Перекотиполе
Нещодавно в своєму блозі я писав про книжку Єжи Стемповського, нині ж настав час розказати про його надзвичайно цікаве життя, в якому не бракувало й українських сторінок.
Єжи Стемповський народився 10 грудня 1893 року в Кракові, хоча пізніше місце народження буде вказано інше: родинний маєток Стемповських на Поділлі (нині – село Шебутинці Хмельницької області). Сам письменник в автобіографічних текстах місцем свого народження вказував то Краків, то Шебутинці, але все ж частіше зазначав, що родом він із українського Поділля – з «долини Дністра».
У родинному маєтку в Шебутинцях майбутній письменник безжурно провів перші два роки свого життя, після чого мама забрала його з собою до Варшави. Через тринадцять років у зв’язку з погіршенням стану здоров’я він повертається на Поділля. 1911-го року Єжи Стемповський стає студентом історичного факультету Яґелонського університету в Кракові, але вже через рік продовжує освіту в університеті Мюнхена. Між театрами воєнних дій Першої світової й театрами драматичними Єжи Стемповський вибрав останні, тож воєнні роки згаяв у Швейцарії, потроху вивчаючи античну філософію й медицину.
По війні Єжи Стемповський повертається у незалежну Польщу, де працює на різних посадах у Міністерстві Закордонних Справ. Тут належить зробити відступ, адже Єжи не був першим у родині міністерським працівником – приблизно в той же час його батько Станіслав сам став міністром у кабінеті УНР! Він був міністром земельних справ в уряді Ісаака Мазепи й міністром здоров’я в уряді В’ячеслава Прокоповича. Після падіння УНР Станіслав Стемповський опікувався українською еміграцією в Польщі, зокрема разом з Генриком Юзевським врятував Симона Петлюру, якого згідно умовами Ризького мирного договору поляки мали передати більшовикам.
Та повернімося до сина: під час польсько-більшовицької війни Єжи добровольцем іде в армію, а після її закінчення виїжджає на журналістську роботу в Парижі, Женеві й Берліні. Вочевидь, йому подобалося життя перекотиполя – мандрувати між країнами, культурами й мовами. 1926 року письменник повертається до Польщі, де знову береться за чиновницьку роботу. Це дозволяло йому часто подорожувати в українські регіони тодішньої Польщі, відстоювати права української меншини, пізніше з не меншим завзяттям письменник приступає до роботи в державному Сільськогосподарському банку, де з головою поринає у вивчення аграрної справи й основ економіки.
Друга світова війна застала Стемповського в маєтку його письменника Станіслава Вінценза у селі Слобода Рунґурська (нині – село Слобода Коломийського району). Уже 18 вересня 1939 року обоє письменників вирушили за кордон – на Закарпаття, яке тоді було частиною Угорщини. Знайшли тимчасовий притулок у будівлі Червоного Хреста при монастирі василіан в Ужгороді (нині в цьому будинку міститься фізичний факультет УжНУ, і було б доречно встановити тут меморіальну дошку в пам’ять про цих мешканців). Після недовгого побуту в Угорщині друзі повернулися в Карпати, по родину Вінценза. Стемповський чекав Вінценза по цей бік кордону у селі Луги неподалік Говерли. Зима була лютою, письменник підхопив пневмонію, а доглядали за ним колоритні місцеві контрабандисти. Ті події він описує в одному з найкращих есеїв «Бібліотека контрабандистів».
Оклигавши, навесні 1940-го року Стемповський переїхав до Швейцарії. Зачепившись у швейцарському університеті, викладав там польську історію й культуру, а тим часом нав’язав співпрацю з легендарним Єжи Ґєдройцем. Стемповський став одним із ключових авторів паризької «Культури», де регулярно публікував свої есеї у рубриці «Записник неспішного перехожого».
Єжи Стемповський помер на чужині – 2 жовтня 1969 року в Берні; після падіння комунізму останки письменника перепоховано на варшавському цвинтарі Повонзки. Свої повоєнні тексти він переважно підписував псевдонімом Павел Гостовець (до речі, Гостовець – це струмок в українських Карпатах, притока Білого Черемоша).
