Нелокальна проблема
Про децентралізацію та новий адміністративно територіальний поділ.
Можливо суб`єктивно, але, хочу висловитись з цієї проблеми.
За писані роки історії не багато було варіантів поділу територій: або за етнічним складом, або за економіко-географічними характеристиками. Закарпатська область була поділена на райони в чехословацький період і цей поділ був настільки адекватним , що з мінімальними змінами прожив століття. Етнічні поділи не виправдали себе взагалі, хоча, переконана, що в багатьох головах цей внутрішній поділ на свої-чужі дуже твердо існує. Тому, новий територіальний устрій потребує філігранної адміністративної, ідеологічної, роз`яснювальної і об`єднавчої роботи.
До речі, одним з давніх принципів поділу у Франції було, щоб управляючий територією міг протягом дня перетнути її. І не кажіть, що це втратило актуальність – у випадку складних ситуацій, людина, яка несе особисту відповідальність, повинна в оптимальні строки прибути на місце.
Одним із завдань будь якої держави є ефективне управління своїми територіями. Це відбувається через поділ держави на адміністративно - територіальні одиниці. Зараз це є вертикаль: область - район - село.
Чи ефективна ця система зараз? Ні, вона вже давно неефективна. Чому? З моєї точки зору, ця система закінчила своє адекватне існування тоді, коли виникла приватна власність і райдержадміністрації втратили всю повноту управління в економіці, коли їм залишилась лише бюджетна сфера і ніхто ніколи серйозно не питав про ефективність діяльності. Ну, і «підкеровувати» державними підприємствами, або державним ресурсом, що в нашій лісовій ресурсній області мене особливо лякає. Але про це – далі.
Держава вже не може нести тягар такого аморфного існування своєї управлінської ланки. Роздивились, як влаштовано територіальне управління в найближчих і дальніх сусідів за кордоном і запропонували новий устрій: базово - об`єднана територіальна громада, де об`єднуються найближчі між собою населені пункти, які вирішують всі свої питання існування та розвитку, надають громадянам всі необхідні адміністративні послуги, медичні та освітні.
Замість районних структур є префект, який слідкує за дотриманням громадами законодавства, це вже вертикаль Президента, яка урівноважує систему самоврядування.
Трохи повноважень залишиться в області. І не факт, що з часом, області не об`єднаються в якісь більші регіональні структури.
Одним словом, була запропонована система, які працює в світі, де люди більше зосереджені на своїх місцевих проблемах.
Але диявол криється не лише в деталях, але і в реалізації. Перерозподіл владних повноважень. Спочатку ідеологія реформи була зрозуміла, зараз починаються зміни – а давайте додамо одні повноваження, а заберемо інші.
Та ще і перший Президент Л. Кравчук підлив масла у вогонь, зазначивши в бесіді з нинішнім Президентом, що мери не можуть бути в опозиції до влади. Таке твердження, та ще і від людини , яка явно повинна розуміти основи державного устрою, показник істинного відношення до місцевого самоврядування. Ви взагалі самоврядні, але під нашим управлінням. Тут, мені видається і закопаний камінь спотикання в цій реформі – ідіть, будьте самостійними, заробляйте і підкоряйтесь. Це перший пункт чому реформа іде, але спотикається.
Другий пункт – всі ці роки командували, а тепер треба бути самостійними. Самим думати, де громада має заробити кошти, самим витягувати всю тіньову економіку на своїй території до сплати податків, самим планувати кошти, самим шукати додаткове фінансування, самим пояснювати людям чому прийняте таке, а не інше рішення. Самим, самим, самим.
І третє, що витікає з попереднього – держава дуже давно не ставила перед своїм адміністративним апаратом великих складних комплексних завдань. І тут – реформа, вже сам термін передбачає наявність реформаторів. А реформа велика і треба великих масштабних стратегічних людей. Не кажу, що їх немає в державному апараті. Але загальна картина як в пророцтвах Даниїла – «були зважені і виявилися легкими»
Питання поділу Закарпатської області на райони, звичайно, цікавить мешканців. Наш Рахівський район то фігурує в переліку районів , то зникає. Зараз знов більше шансів об`єднати наші два райони в Тячівський район. Пробують словесно обіграти, що це приєднання чи об`єднання, однак чітко треба розуміти, що центр завжди розвивається краще і швидше, ніж просто місто. Також, думаю, що можна передбачити і те, що майбутня районна влада буде тягнути «ковдру» управління на себе. По – перше, традиція. По – друге, не може бути, щоб просто взяла і щезла боротьба між представником влади і місцевим самоврядуванням. Так що, з одного префекта буде офіс префекта, потім юридичне управління префекта, потім управління державної власності префекта, ну і далі, далі, далі.
Говорячи про децентралізацію в Закарпатті важко не згадати нашого супер харизматичного попереднього голову обласної адміністрації Г.Г. Москаля, який, як істинний представник силових структур, скомандував – реформа, стій, раз, два! І можна зрозуміти, що зупинило нашого голову: область на 74% дотаційна, що не додавай і як не формуй громади – платоспроможність дуже слаба. Будь який негативний порух економіки вниз може розрушити фінанси.
Тому, зрозуміло, що обговорюються різні способи фінансування громад. Одне з них – в лютому відбулася презентація Асоціації міст, де було запропоновано передати ліси у власність громад. Я багато років пропрацювала в ресурсних галузях і розумію, що в сільськогосподарських районах великі надходження від орендної плати за землю: податок на доходи фізичних осіб, орендна плата за невитребувані паї та за землі запасу і резерву, податки від виробників – є що формувати, урожай щорічний.
Але щодо лісових ресурсів – цей підхід мене відверто налякав. По – перше. лісове господарство дуже затратна галузь, якщо підходити до нього серйозно і нема шансів, що об`єднана територіальна громада зможе його фінансувати і ним адекватно управляти. По - друге, не треба бути пророком, щоб вгадати, що буде з лісами в громадах, які не мають інших коштів на своє існування, ніж лісові ресурси. Ми вже мали прецеденти, коли люди мітингували з Конституціями в руках, що ліс їх багатство і вони самі його будуть рубати, використовувати і ніхто не може їм цього заборонити.
Вчора відбулася Координаційна рада з питань місцевого самоврядування при голові Рахівської районної ради. Звичайно, всі виступи містили аргументи щодо збереження Рахівського району. З усього перерахованого, я б опиралася на те, що наш район є найбільшим гірським районом в Україні з населенням майже 100 тисяч, майже 40 населеними пунктами і малорозвинутою інфраструктурою.
В державі є Програма розвитку гірських територій, і , звичайно. що специфіка життя в горах потребує більше уваги. Зокрема, в Польщі при територіальному плануванні збережено два невеликі гірські повіти по 22-25 тисяч мешканців.
Що мене вчора здивувало, так це те, що всі села навіть не поворухнулися в питаннях створення об`єднаних територіальних громад, відповідно, пройшли мимо немалих державних коштів на соціально- економічний розвиток. Зараз, коли вже вибори в цих громадах "на носі", коли вже об`єднання буде не добровільне, а примусове - теж ніхто нічого не робить.
Ну, звичайно, більш активні голосять як так, чому з нами не порадились, але не мають уяви, що вже 5 років йде децентралізація і з фази добровільної, коли можна було порадитися вже виходить в фазу примусової – порадилися без вас.
Але маса уваги приділяється питанню районування.
Чи це все ще не зрозуміла суть децентралізації чи, судячи з віку більшості виступаючих, все ще є надія, що хтось з`явиться, хто буде вирішувати проблеми, як колись, але не ми.
Особливо "потішив" виступ одного голови громадської організації, який з усією безпосередністю поставив запитання: а що, якщо ми не заробимо грошей, то нічого не буде? - Так! Закінчуються часи планової економіки, вже далі все буде за гроші, які заробить громада плюс освітня субвенція і фінансування медицини.
Децентралізація і адміністративно територіальна реформа несуть нові ризики, нові проблеми, але і нові шанси прокинутися і стати учасниками подій, а не пасивними споживачами.
Ірина МАЦЕПУРА
