Курські жнива скорботи
5 липня – 75-річний ювілей початку Курської битви, найбільшого танкового бою Другої світової війни і останньої дійсно великої битви на Східному фронті, де сторони ще могли битися більш-менш на рівних і радянська перевага не була настільки значною, як у наступних боях. Гітлер збирався зрізати Курський виступ, звідки радянські війська могли наступати як на Орловський плацдарм, так і на Харків, знищити основні сили двох радянських фронтів і надовго стабілізувати Східний фронт, вивільнивши звідти частину сил для боротьби в басейні Середземного моря. Сталін в свою чергу, пам'ятаючи про важку поразку, якої радянські війська зазнали в лютому - березні 1943 року під Харковом, схильний був дочекатися нового німецького наступу на заздалегідь підготовлені позиції і, лише відбивши його, перейти в рішучий контрнаступ. Конфігурація фронту тоді була така, що обидві сторони не сумнівалися: основні події розгорнуться в районі Орловсько-Курської дуги.
Гітлер хотів почати наступ на початку травня, щоб здобути швидку перемогу ще до того, як німецько-італійські війська припинять опір у Тунісі і виникне безпосередня загроза висадки союзників в Італії. Однак командувачі груп армій «Центр» і «Південь» фельдмаршали Ганс фон Клюге і Еріх фон Манштейн виступили проти такого раннього терміну, мотивуючи це тим, що бездоріжжя поки що в самому розпалі. Дійсно, у 1943 році весняне бездоріжжя на Східному фронті затягнулося аж до кінця травня, що робило ґрунтові дороги непрохідними для техніки. Таким чином, не рішення Гітлера, а думки командувачів груп армій і такий об'єктивний фактор, як бездоріжжя, призвели до відстрочення операції «Цитадель», у межах якої передбачалося рушити на Курськ з півночі і півдня найкоротшим шляхом від основи виступу двома сильними танковими угрупованнями. Автором цієї ідеї був командувач 2-ї танкової армії генерал-полковник Рудольф Шмідт, який, втім, вже у квітні був відкликаний з фронту через політичну неблагонадійність. У листуванні з братом генерал дозволив собі різкі висловлювання про фюрера і про те, що відбувається в Рейху, а брат був заарештований гестапо за підозрою в роботі на французьку розвідку. Проте план «Цитадель» не зазнав істотних змін, хоча були думки щодо його модернізації.
Гітлер запропонував вдарити не під основу, а в центрі Курського виступу, де оборона була укріплена слабше і перебувало менше радянських військ. Такий варіант дій не дозволяв оточити велике угрупування Червоної Армії, проте підвищував шанси на ліквідацію Курського виступу. Однак під впливом командувачів груп армій Гітлер відмовився від свого плану. Клюге і Манштейн хотіли повноцінного реваншу за Сталінград з великою кількістю захоплених радянських полонених, в дусі 1941 року.
Інспектор танкових військ, генерал-полковник Гейнц Гудеріан запропонував зосередити всі танкові частини на одному з напрямів наступу, або на півночі, або на півдні, для створення переваги в бронетехніці, але його план теж не був прийнятий.
Давайте розглянемо, що б було, якби були реалізовані ці альтернативи «Цитаделі». План Гітлера давав можливість швидко витіснити радянські війська з Курського виступу, нехай навіть без оточення їхньої основної частини. Шанси на успіх німців значно зросли б, якби їм за допомогою дезінформаційних заходів вдалося б до останньої миті підтримувати у радянського командування враження, що німецький наступ на Курськ відбуватиметься біля основи виступу, а не фронтально. Тоді б німці дійсно могли ліквідувати Курський виступ. А це значно б полегшило вермахту оборону Орловського плацдарму, так само як і оборону Харкова. Можливо, і в цьому випадку Червона Армія, користуючись своєю чисельною перевагою, врешті-решт взяла б назад Курськ і врешті-решт вибила б німців із Орла і Харкова, але це сталося б на кілька місяців пізніше. І на Дніпро радянські війська вийшли б тоді пізніше, можливо, тільки на початку 1944 року, і наступні поразки німців біля Корсуня-Шевченківського, в Білорусії і в Румунії були б не настільки нищівні, і Крим би німецькі війська, можливо, утримали б аж до висадки союзників у Нормандії. Такий розвиток подій, напевно, міг би затягнути війну на кілька місяців. Але Німеччину це аж ніяк не рятувало, навпаки – губило. Якби війна затягнулася аж до осені 45-го, була б велика ймовірність, що атомні бомби, притому в кількості значно більше двох, скинули б не на Японію, а на Німеччину.
Що ж до варіанту Гудеріана, то він мав якісь шанси на успіх тільки в тому випадку, якби головне бронетанкове угруповання вермахту було б створене біля північного фасу Курської дуги. Тоді можна було б не тільки прорвати оборону Центрального фронту генерала армії Костянтина Рокосовського, але і, за необхідності, швидко перекинути кілька танкових дивізій для відбиття радянського контрнаступу на Орловський виступ, який вочевидь був би. Однак у разі, якби головне танкове угруповання німців було б на півдні, звідти довелося б перекидати танкові дивізії для відбиття радянського наступу на Орел, і кілька вирішальних днів битви вони б провели в ешелонах. Крім того, навіть удар всієї німецької танкової армади на північному фасі Курської дуги не гарантував успіху. Радянське командування у разі, якби на початку липня не було б німецького наступу, саме збиралося перейти в наступ, причому першим це повинен був зробити Центральний фронт. Тому туди передовсім були доставлені боєприпаси для майбутнього наступу. В результаті з 5 по 12 липня 1943 року Центральним фронтом було витрачено 1079 вагонів боєприпасів, а Воронезьким – 417 вагонів, майже в 2,5 разу менше. Важливим було і те, що на Центральному фронті протяжність танконебезпечних напрямів була вдвічі менша, ніж на Воронезькому фронті генерала армії Миколи Ватутіна, а щільність оборони, відповідно, – вдвічі більше.
Як відомо, німцям не вдалося прорвати радянську оборону, хоча вони завдали тяжких втрат Червоній армії в людях, артилерії, танках і літаках і, зокрема, розбили три радянські танкові армії. Перемога була досягнута радянською стороною тільки завдяки тому, що командування в ході відбиття «Цитаделі» та подальшого контрнаступу мало можливість практично необмежено кидати в бої все нові і нові маси людей і техніки. Відповідним було і співвідношення втрат. Під час проведення операції «Цитадель» загальні втрати Центрального фронту можна оцінити в 92,6 тис. убитих, поранених і зниклих безвісти, тоді як німецька 9-та армія генерал-полковника Вальтера Моделя, що протистояла йому, втратила 22 201 особу, тобто в 4,17 разу менше.
Але на півдні, де щільність радянської оборони була нижче, співвідношення втрат було ще більш несприятливим для Червоної Армії. Під час знаменитої Прохорівської танкової битви 12 липня, де радянські війська безповоротно втратили 334 танки і САУ, а німці – тільки 4, радянська 95-та гвардійська стрілецька дивізія 5-ї гвардійської армії втратила 948 осіб убитими, 1649 – пораненими, 729 – зниклими безвісти, а всього – 3326 осіб. Нітрохи не краще було показники у 9-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії, яка билася проти «Лейбштандарта». 12 липня вона втратила 2525 осіб, зокрема убитими – 387 і зниклими безвісти – 489. 42-га гвардійська дивізія, що також протистояла «Дейбштандарту», втратила того дня 1403 людини, зокрема 33 – зникли безвісти. Навіть загальні втрати цих трьох дивізій дають у сумі 7254 особи, що перевищує загальні втрати II корпусу СС у 8,85 разу. А з урахуванням того, що в боротьбі з цим корпусом зазнала основну частину своїх втрат 5-та гвардійська танкова армія – 3908 осіб, а також 52-га гвардійська і 183-тя стрілецькі дивізії, співвідношення загальних втрат 12:1 і навіть більше здається цілком реалістичним.
Німецька 4-та танкова армія в липні 1943 року налічувала 10 дивізій, 7 із яких у період з 11 по 20 липня практично без перерви були в боях, аж до 16 липня проводячи наступ у межах операції «Цитадель», а потім з ар'єргардними боями здійснюючи відхід на вихідні позиції. Ще дві дивізії теж брали участь у боях, але менш активно. Дивізіям німецької 4-ї танкової армії протистояли радянські 69-та, 5-та і 6-та гвардійська, 1-ша танкова і 5-та гвардійська танкова армії, що нараховували, без урахування фронтових резервів, 20 стрілецьких і повітряно-десантних дивізій, і дев’ять танкових і механізованих корпусів. Реальне співвідношення безповоротних втрат на фронті німецької 4-ї танкової армії у період з 11 по 20 липня 1943 року, можливо, могло перевищувати 50:1 на користь німців.
Після Прохорівської битви німецькі війська на південному фасі Курської дуги добивали оточені дивізії 69-ї армії, що втратили більше 15 тис. осіб, при мінімальних власних втратах. Загальну кількість радянських полонених, взятих арміями, які брали участь в операції «Цитадель» і наступних боях за Орел, Білгород і Харків, у липні і серпні можна оцінити в 72,3 тис. осіб. Це в 6,7 разу більше, ніж число німецьких полонених. За нашою оцінкою, загальну кількість убитих у радянських фронтах, які брали участь у Курській битві, можна оцінити в липні в 523,5 тис. осіб, а в серпні – в 475,8 тис. осіб, а всього – в 999,3 тис. осіб. За липень 1943 року війська групи армій «Центр», що брали участь у «Цитаделі» та в битві за Орловський плацдарм, втратили 14 979 осіб убитими, 51 920 пораненими і 8374 зниклими безвісти. У тому ж місяці війська групи армій «Південь», що брали участь у «Цитаделі», втратили 7336 осіб убитими, 36 891 пораненими і 1963 зниклими безвісти. У серпні місяці війська групи армій «Південь», що брали участь в битві за Білгород і Харків, втратили 10 154 убитими, 32 326 пораненими і 9244 зниклими без вести. Війська групи армій «Центр», що билися за Орловський плацдарм, у цьому місяці втратили 4221 убитими, 22604 пораненими і 3811 зниклими безвісти. Співвідношення втрат убитими виявляється 28,8:1, одним з найгірших для Червоної Армії за війну.
У результаті Курської битви Червона Армія остаточно звільнила Харків і почала тепер уже невпинне звільнення України. Але для українців це була лише заміна нацистського тоталітарного режиму комуністичним тоталітарним, при якому Україна, однак, на відміну від періоду німецької окупації, зберігала формальну автономію.
