Чи порадує Трамп Путіна?
Перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США для переважної більшості експертів і політиків виявилася повною несподіванкою. Всі розраховували на перемогу Гілларі Клінтон, яку передбачала переважна більшість соціологічних опитувань, причому останнього дня, за даними низки опитувань, відрив Гілларі від Трампа дивовижним чином збільшився з 1% до 4%. І Трамп, можливо, дійсно отримав менше голосів виборців, ніж його суперниця. З упевненістю цього зараз сказати не можна, підрахунок голосів ще не завершено, але на разі розрив між Гілларі й Трампом становить 0,1% від числа американців, які проголосували на виборах, або трохи більше 100 тисяч виборців. Погодимося, що це дуже далеко від 4%.
І тут, звичайно ж, постає питання про непрофесіоналізм і політичну заангажованість більшості соціологічних служб, які намагалися підіграти передвиборчій кампанії кандидата демократів і тим по суті зробили їй ведмежу послугу. Адже має значення тільки одне загальнонаціональне опитування, яке відбулося 8 листопада і називалося президентськими виборами. Всі заздалегідь заготовлені ролики, промови й телепрограми, які готувалися в розрахунку на перемогу Гілларі Клінтон, довелося терміново перезнімати й переписувати.
Причини поразки кандидата демократів, що називається, лежать на поверхні. Проти неї зіграла низка скандалів і особливо – реанімація мейлового скандалу якраз у переддень виборів. Тут навіть термінове закриття директором ФБР нової справи проти Клінтон в останній день перед виборами зіграло проти неї. Вийшло, що співробітники ФБР за 8 днів змогли прочитати й проаналізувати на предмет можливого змісту там державних таємниць 650 тис. мейлів Гілларі. Рекорд, гідний книги рекордів Гіннеса. Залишається тільки припустити, що на цей час всі агенти ФБР залишили всі інші справи й тільки і займалися тим, що читали мейли Клінтон разом із текстовими, аудіо- та відео- додатками, що напевно містилися у низці із них. Така недолуга «реабілітація» кандидатові демократів швидше нашкодила.
Головною ж помилкою демократичних політтехнологів стало те, що у власній передвиборчій кампанії Гілларі якось загубилася на тлі чинного президента Барака Обами, власного чоловіка Білла й численних зірок шоу-бізнесу, які активного агітували за неї. До того ж вона не змогла висунути жодних привабливих для виборців і пам'ятних гасел, зосередившись на критиці суперника. Гілларі переконувала виборців – за Трампа-президента ви будете жити набагато гірше, ніж в разі, якщо оберете мене. Трамп же, навпаки, зробив себе головним і єдиним героєм власної передвиборчої кампанії. І оперував простими й зрозумілими гаслами, на кшталт обіцянки знову зробити Америку великою й забезпечити американцям безпеку. Інше питання, що конкретно стоїть за цими гаслами. Трамп досі не розкривав деталі своєї економічної програми, так само як і передбачувані кроки у зовнішній політиці. Він лише висловився за митні бар'єри в торгівлі з Китаєм та Мексикою. Як все це буде реалізовуватися на практиці, ми зможемо дізнатися лише через кілька місяців.
Повторю, зовнішньополітична програма Трампа досі як слід не озвучувалася. І зрозуміти її можна буде тільки після зміни адміністрації, а швидше за все – лише через перші сто днів її роботи. Розпочне Трамп точно з внутрішніх соціальних та економічних реформ, буде розбиратися з Obamacare й багатьма іншими проблемами. Експерти також прогнозують можливість початку торгових воєн із Мексикою та Китаєм, пам'ятаючи декларовану Трампом прихильність до протекціонізму. Але й тут важко сказати, як все насправді повернеться. Зовнішня політика нової адміністрації багато в чому буде визначатися тим, хто буде призначений на такі ключові посади як державний секретар, міністр оборони та радник президента з національної безпеки.
Найбільш вірогідним претендентом на посду держсекретаря на разі вважається екс-спікер Палати представників Ньют Гінгріч, який, слід зауважити, виступає за надання Україні летальної зброї. Решта претендентів на цю посаду – сенатор від Алабами Джефф Сешнс, екс-посол США при ООН Джон Болтон, президент Ради з міжнародних відносин Річард Хаас та сенатор від штату Теннесі Роберт Коркер, глава сенатського комітету із зовнішніх справ, відомий як ініціатор жорстких антиросійських законопроектів. Всі кандидати так чи інакше належать до «яструбів» і в будь-яких симпатіях до Росії й до Путіна не помічені. Та й віце-президент Майк Пенс – жорсткий критик путінської Росії.
Як найбільш ймовірний міністра оборони називають Майкла Флінна, генерал-лейтенанта й колишнього очільника Розвідувального управління міністерства оборони з липня 2012 до серпня 2014 року. Він – колишній демократ, але вже з лютого 2016 року працював у Трампа радником. Про своє майбутнє звільнення у відставку він оголосив ще 30 квітня 2014 року, на рік раніше запланованого терміну. Можна припустити, що однією з причин дострокової відставки Флінна слугував провал американської військової розвідки, що недодивився концентрацію російських військ для окупації Криму. Тож з Росією у генерала, очевидно, пов'язані не найприємніші асоціації. Проте в американській пресі його характеризують як «не налаштованого вороже стосовно Росії» і «такого, що відчуває дивну любов до Росії та її авторитарного уряду».
Він співпрацював із Russia Today, кілька разів виступивши там як аналітик, а 2015 року відвідав гала-вечерю у Москві на честь RT, на якій був присутній Володимир Путін. Це шокувало американських офіційних осіб. Водночас, виступаючи на республіканському з'їзді в липні, Флінн був затятим «яструбом», лаяв Обаму за порожню риторику й ослаблення американських збройних сил, внаслідок чого «світ без поваги ставиться до наших слів і не боїться нашої могутності». Тож назвати його проросійським політиком все-таки досить важко. Але у Флінна є одна перешкода – за законом відставний військовий лише через сім років після відставки може очолити Пентагон. Втім, закон можуть і змінити, благо, республіканці зберегли більшість в обох палатах Конгресу. Інші кандидати на посаду міністра оборони – екс-радник із національної безпеки в адміністрації Джорджа Буша-молодшого Стівен Хедлі, під час кризи з хімічною зброєю 2013 року закликав атакувати Сирію ракетами, й колишній сенатор Джим Телент, який виступав проти передчасного виведення американських військ з Іраку.
Взагалі, Трампа наполегливо підозрюють в ізоляціонізмі. Але це не дуже корелює з його наміром збільшити чисельність, оснащення й фінансування американських збройних сил. Адже не з Мексикою ж Трамп воювати збирається, справді! Значить, передбачається, що американським військам знайдеться робота на інших континентах, а американська військова міць буде впливати на потенційних супротивників самим фактом свого існування.
Але звичайно ж відносини з Росією буде визначати насамперед сам Трамп. А відносини США з Україною будуть безпосередньо залежати від того, яку політику щодо Росії обере новий американський президент. Цілком можливо, що на вироблення зовнішньополітичної лінії щодо Росії та України піде ще багато часу. Якщо, звичайно, не трапиться якась гостра криза на Донбасі чи десь ще на пострадянському просторі, що змусить американців діяти. Але мені здається, що надії Кремля на нове «перезавантаження» із США занадто перебільшені. Трамп дуже схожий на Путіна в тому, що теж не любить поступатися, не схильний до компромісу й хоче, щоб проблема вирішувалася так, як він цього хоче, або не вирішувалася зовсім. А значить, домовитися їм навряд чи вдасться.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
