Безсудна ніч
Є один американський трилер, який у 2013 наробив галасу — «Чистка» (або «Судна ніч», в оригіналі — The Purge). За сюжетом, у США в недалекому майбутньому настали процвітання й порядок, а щоб цей ідеальний устрій підтримувати, засноване свято — «Чистка». Звичай простий, як куля, що летить у голову: одну ніч у році всі злочини, включаючи вбивства, є законними протягом 12 годин. Телефони поліції, пожежних і медиків не відповідають. Вбивати в цю ніч — не просто розвага, а обов’язок, а не хочеш убивати — тікай і ховайся. Якщо вдасться.
Фільм вийшов моторошний і захопливий, зібрав у 30 разів більше грошей, аніж було на нього витрачено. Коли його дивишся, розумієш, що це антиутопія, випад проти одержимості американців зброєю, що в нашому світі таке неможливо тощо.
В книзі швейцарської письменниці українського походження Залці Ландманн «Моя Галичина. Край за Карпатами» (видавництво «Книги — ХХІ», переклад з німецької Петра Рихла) детально, з масою яскравих деталей і гумором описане життя в Східній Галичині загалом і в рідній для Ландманн Жовкві зокрема на початку ХХ століття, за часів Австрійської імперії, Першої світової війни, при незалежній Польщі. Серед іншого, авторка зауважує відмінності в архітектурі єврейських будинків залежно від території. В Австро-Угорщині (яку Залця ще називає Дунайською імперією) з її відносною віротерпимістю і толерантністю до національних меншин євреї будували дерев’яні хати. Чим ближче до Росії — тим більше ці будинки, а також синагоги нагадували укріплені кам’яні фортеці з товстими мурами і з дверима з міцного старого дубу — через постійну загрозу погромів.
Ще Ландманн згадує про дивний звичай тамтешніх єврейських родин: на Різдво не спати, сидіти й грати в карти. Пояснення таке: кожне велике християнське свято ставало приводом для частини (чималої, на жаль) православного люду нападати на «боговбивць». Часто це робилося за закликами попів чи навіть влади. Надто ж — на Різдво.
Тож і повелося в євреїв у цю ніч бути на сторожі, одягненими, не спати, щоб евакуюватися при перших ознаках небезпеки. А щоб трохи розвіяти тривоги та згаяти час — грали в карти.
Одне слово, нічого нового американські продюсери не придумали.
Це повторюється і повторюється: ніч беззаконня, інколи — тривалістю в роки. В тому числі знову на нашій землі, окупованій Росією, хіба що переслідувані групи тепер інші — кримські татари, українці.
Але настане світанок і для нас. І суд — для нічних тварюк.
