Кремль зупинятися в Криму не збирається
Політика Путіна як класичне руйнівне імперське розширення, що служить лише зміцненню внутрішньої влади
Днями я припустив, що Путін не зупиниться ні перед ядерним шантажем, ні перед використанням ядерної зброї. Перша частина прогнозу вже збулася: Дмитро Кисельов пригрозив Америці ядерним ударом. Не треба сварити телеведучого. Його призначення — особистий кадровий вибір Путіна, він усього лише ретранслятор, а не людина. Тому загрозу використання ядерної зброї можна вважати озвученою.
Але якщо погрози Сполученим Штатам і Україні, яку Путін не розглядає як самостійну державу, можна вважати очевидними, то стан справ у Росії поки не дуже зрозумілий. Звісно, п’ятдесятитисячна (а подейкують і про сімдесят тисяч учасників) демонстрація на підтримку українського суверенітету вплинути на владу не може. Але вона відбулася в умовах небувалого морального й інформаційного тиску. Можна було б сказати, що навіть за радянських часів не було такого пресингу, але це буде вельми неточно. Тоді система працювала інакше, тиск був ще й каральним, причому репресивні функції були не лише в міліції з КДБ, а й у громадськості, трудових колективів, начальства на роботі, комсомолу.
Зараз же інше. І ситуацію найкраще описує термін, авторство якого належить не мені. Справа делікатна: помітна кількість людей статусних розуміють, що до чого, краще, ніж багато вільнодумців. Але поки не наважуються на різкі виступи. Сподіваюся, що автор терміна «самоідеологізація» рано чи пізно з’явиться, а поки я цитую його анонімно.
Суть справи в тому, що Путін запропонував керівній і інтелектуальній еліті самовизначатися. Його політика досі виразної ідеологічної платформи не має, в чому й полягає його сила. Тенденції в еліті різні — це треба визнати. Найбільш чіткою є найпростіша: Путін завжди правий. У цьому й полягає зміст документа, який був у центрі уваги останніми днями. Це колективна заява діячів культури на підтримку російського фашизму. Вона цікава не лише текстом.
По-перше, намітився деякий інституалізований ідеологічний центр. І це не адміністрація президента, як було за часів Суркова (зараз йому приписують особливу роль у Криму, але щось не віриться), а міністерство культури. По-друге, довкола цього листа сформувалося номенклатурне ядро.
Але таке саме ядро сформував і Пен-центр, який склав найкоротший і найконкретніший протестний лист (до нього визнав за можливе приєднатися і я). Так, це теж статусна інтелігенція, яка розуміє, що процеси, які тривають у країні, надзвичайно небезпечні для її становища. Зрозуміло, в обох групах є люди щирі, а є не дуже. Звичайна справа.
Щирість проявляє народ літературний. Щиро раді тому, що відбувається, письменники Сергій Шаргунов і Захар Прилепін. Поет Ігор Караулов, який є також колумністом «Известий», від щирого серця написав те, що можна вважати основою путінської ідеології:
«Легитимно-нелегитимно, легитимно-нелегитимно.
Легитимна сила.
Легитимна воля.
Легитимна стойкость.
Легитимно отчаяние.
А нормы международного права можете засунуть себе в задницу.
Точнее: проверьте, пощупайте — они уже там. И всегда там находились».
Утім, немає. Це не ідеологія. Це претензія на новий значний стиль, ближчий до нацистського, ніж до радянського.
Проте всім цим настрої серед інтелектуальної еліти не вичерпуються. Як завжди, виникла група людей, які закликають відмовитися від чорно-білого бачення світу. Про цих людей говорити немає сенсу, хоча ерозія суспільних цінностей і принципів завжди починається з них. Один мій друг порадив тим, хто хоче розібратися у відтінках чорного, спочатку вивчити відтінки коричневого.
Забавнішим й водночас істотнішим є метушіння інтелектуалів, особливо тридцяти-сорокарічних хлопчиків сурковського призову з числа так званих філософів і політологів. Вони й за кордон хочуть їздити, й годівницю бояться втратити. Їхні публікації каламутні й багатослівні — вони як і раніше радіють потужності Росії, але вважають, що приєднання Криму їй невигідне.
З цього погляду до них близькі оцінки націоналістів, які критично ставляться до нинішньої влади. Їхня позиція проста: пріоритетні інтереси російських людей, а не російської держави. Росіянам у Росії погано, а тому слід було добиватися для них особливого статусу в Криму, а не затаскувати в кремлівське ярмо. Крім того, в інтелектуальної частини російських націоналістів немає нічого спільного з гопотою, яка посилається кремлем в українські міста, — вони самі народ битий у прямому розумінні слова.
Згадується, що зовсім недавно націоналісти проводили акції під гаслом «Годі годувати Кавказ!» Тепер слід чекати демонстрацій з вимогою «Годі годувати Крим!» Тим паче що Крим не лише перетвориться на чорну діру, настільки необхідну правлячій еліті із закінченням сочинського розпилу (недаремно економічне відродження півострова доручають сочинському магові і чарівникові Дмитру Козаку), а й потягне за собою проблеми різного роду в усій економіці країни. Про що відкрито пишуть економісти. Без викривального пафосу, але відверто.
У багатьох у Москві складається враження, що путінська політика пов’язана ще й з тим, що її економічну складову став визначати Сергій Глазьєв. А це ставить під удар і уряд, і всі економічні концепції, що лежать в основі його діяльності, й значний інтелектуальний прошарок, що має стосунок як до ухвалення рішень, так і до вивчення російської дійсності.
Усі дії Кремля спираються на сильну й здорову російську економіку. Ні для кого не секрет, що в Криму й довкола нього зараз крутяться величезні гроші. Вони йдуть на підкуп українських політиків і військових, покупку лояльності етнічних українців і кримських татар, додаткові виплати російським військовим. Кримська операція значною мірою корупційно-політична. Кремль, проте, зупинятися в Криму не збирається. Чи вистачить у нього ресурсів для подібних дій у значно більшому масштабі на території України — ось питання, яке має більше значення, ніж усі ворожіння про ймовірні санкції. І за рахунок чого цей ресурс поповнюватиметься — чи поновлюваний він, особливо в умовах автаркії.
Це і є класичне руйнівне імперське розширення, яке служить лише зміцненню внутрішньої влади. Певна річ, що у сфері культурній і ідеологічній відбуватиметься скорочення раціонального. І самоідеологізація обернеться російським нацизмом. Та вже обертається — він просто не став єдиним і обов’язковим. Але для нього все готово, навіть правова база.
ІТАР-ТАСС поширив днями неправдиве повідомлення про підготовку депутатом держдуми Іллею Пономарьовим законопроекту про покарання за русофобію. Виявилося, що це звичайний чорний піар — нічого подібного депутат не писав.
Але вигадано було відмінно добре й детально. Тобто документ такий є, а повідомлення було й «чорнухою», й пробною кулею одночасно: як відреагують? Законопроект ставить росіян, їхню історію та культуру в абсолютно особливе становище — про інші народи можна говорити що завгодно, а про росіян — або добре, або нічого.
Це не просто етнічний націоналізм. Це претензія на етнічне домінування всередині багатонаціонального народу Росії. Так цей народ названо в преамбулі російської Конституції.
Але вона вже відправилася слідом за міжнародним правом.
Дмитро ШУШАРІН, історик, публіцист, Москва, спеціально для «Дня»
