Донбас: кому потрібен план Сайдіка
Представник ОБСЄ Мартін Сайдік оголосив про новий план з врегулювання ситуації на Донбасі. Він передбачає поступову передачу відповідальності від місії ОБСЄ місії ООН, до складу якої можуть увійти озброєні миротворці. Формально місія буде іменуватися спільної місією ООН і ОБСЄ, але роль ОБСЄ тут буде суто представницькою. Введення миротворців на Донбас має стати кроком на шляху проведення виборів на окупованих територіях, причому, на думку Сайдіка, такі вибори повинні бути організовані силами ООН, а ОБСЄ буде лише спостерігати за ситуацією на Донбасі. На питання, скільки саме миротворців може бути введено на Донбас, Сайдік не дав точної відповіді, допустивши, що їхня чисельність може сягнути 20 тисяч осіб. Далі план повинні обговорити і схвалити члени «Нормандської четвірки». Слідом за введенням миротворців, якщо все піде добре, має бути створена перехідна адміністрація ООН на території «ЛНР» і «ДНР», яка і проведе вибори. Як вважає Сайдік, новий план повинен прийти на зміну Мінським угодами, які, на його думку, не працюють.
Загалом план Сайдіка виглядає народженим у надрах бюрократії ОБСЄ з метою фактично зняти з цієї організації відповідальність за врегулювання на Донбасі в переддень президентських виборів в Україні. У тому, що Мінські угоди не працюють, Сайдік має рацію. Але тим вони і цінні для Росії. Чудово усвідомлюючи, що ці угоди неможливо виконати, оскільки там одні пункти суперечать іншим, Москва використовує Мінські угоди в суто пропагандистських цілях, критикуючи Київ за їхнє невиконання. І замінювати їх якимись іншими угодами в Кремлі, принаймні найближчим часом, не збираються.
Не готові зробити це і Франція з Німеччиною, які вважають Мінські угоди, які зупинили війну, єдиним значущим своїм досягненням у врегулюванні Донбаського конфлікту. Не дивно, що, ознайомившись із планом Сайдіка, представник МЗС Франції заявив, що повне виконання Мінських угод залишається єдиною основою для розв’язання цього конфлікту, для врегулювання якого повинна бути політична воля сторін виконати свої зобов'язання. Цікаво, чому раптом ця воля повинна з'явитися саме зараз, якщо чотири роки її не було? План ОБСЄ також передбачає створення Євросоюзом агентства з відновлення південно-східної частини України. А Франція і Німеччина, головні гаманці ЄС, явно не готові давати гроші сепаратистам. Росія ж, усвідомлюючи, що план Сайдіка все одно буде відкинутий іншими учасниками «нормандського формату», висловилася про нього досить обтічно. Директор департаменту загальноєвропейського співробітництва МЗС Росії Андрій Келін заявив, що план Сайдіка має бути підтриманий усіма сторонами конфлікту, але поки цього немає: «Він не підтриманий, зокрема, сторонами конфлікту, він не підтриманий українською стороною, тому це лише один із численних планів, які зараз циркулюють, які різні посередники намагаються запропонувати. Найголовніше, щоб такий план був підтриманий сторонами в конфлікті. Мається на увазі не тільки українською стороною, а й так званими Луганською і Донецькою народними республіками, на цій основі будуть можливі якісь конструктивні кроки».
Така російська позиція заздалегідь прирікає план Сайдіка на невдачу, оскільки очевидно, що Україна ніколи не погодиться на те, щоб визнати маріонеткові «ЛНР» і «ДНР», які нікого не представляють, стороною конфлікту. А самі ці маріонетки вже назвали заяву Сайдіка безвідповідальною і неприйнятною. Українська реакція на новий план ОБСЄ була озвучена міністром закордонних справ Павлом Клімкіним. Він не став прямо відкидати план, але підкреслив, що пропозиція представника ОБСЄ не містить принципово нових пропозицій і вимагає подальшого доопрацювання. Водночас Клімкін визнав кроком у правильному напрямі констатацію необхідності введення на Донбас міжнародного компонента, який зможе підготувати окуповану територію до нормальних, вільних і чесних виборів.
Думаю, що з цього приводу не варто все ж занадто радіти. Визначати формат миротворчої місії, так само як і терміни її введення на Донбас, повинна Рада Безпеки ООН, де Росія має право вето. І можна не сумніватися, що Москва заблокує введення на Донбас будь-якої міжнародної місії, яка повинна буде перейняти владу у російських маріонеток. А зараз Росія абсолютно не зацікавлена в будь-яких переміщеннях у справі врегулювання конфлікту на Донбасі. Адже в Україні на носі президентські вибори, і не за горами - парламентські. У Кремлі хочуть максимально ускладнити становище президента Петра Порошенка і всіх тих, хто активно виступає проти російської агресії. Тому, думаю, до кінця нинішнього виборчого циклу в Україні Москва не погодиться на жодні кроки, навіть суто косметичні, спрямовані на розв’язання конфлікту.
Та й ті конкретні деталі плану Сайдіка, які поки відомі, насторожують і, як сказав Клімкін, «викликають багато запитань». 20 тис. миротворців для Донбасу - явно мало. Вони за чисельністю будуть у півтора-два рази поступатися арміям сепаратистів. Крім того, як і раніше не зрозумілі повноваження миротворців і ніде не сказано прямо, що адміністрація ООН повинна замінити адміністрації самопроголошених республік. Після вбивства лідера «ДНР» Олександра Захарченка обидві сепаратистські республіки опинилися під жорстким контролем Москви і в їхніх адміністраціях, зачищених від людей Захарченка та інших місцевих польових командирів, тепер різко переважають «варяги» з Росії. Самі «ДНР» і «ЛНР» вже дуже мало відрізняються від звичайних депресивних російських регіонів. Можна припустити, що в Кремлі узято курс на поступову анексію окупованих територій Донбасу. Але тоді Москва тим більше не зацікавлена в будь-якому врегулюванні конфлікту на Донбасі, і план Сайдіка для неї - як нежить небіжчикові.
Загалом план Сайдіка представляється заздалегідь мертвонародженим, і він, швидше за все, тихо помре, не здійснивши жодного практичного впливу на ситуацію на Донбасі.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
