Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Генерал Гундяєв воює проти України

31 липня, 2022 - 21:28

Як на мене, навряд чи варто вкотре описувати деталі антиукраїнської діяльності очільника РПЦ Кирила (Гундяєва). Вже те, що він постійно і на всіх рівнях стверджував і стверджує, що українці та росіяни – це один народ, що вони мають спільне «отечество», робить його чільним ідеологом нинішнього масштабного вторгнення військ РФ в Україну і співучасником їхніх злочинів. Утім, такі твердження не заважали йому принагідно з разу в раз говорити про особливий «народ Донбасу», тобто не росіян і не українців, використовуючи якийсь дуже специфічний різновид діалектичної логіки…

Але сьогодні мова не про ці сюжети, які, зрештою, добре висвітлені мас-медіа. А про те, who is очільник РПЦ. Ось тут є про що поговорити, бо маємо в його кар’єрі речі, які годі пояснити випадковостями чи щасливою планидою Кирила, в миру – Володимира Гундяєва. В цьому сенсі, як на мене, дивно, що практично не набула належного резонансу фраза, з притиском мовлена Петром Порошенко під час урочистостей 28 липня «Сьогодні ми також потребуємо включення в санкційний список генерала Гундяєва, який натягнув на себе патріарший кукіль». Чи, можливо, всі в Україні знають про генеральське звання цього персонажа, під омофором якого – щоб там не декларувалося – досі перебуває т.зв. «УПЦ МП»? Причому, ясна річ, ідеться зовсім не про армійського генерала…

Хоча, з іншого боку, те, про що сказав добре поінформований у силу свого перебування на високих державних посадах Петро Порошенко, є, як це було модно говорити століття тому, секретом Полішинеля. Згадаймо про скандальний панк-молебень групи Pussy Riot у храмі Христа Спасителя якраз практично за 10 років до масованого російського вторгнення в Україну, тобто 21лютого 2012 року. Тоді в центрі уваги і широкої публіки, й експертів опинився лейтмотив цього молебню: «Богородица, Путина прогони». Але ж не менш важливим було інше. І, ймовірно, саме за артикуляцію цього іншого, а не за лайку на адресу Путіна, Надія Толоконникова та Марія Альохіна отримали строк у таборах новітнього ҐУЛАҐу; принаймні, значення мали обидва сюжети панк-молебню. Нагадаю цей фрагмент:

Черная ряса, золотые погоны
Все прихожане ползут на поклоны…
Глава КГБ, их главный святой
Ведет протестующих в СИЗО под конвой…

Храм Христа Спасителя – це т.зв. «патріарший храм»; а золоті погони – це синонім генеральських погонів. Отож адресат тут самозрозумілий. І хто хотів. навіть не знаючи подробиць життя Володимира Гундяєва, все зрозумів уже тоді, не чекаючи на подальші роз’яснення…

Але все ж ці подробиці воістину феноменальні, зважаючи на радянські часи та писані й неписані норми тодішніх відносин держави та церкви, навіть беручи до уваги специфіку РЦП – цього «сталінського патріархату» - як одного з важливих інструментів як відділу пропаганди ЦК КПРС, так і відповідних структур КҐБ. Справді: Володимир Гундяєв народився у 1946 році у священицькій сім’ї; і його дід, і батько були священиками. Дід, зі слів патріарха Кирила, не раз ставав жертвою репресій («Он прошёл 47 тюрем и 7 ссылок, прожил в заключении почти 30 лет и был одним из первых соловчан»), що не завадило йому сягнути 90-літнього віку. Батько прожив значно менше (67 років), при цьому, як пише Вікіпедія, він у 1926 році вступив до вищих богословських курсів у Ленінграді, потім начебто служив два роки у Червоній армії. Але тоді до радянського війська не брали «соціально чужих» елементів! Хіба що вони чимось дуже сильно позитивно зарекомендували себе перед владою… У 1934 році його засудили на три роки таборів на Колимі. У ті часи вижити там на загальних роботах було майже неможливо. Але, судячи з усього, він не просто вижив, а і був звільнений у 1937 році, на початку Великого терору, коли майже нікого не звільняли, – і далі у Вікіпедії перерва у його біографії аж на 10 років. У 1947 році він був висвячений на диякона; далі він безперервно служить у різних храмах Ленінграду, не сягнувши великих висот, але займаючи престижні посади.

Але це все ніщо у порівнянні з кар’єрою його сина. У 19 років Володя Гундяєв вступає до Ленінградської духовної семінарії, за рік проходить там дворічні курси, згодом вступає до духовної академії. Там стає монахом, приймає ім’я Кирила, й одразу стає ієродияконом. У 1970 році захищає з відзнакою кандидатську богословську дисертацію. Наступного року Кирило стає архімандритом і представником РПЦ у Всесвітній раді церков у Женеві. Це – номенклатура ЦК КПРС і КҐБ. І все б нічого, але у 25 років таких висот сягають рідко… Далі, у віці 28 років, він стає ректором богословської академії та богословської семінарії Ленінграда. Нарешті, у 29 років Кирило стає членом центрального та виконавчого комітетів Всесвітньої ради церков, член комісії «Віра й устрій» Всесвітньої ради церков. А це вже номенклатура секретаріату ЦК КПРС. На цих посадах він просидів до 1988 року. Разом із тим у 1976 році (у 30 років) він став єпископом Виборзьким, у 1984 році – архієпископом Смоленським і В’яземським. Ось такий кар’єрний спринт.

При цьому, як зазначають експерти, посада Кирила у Всесвітній раді церков – то генеральська посада. І оскільки він на цій посаді був за Брежнєва, Андропова, Черненка і Горбачова, задовольняючи вимоги всіх генсеків і керівників КҐБ, то хіба можуть бути сумніви у його відданості комуністичній тоталітарній владі та «компетентним органам»? І чи дивує те, що, як стверджують поінформовані експерти, він за своє вірне служіння отримав «золоті погони» генерал-лейтенанта КҐБ?

Власне, на цьому можна було би скінчити, та зауважу ще одну знакову деталь. З 1945 по 1970 роки РПЦ очолював Сергій Симанський, він же Алексій І, колишній голова Тульського відділення чорносотенного «Союза Русского народа». А в 2009 році «сталінський патріархат» очолив генерал КҐБ Володимир Гундяєв, знайомий загалу під ім’ям Кирила. В обох випадках патріархи московські ревно обслуговували все, що робила влада, навіть найпаскудніше з того. І чи дивно, що генерал Гундяєв воює проти України?

Новини партнерів