Декомунізація: завершальний етап
Кремль — в істериці. Чому?
У четвер, 9 квітня 2015 року, Верховна Рада України підтримала всі чотири закони з декомунізації, про які йдеться в статті нижче.
Україна поступово розлучається зі своїм комуністичним більшовицьким минулим. Основний удар було завдано Революцією Гідності, потім пішов вал знесення пам’ятників Леніну та іншим більшовицьким вождям. Тепер настав час юридичного оформлення фактичної декомунізації.
Після довгих розмов пакет антикомуністичних законів підготовлено. Як заявив у ефірі «5 каналу» міністр юстиції України Павло Петренко, «Парламент найближчим часом, до 9 травня, ухвалить пакет із декомунізації. Це те, що ми повинні були зробити 20 років тому». За його словами, саме парламент цього скликання «має політичну волю і достатню кількість голосів, щоб поставити крапку один раз і назавжди в тому комуністичному шлейфі, який Україна тягнула за собою 20 років».
У пакет із декомунізації входять чотири законопроекти, розроблені Українським інститутом національної пам’яті. Перший документ передбачає, що день перемоги над фашизмом у Другій світовій війні відзначатиметься 8, а не 9 травня. Щоб не ображати радянських ветеранів, вирішено залишити колишню дату офіційним державним святом — Днем Перемоги, а 8 травня Україна разом з Європою відзначить День пам’яті та примирення.
Другий законопроект «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні й заборону пропаганди їхньої символіки» фактично прирівнює комунізм до нацизму. Він передбачає заборону комуністичної символіки, перейменування радянських топонімічних назв.
Третій законопроект стосується надання офіційного статусу всім учасникам боротьби за незалежність України в ХХ сторіччі, зокрема Українській повстанській армії.
І нарешті, четвертий законопроект «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» передбачає розсекречення всіх архівів колишнього КДБ.
Слід зауважити, що запропонований пакет законопроектів не є чимось новим у світі. Тією чи іншою мірою подібні кроки в юридичній площині було зроблено в країнах східної Європи. Символи комунізму заборонені в Угорщині, Молдові, Латвії, Грузії, Литві, Польщі, Чехії, Естонії. Використання досвіду перелічених країн підтвердив і міністр юстиції Павло Петренко. «Ми взяли ті закони, які пройшли експертизу в міжнародних організаціях ... Ми орієнтувалися на країни Східної Європи, на країни Балтії, Польщу, Чехію, — ті країни, які пройшли процес заборони об’єднань, які дотримувалися цієї ідеології».
Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, який брав участь у розробці пакету законопроектів, також відзначив, що «Таким чином, у цих країнах було завершено процеси демократичних революцій, і це дозволило їм стати членами ЄС й НАТО. На жаль, в Україні остаточної декомунізації не відбулося після першої революції 1991 року, не відбулося її і після революції 2004 року. І зараз, після Революції Гідності, ми отримали шанс нарешті закінчити декомунізацію, для того, щоб не було потреби в ще якихось революціях». На думку В’ятровича, розрив із тоталітарним минулим — найважливіша умова для розвитку України в демократичному напрямку. «Я переконаний, що порвати з тоталітарним минулим — це надзвичайно важлива умова для розвитку України як нормальної демократичної держави. Я не вважаю, що ці речі потрібно робити до або після реформ. Це елемент реформ. Без того, щоб засудити практики тоталітарного минулого, ми не можемо бути впевнені в тому, що вони не повернуться до нас у майбутньому».
Здавалося б, суто внутрішня справа України. Які ухвалювати закони, як діяти щодо символів, ідеологій і топоніміки, що дісталася у спадок від минулого. Але ж ні. Знайшлися незадоволені.
Першим відгукнувся так званий МЗС так званої ДНР. Вони, бачте, не згодні з таким рішенням, оскільки заборона червоного прапора, що майорів у травні 1945 року над Рейхстагом, буде образою честі й гідності визволителів від фашизму по всьому світу. Чи не здається цим добродіям, що американські, англійські й ветерани в інших країнах абсолютно не будуть ображені подібною забороною. Як-то кажуть, не поспішайте з узагальненнями.
Зрозуміло, що так званий МЗС «ДНР» не сам по собі, а виконує вказівку своїх російських кураторів і господарів. Тому варто звернути увагу на реакцію Москви.
У російському МЗС заявили, що намір української влади прирівняти комунізм до нацизму суперечить міжнародному праву та рішенням Нюрнберзького трибуналу. Про це заявив уповноважений МЗС Росії з питань прав людини, демократії та верховенства права Костянтин Долгов. У своєму Twitter він написав, що «Київ вперто продовжує порушувати міжнародні зобов’язання, позбавляючи багатьох українських громадян законних прав. ЄС та США більше не повинні це ігнорувати».
Перший заступник голови комітету Державної думи у справах національностей, депутат від КПРФ Валерій Рашкін заявив, що члени фракції 1 травня поїдуть до столиці України на антифашистський мітинг. Вельми сумнівно. Товариш Рашкін знаходиться у списку санкцій ЄС і навряд чи взагалі кудись може поїхати, окрім просторів своєї країни. Проти лідера російських комуністів Геннадія Зюганова порушили кримінальну справу. Йому теж носа не слід потикати. Тож на разі це лише слова.
Заборона комуністів в Індонезії російську владу абсолютно не турбує. Навіть навпаки, Москва намагається всіма силами поліпшити відносини з Джакартою. Нічого нового. СРСР всіляко підтримував режим Насера в Єгипті, а тим часом місцевих комуністів заарештовували, катували і розстрілювали. До єгипетських спецслужб охоче приймали втікачів гестапівців та есесівців. З Москви ні слова несхвалення. Навпаки, суцільна похвала.
Посилання на Нюрнберзький трибунал абсолютно безглузді. Як зазначив російський юрист і публіцист Євгеній Родін, «на мою думку, в Нюрнбергу питання про заборону комунізму навіть не розглядалося, тому й ніяких рішень із цього питання і не існує. Нічому суперечити».
Чому ж Кремль із таким завзяттям захищає комунізм, який в самій Росії далеко не є головною ідеологією. І російські комуністи користуються владою виключно у своїх цілях, дуже далеких від тих, що пропагуються «червоними» та іншими «рожевими». Євгеній Родін вважає, що це елемент зовнішньої політики. «У будь-якій країні завжди є група людей, яка бажає все забрати й поділити. Ось на них ця ідеологія і повинна впливати. Не на «духовные скрепы» ж покладатися. Вони виключно для внутрішнього застосування. Тому так ревно російська влада ставиться до знесення пам’ятників Леніну».
Із цим можна погодитися, хоча це лише частина проблеми. Вірніше елемент тактики Москви. Стратегічною ж метою є реінтеграція пострадянського простору. Яким завгодно способом. Імперський фантом продовжує крутити голови дуже багатьом у московських коридорах влади, і радянське комуністичне минуле розглядається вельми серйозно як спосіб у сьогоденні й майбутньому відновити домінування Росії по периметру її кордонів.
Проблема декомунізації України набуває не тільки внутрішнього, а й міжнародного характеру. Російська імперія вмирає довго і важко. Транзит влади зупинився в Центральній Азії. Це наочно показали результати виборів в Узбекистані й такі очікувані в кінці поточного місяця в Казахстані. Є відповідні складності й у Білорусі.
Україна давно є наріжним каменем російської імперії, і без неї навіть фантом не надто видно. Ось чому в Москві настільки болісно реагують на згаданий пакет законів. Країни Балтії, Східної Європи вже давно відрізана скиба, і з цим у Білокам’яній якось змирилися. Ось з Україною у них ніяк не виходить. І це надовго.
Нам же потрібно ясно розуміти, що декомунізація є такою самою неминучою і важливою частиною зміни країни, як судова, податкова реформи тощо. Без цього ми не зможемо рухатися вперед.
Правильно сказав Володимир В’ятрович, «період, коли на чолі держави стояв Янукович, показав, що відмова від засудження комуністичного минулого призводить до його реабілітації, а це, в свою чергу, тягне за собою спроби використання методів цього минулого, що й призвело в результаті до того, що в центрі Києва розстрілювали громадян».
Минуле потрібно знати й пам’ятати, але воно не повинно заважати сьогоденню й майбуттю. І те, що було в минулому, не повинно повторитися.
