Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Не забуваймо: Росія створювалася як імперія

І ще велике питання – чи зможе вона коли-небудь елімінувати (з зовнішньою допомогою чи без неї) цю свою сутність
14 квітня, 2022 - 10:26

Після початку російської «спецоперації» у соціальних мережах і на медіа-сайтах з’явилося безліч дошкульних інвектив на адресу західних аналітиків і політиків, абсолютна більшість яких (на щастя, далеко не всі) не змогли чи не захотіли об’єктивно оцінити небезпеку, яку несуть людству як особисто Путін В.В., так і «колективний Путін» в особі більшості населення РФ. Власне, минулий час тут доречний не щодо всіх з-поміж цих персоналій; он щойно президент Франції Макрон заявив, що «росіяни й українці – це брати» (чи потрібні коментарі?), а уряд Німеччини образився, що Володимир Зеленський відмовився зустрітися з президентом ФРН Штайнмаєром через проросійську позицію останнього (втілену у т.зв. «формулі Штайнмаєра», яка передбачала вибори на теренах ОРДЛО без роззброєння терористів, без ліквідації їхніх «спецслужб», що перетворювалися на «народну міліцію», без українського контролю за кордоном із Росією та без припинення тоталітарної російської пропаганди, а в підсумку – зміни до Конституції України щодо увічнення «особливого статусу» окупованої росіянами частини Донбасу). Й у майбутньому, переконаний, вистачатиме охочих оспівувати «братні народи» (цікаво, чи про голландців і німців хтось офіційно говорить, як про «народи-брати»?) та виставляти «велику російську культуру» чимось абсолютно непричетним до звірств російських окупантів, їхніх дій, спрямованих на фізичне та ментальне знищення українців, ба, і їхньої клептоманії. А відтак спробуємо дещо згадати з того, що слід пам’ятати кожній притомній людині, яка не хоче повторення трагедій на пострадянському просторі.

…Чи відоме тим із українців, кому до 30 років, слівце «демшиза»? Із тих, ясна річ, хто не никає просторами маргінальних сайтів російського сегменту Інтернету? Чи, можливо, щось таке бачили, але не звернули увагу? Тим часом проминати увагою його не варто, бо ж воно там грає важливу роль – на означених сайтах чорносотенно-імперського ґатунку «демшизою» звуть усіх, хто не толерує «русского мира» в його заповіданому Путіним сенсі.

А колись це саме слівце було вельми популярним у московських мас-медіа зовсім іншого, ліберального штибу, воно не сходило з вуст знаних телекоментаторів і клавіатур комп’ютерів не менш знаних (в тому числі і в Україні, де багато хто традиційно взорував на Білокам’яну) публіцистів. І не просто популярним, а неодмінним у вжитку, коли ця публіка вела мову про радикальних противників новонародженого путінського режиму. Власне, не тільки новонародженого, ігрища з «демшизою» тривали довго, і почало виходити з обігу «системних лібералів» РФ це слово лише десь після 2014 року, коли з’ясувалося, що радикальні критики путінізму мали рацію. Ну, а сьогодні зацілілі «системні ліберали», тобто ті, хто не пішов в інтелектуальну обслугу «кремлівських чекістів» ревно викривають злочини терористичного російського режиму – проте вже в силу зрозумілих обставин із-за кордону…

Тим часом, хіба ж не було зрозуміло ще до завершення спецоперації «наслєднік», who is mr.Putin? Фактів вистачало. Але на передвиборчому з’їзді Союзу правих сил лише Сергій Ковальов виступив проти підтримки Путіна. А вже ж були і вибухи житлових будинків, і рязанські «вчення» з мішками т.зв. «цукру» (насправді, як було ще тоді встановлено – гексогену), і жорстка нова війна у Чечні… Проте всіх, хто стверджував причетність Путіна та Ко до тероризму, провідні російські системні ліберали і далі звали «демшизою», чи не найбільше – Валерію Новодворську. Головним аргументом було: «Путін на таке нездатен». Додатковим: «Не займайтесь конспірологією». А як не займатися нею, коли йдеться про людину зі спецслужб, яка не уявляє собі політику без таємних операцій, ба більше – не кладе їх в основу своєї стратегії та тактики? Та все це було б не настільки важливо, якби не впливало (причому помітно) як на західний. так і не український політичний розмисел. «Путін на таке нездатен» - буквально за пару днів до вторгнення наполягав один із шанованих на Заході українських інтелектуалів. І наполягав на цьому на шпальтах західних видань, затим цитуючи сам себе в українських медіа. Ні, що ви, він не називав тих, хто думав інакше, «демшизою»! Але посутньо працював він саме в цій парадигмі. Не вперше, втім: на початку 1997 року цей знаний на Заході інтелектуал атакував книгу тоді вже покійного Євгена Гуцала «Ментальність орди», назвавши її «апеляцією до ксенофобського інстинкту». А інший знаний інтелектуал наприкінці 1996-го заявив: «Минуло п’ять років, відколи ми перестали жити в російському контексті. Війна закінчилася, армію здемобілізовано. І коли хтось не встиг вчасно на фронт, не навоювався і не насидівся в окопах, а тому вирушає в партизанські ліси, це не значить, що й ми маємо вирушити за ним… Світ виявився значно ширшим, і немає «фатальної закодованості» дивитися лише в бік Росії». Ось та сама парадигма «демшизи» (яка з’явилася ще до Путіна, проте буйно розквітла й заколосилася при ньому), тільки у провінційно-малоросійському виконанні, хоча зазначені інтелектуали і вважають себе європейцями. Та чи розгледіли вони того «колективного Путіна», який тоді становив не менше третини населення РФ, якщо зважати на результати тоді ще відносно чесних виборів? Не розгледіли й не оцінили небезпеки. І не помітили того, що «русофобія» письменника – то, власне, імперієфобія. А от Гуцало розгледів і зазначив: «Правового сприйняття буття російська ментальність не допускала, не допускає і не допустить. Чи я помиляюсь, надто категоричний? Хотілося б помилитись». Ось так. То чого ж ремствувати на американців і європейців?

…У другій половині 1990-х автор цих рядків, пишучи про романи Юрія Андруховича, відзначив, що у поліфонії образів і думок письменника іноді прориваються гнівні інвективи Дмитра Донцова на адресу Російської імперії. У відповідь знана польська літературознавиця зауважила, що я неуважний читач, у Андруховича немає і бути не може нічого спільного з Донцовим! А насправді є спільне, і не могло не бути, передусім у розумінні Російської імперії, її сутності та її злочинів проти українства. Відмінність хіба в тому, що Донцов заперечував усю російську культуру, а Андрухович – не всю. При цьому все одно в основу кладеться український ґрунт і сенс. От і в розуміння Росії та небезпеки з її боку слід класти в основу ці речі, пам’ятаючи, що Росія свого часу була створена саме як імперія, а не як національна держава, не як країна вільних громадян, і ще велике питання, чи зможе вона коли-небудь елімінувати (з зовнішньою допомогою чи без неї) свою імперську сутність.

 

Новини партнерів