Небезпека слабкої Європи
1973 року після періоду американських турбот у В’єтнамі та Китаї, Держсекретар США Генрі Кіссінджер оголосив початок «року Європи». Зовсім нещодавно, після того, як президент Барак Обама оголосив про стратегічний «поворот», або ребалансування США у бік Азії, багато європейців були стурбовані тим, що Америка ними нехтує. Зараз, з поточною кризою біженців, окупацією Східної України і незаконною анексією Криму Росією, а також загрозою Британського виходу з Європейського Союзу, 2016 може стати, за потреби, ще одним «роком Європи» для американської дипломатії.
Незалежно від політичних гасел, Європа все ще володіє значними ресурсами і залишається життєво важливим інтересом для Сполучених Штатів. Хоча економіка США в чотири рази більша, ніж економіка Німеччини, економіка 28 членів ЄС дорівнює економіці США, а її населення у 510 мільйонів значно більше, ніж американське у 320 млн.
Так, американський дохід на душу населення вище, але стосовно людського капіталу, технологій та експорту ЄС є вагомим економічним ровесником. До кризи 2010 року, коли фіскальні проблеми Греції та інших країн викликали занепокоєння на фінансових ринках, деякі економісти передбачали, що найближчим часом євро може замінити долар як основна світова резервна валюта.
Щодо військових ресурсів, Європа витрачає менше половини того, що США виділяє на оборону, але налічує велику кількість чоловіків і жінок. У Великій Британії та Франції є ядерні арсенали і обмежені можливості для втручання в зарубіжних країнах Африки і Близького Сходу. Обидві країни є активними партнерами в авіаударах проти Ісламської Держави.
Коли мова доходить до «м’якої сили», то Європа вже давно має значну привабливість, і європейці зіграли центральну роль у міжнародних установах. За результатами нещодавнього дослідження, проведеного Portland Group, Європа відповідає за 14 з 20 топ-країн. Відчуття того, що Європа стала об’єднуватися довкола спільних домовленостей і поглядів, зробило її дуже привабливою для її сусідів, хоча це було дещо підірвано після фінансової кризи.
Ключовим питанням в оцінці енергоресурсів Європи є те, чи збереже ЄС достатню згуртованість для того, щоб вирішувати єдиним голосом широке коло міжнародних питань, чи залишиться Союз обмеженим угрупуванням, яке визначають різні національні ідентичності, політичні культури та зовнішня політика її членів.
Відповідь залежить від питання. У питаннях торгівлі, наприклад, Європа дорівнює США і здатна врівноважити американську владу. Роль Європи в Міжнародному Валютному Фонді поступається лише США (навіть враховуючи те, що фінансова криза похитнув упевненість у євро).
Серед питань у сфері антимонопольного законодавства, розмір і привабливість європейського ринку означали, що американські фірми, бажаючи злитися з ними, повинні отримати схвалення від Європейської Комісії, а також Міністерства Юстиції США. У кібер-світі ЄС визначає глобальні стандарти щодо захисту приватного життя, які США та інші багатонаціональні компанії не можуть ігнорувати.
Але Європейська єдність відчуває значні обмеження. Національні ідентичності, як і раніше, є сильнішими, ніж загальноєвропейська ідентичність. Праві популістські партії включили установи ЄС до переліку цілей для їх ксенофобії.
Правова інтеграція зростає в межах ЄС, але інтеграція зовнішньої і оборонної політики залишається обмеженою. До того ж британський прем’єр-міністр Девід Кемерон пообіцяв скоротити повноваження установ ЄС і результати його переговорів з лідерами ЄС винести на всенародний референдум до кінця 2017 року. Якщо Британія проголосує «проти» і покине ЄС, це дуже вплине на європейську мораль. Це підсумок, якого слід уникати (США дали це чітко зрозуміти), хоча вони можуть зробити мало що для того, аби запобігти йому.
У довгостроковій перспективі Європа стикається з серйозними демографічними проблемами через низьку народжуваність і небажання миритися з масовою імміграцією. 1900 р. чверть світового населення становила Європа. До середини цього століття її частка становитиме лише 6% і майже третина населення буде у віці, старшому за 65 років.
Хоча нинішня міграційна хвиля може стати вирішенням для довгострокової демографічної проблеми Європи, вона загрожує цілісності регіону, незважаючи на виняткове керівництво з боку німецького канцлера Ангели Меркель. У більшості європейських країн політична реакція була різкою, враховуючи стрімкі темпи нарощування капіталу (понад мільйон чоловік торік) і мусульманське коріння багатьох приїжджих. Знову ж таки поставлено на карту важливий американський дипломатичний інтерес, але США не можуть жодним чином вплинути.
Існує незначна довгострокова небезпека того, що Європа може стати загрозою для США, і не лише через її низькі військові витрати. Європа — найбільший ринок у світі, але йому не вистачає єдності. Її культурна індустрія вражає, хоча, з точки зору вищої освіти, тоді як 27 її університетів потрапляють у глобальний рейтинг 100 найкращих, США — 52. Якщо Європа подолає свої внутрішні протиріччя і спробує стати глобальним конкурентом для США, ці активи можуть частково збалансувати американську потужність, але не зрівнятися з нею.
Проте для дипломатів США небезпекою є не та Європа, яка стає дуже сильною, а навпаки — дуже слабкою. Оскільки Європа і Америка залишаються союзними країнами, то їх ресурси є взаємодоповнюючими.
Незважаючи на неминучі розбіжності, які гальмують переговори щодо пропонованого Трансатлантичного Торгівельного та Інвестиційного Партнерства (ТТІП), економічний поділ навряд чи станеться, і Обама поїде до Європи в квітні для просування переговорів стосовно ТТІП. Прямих інвестиції в обох напрямах більше, ніж з Азією, і вони допомагають поєднувати ці дві економіки разом. І хоча американці та європейці сперечаються століттями, вони розділяють більше цінностей демократії і прав людини один з одним, ніж з будь-якими іншими регіонами світу.
Ані сильні США, ані сильна Європа не загрожують життєво важливим чи іншим суттєвим інтересам іншої сторони. Але Європа, яка стане слабшою 2016 року, може завдати збитків обом сторонам.
Проект Синдикат для «Дня»
Джозеф НАЙ — молодший американський політолог, колишній декан Гарвардського інституту державного управління ім. Джона Ф. Кеннеді, розробник теорій неолібералізму в міжнародних відносинах, автор концепцій «м’якої» та «розумної сили»
