Чи завжди корисна політика поступок?
Нещодавно автор цих рядків мав «щастя» дивитися чергову програму телеканалу «Україна-24», котрий пов’язують з Рінатом Ахметовим. Якось так сталося, що всі провідні теледіячі, що втратили роботу після закриття за рішенням РНБО каналів, як кажуть, Медведчука, себто «112», «ZIK» і «NEWS ONE», перебазувалися на «Україну-24»… І тепер Наталія Влащенко, Василь Голованов, Ганна Степанець та її колега Володимир Полуєв «сяють» саме на цьому телеканалі. Час від часу там з’являється такий собі Микола Вересень, якій зник із порошенківського «Прямого»…
Саме Степанець і Полуєв провели розмову в студії з колишнім главою Закарпатської ОДА Геннадієм Москалем. Безпосереднім приводом стала угорсько-російська газова угода, за якою тепер російський газ буде обминати на шляху до Угорщини українську ГТС. На думку пана Москаля, в поганих відносинах з Угорщиною винна… Україна. Мовляв, не дає угорцям Закарпаття всього того, що хоче Будапешт. До речі, вивішування угорських прапорів над будинками офіційних установ України на Закарпатті Москаль вважає нормальним. Колишній глава Закарпатської ОДА засуджував непоступливість України щодо статусу української мови на Закарпатті та обов’язковості володіння нею школярів угорських шкіл регіону. Москаль у даному випадку критикував президента Зеленського і шефа МЗС Кулебу за спроби захищати суверенітет України на Закарпатті вважаючи, що Угорщині в цій українській області треба дозволяти геть усе, щоб не було конфліктів.
Зокрема, він обурювався, що Україна на п’ять років заборонила в’їзд на свою територію угорському чиновнику, «уповноваженому у справах Закарпаття». Але постає питання, яка суверенна держава дозволить іншій державі мати «уповноваженого» для своїх територій? Тому абсолютно природно Україна заявила, що не потребує перебування на своїй землі іноземного «гауляйтера». А хіба приміром Польща допустила б призначення, наприклад, Німеччиною «уповноваженого у справах Сілезії» чи, приміром, Болгарія хіба погодилася б з призначенням Румунією «уповноваженого у справах болгарської Добруджі?» Угорщина має проблеми такого штибу не лише з Україною, а також з Румунією, Словаччиною і Сербією.
Звісно, у відносинах між державами можуть бути взаємні поступки, але завжди є межа таких поступок, тим більше, коли вони не заспокоюють, а ще більше підвищують агресивність однієї зі сторін.
Постійні поступки офіційного Києва призвели до того, що в Будапешті нинішні можновладці відчули себе повноправними «кураторами» українського Закарпаття і дуже обурюються, коли їх намагаються в цьому «кураторстві» обмежувати.
А от заяви Г.Москаля змушують замислитися, де і коли політика суцільних поступок приносила користь Україні? Адже така політика призводить до перетину критичних «червоних ліній». У стилі ідей Г.Москаля Українська держава понад 20 років діяла в Автономній республіці Крим, де практично ні в чому не обмежувала Російську Федерацію. Екс-прем’єр РФ Михайло Касьянов, ліберал єльцинської школи, якось в присутності українського дипломата Павла Клімкіна сказав: «А щодо Криму ми там будемо робити все, що захочемо». Вони так і робили… І це закінчилося відомими подіями 2014 року. Користуючись неспроможністю України контролювати належним чином свою стратегічно важливу територію, РФ всі ці роки створювала в Криму потужні плацдарми для майбутнього загарбання півострова. Наївні чи афілійовані з Москвою українські політики воліли не помічати, що всі дії Москви в Криму спрямовані на досягнення однієї мети –перегляду українського статусу Криму. Схоже, сьогодні Москаль і політики такого ґатунку воліють не помічати, що дії Угорщини на Закарпатті далеко не безневинні і не обмежуються лише культурницьким покровительством там угорській національній меншині. Хоча Москаль бачить тільки турботу Будапешта про місцевий угорський фольклор.
Але ж не треба забувати про угорський реваншизм і намагання певних політиків у Будапешті за будь-яку ціну (в тому числі за вельми неприємну ціну для сусідів) ревізувати Тріанонську мирну угоду після Першої світової війни, коли внаслідок розпаду Австро-Угорської імперії Угорщина втратила території, які вона вважала своїми. На шляху реваншу Будапешт практично не має шансів проти членів НАТО і ЄС Словаччини і Румунії. А от держави «сірої зони» - Сербія й Україна – підживлюють угорські надії, бо справляють враження «слабкої ланки». Саме чітка політика України має продемонструвати, що на цьому напрямку перегляд Тріанону не є можливим…
