейк’явіка ближче до гір  — і опиняєшся в полоні абсолютної тиші. І навіть якщо ти не схильний до забобонів, порухи вітру й гуркіт каміння, що котиться вниз, вселяють відчуття перестороги, дають зрозуміти: ти тут не один, ти — лише гість.

Мій викладач Ґвюдмюндюр Інґі Ґвюдбрандссон (зараз він очолює міністерство екології) повторював своїм іноземним студентам: «Кожен слід, який залишається на моховому килимі, — це шрам на моєму серці». Ісландські пейзажі неймовірно драматичні, ніби позаземні, й змушують відчувати єдність з усім живим, що тебе оточує. На тлі неозорих лавових полів, льодовиків і дюн меланхолійно-чорного піску — тендітна рослинність, яка ненастанно бореться за існування. Значно менша й значно повільніша за нас, але така ж, як і ми, беззахисна перед стихією.