«Оливкова гілка» зради курдів
Туреччина почала військову операцію проти курдських формувань Народної самооборони (курд. Yekineyen Parastina Gel, YPG) у кантоні Афрін. Передбачається, що основне навантаження нестимуть бойовики опозиційної Асаду Сирійської вільної армії (ССА), а турецька армія забезпечить їм авіаційну, артилерійську і танкову підтримку.
Такі плани оприлюднили як турецькі генерали, так і вищі урядовці на чолі з президентом Ердоганом. Як завжди, ціни на базарі, правильніше хід бойових дій, з домашніми розрахунками, у нашому випадку з військовими планами, не співпали.
Початку турецького вторгнення передувала потужна пропагандистська кампанія і небувала дипломатична активність Анкари. Туреччина щосили намагалася переконати увесь світ, що, виступаючи проти курдів, вона веде боротьбу з терористами, тому всі якщо не повинні їй допомагати, то принаймні не заважати.
Все це виглядало у чомусь анекдотом. Саме курдські загони зіграли вирішальну роль у розгромі загонів Ісламської держави на сході Сирії і їх вигнанні з країни. Вони справді вели важку боротьбу з ІД, в той час як асадівське воїнство за підтримки Росії, проіранської шиїтської міліції і ліванської Хезболли більше воювали з опозицією при гучних криках про свій внесок у розгром терористів.
Уже влітку минулого року відзначалися досить часті зіткнення сирійської урядової армії з курдами на обох берегах річки Євфрат. Ситуація ускладнилася після початку турецькими військами операції «Щит Євфрату» - вторгнення на схід Сирії. Номінально вона була спрямована проти ІД, а фактично її метою був розгром YPG. Останні вчинили рішучий опір, але за порадою американців відійшли на східний берег Євфрату, що дало можливість турецькій пропаганді говорити про перемогу. Тоді стримуючий вплив на Анкару зробила Москва, яка демонструвала підтримку курдів і навіть розмістила частини російської військової поліції в курдському кантоні Афрін.
До осені минулого року позначилося військове укріплення YPG, підвищення боєздатності її формувань і поставки американської зброї курдам. Анкара протестувала, погрожувала, але нічого не домоглася. Останньою краплею, як видається, стали повідомлення про постачання YPG американських протитанкових і протиповітряних комплексів, а також дронів. Більше того, говорили про масовані поставки бронетехніки, не кажучи про легку стрілецьку зброю, боєприпаси та іншу амуніцію. Мабуть, в Анкарі не жарт перелякалися і вирішили, що якщо не зараз, то вже ніколи вони з курдами не впораються.
Почався черговий раунд вельми напруженої військово-дипломатичної гри.
Якоїсь миті в Кремлі зрозуміли, що їхня двозначна поведінка схилила курдів на бік американців. До того ж цей поворот був підкріплений поставками зброї, про яку йшлося вище. У Москві розчарувалися в курдах і тому, що вони в жодному разі не погоджувалися підтримувати режим Асада і вимагали настільки широкої автономії, що можна говорити про конфедерацію. На це не погоджувався Дамаск, і в Білокам'яній постали перед дуже складною дилемою.
По-перше. Продовжувати підтримувати курдів, заважати Анкарі та Дамаску проводити військові операції проти YPG. З московської точки зору, це зовсім не гарантувало майбутній рух курдського напівдержавного формування в фарватері російської політики. Навпаки, активність американців показувала, що особливо міцних позицій у Росії серед курдів немає.
По-друге. Підтримка курдів призводила до загострення відносин не тільки з Туреччиною, а й Іраном, не кажучи вже про Сирію Асада. Виникла пряма загроза витіснення Росії. Недавні обстріли російських баз у сирійській провінції Ідліб наочно показали, що їх захистити Москва не в змозі й існування і повноцінне функціонування об'єктів залежить виключно від доброї волі насамперед Туреччини, а також Ірану та Асада.
По-третє. Анкара досить прозоро натякнула, що дозвіл на прокладку газопроводу «Турецький потік» можливий тільки при правильному поводженні Москви в курдському питанні. Не випадково дозвіл на прокладку було дано відразу після візиту 18 січня голів генштабу і розвідки Туреччини до Білокам'яної. Очевидно, в Москві вони отримали згоду на початок операції проти YPG. Напередодні вторгнення російські військові поліцейські були переміщені з міста Афрін, що є метою турецьких сил, в Тель-Аджар, що розташоване приблизно за 12 км від курдського центру.
Судячи з усього, турецький наступ проходить досить мляво. За інформацією з Анкари, вони просунулися лише на 5 км. Схоже, курдські формування чинять серйозний опір. Принаймні після турецьких заяв про захоплення міста Раджу і безлічі світлин з його околиць з'ясувалося, що курди в результаті контратаки вибили турків і їхніх союзників з міста і практично відбили втрачені на початку дня 21 січня села. До вечора майже всі околиці Раджу, аж до самого кордону, були зачищені від бойовиків ССА і турецьких військових.
Спроби сил вторгнення захопити селища Мараназ і Маарін провалилися. До ночі 22 січня вони змушені були в безладі відступити на турецьку територію. На південній ділянці фронту турецьким військовим і бойовикам взагалі не вдалося просунутися вперед.
У відповідь на бомбардування турецькою авіацією курдських позицій по всьому нагір'ю вздовж північного і західного кордонів, по містах Афрін, Джіндерес, по авіабазі «Мінг», а також її околицях YPG відповіла ракетними пусками по турецьких містах Кіліс і Рейханли. Взагалі гори Афріна є природним укриттям для сирійських курдів, звідки вони можуть безперешкодно обстрілювати прикордонне турецьке місто Кіліс (адміністративний центр однойменної провінції) і більшу частину території провінції Хатай. Це означатиме перенесення зони бойових дій у південно-східну частину країни. Додамо неоднозначну внутрішньополітичну ситуацію в Туреччині. Прокурдська турецька Демократична партія народів (ДПН) заявила, що військова операція проти сирійських курдів «викличе масову реакцію всередині Туреччини, створить переломний момент для курдів Туреччини». І це не порожні погрози, а реальність.
Під час операції «Щит Євфрату» турецька армія особливих лаврів не здобула. Навпаки, втрати були досить великими. Невелике містечко Ель-Баб турецькі сили дуже довго штурмували, втративши там не менше 10 сучасних німецьких танків Leopard 2. Взагалі несподівано великі втрати турецької армії тоді не в останню чергу змусили Анкару згорнути операцію. Тепер же турецька армія і бойовики ССА зіткнулися з набагато більш сильним, добре озброєним противником з дуже високим бойовим духом. Підрозділи YPG мають великий досвід ведення військових операцій з добре підготовленим рядовим і офіцерським складом. Легкої військової прогулянки точно не вийде.
Взагалі турецька акція все більше нагадує авантюру, в яку Ердоган втягнувся в надії на швидкий результат. І тут він потрапив у пастку, які сам же і створив. Не в останню чергу саме на це розраховували в Москві, даючи згоду на турецьке вторгнення в Сирію. Втягнута в конфлікт з курдами Анкара неминуче втратить свободу дипломатичного маневру і буде змушена більше прислухатися до Москви і Тегерана. Навіть відносний провал операції «Оливкова гілка» неминуче збільшить внутрішні проблеми Ердогана, що зробить його більш поступливим у питанні прокладання «Турецького потоку», що дуже турбує Кремль.
І ще один фактор, на який розраховують у Кремлі, здаючи сирійських курдів. Туреччина, втягнута у сирійську авантюру, неминуче послабить дипломатичну підтримку кримських татар, чого в Москві дуже хотіли б домогтися. Не в останню чергу через це курдів використовували як розмінну монету. До речі, не в перший раз. Взагалі історія радянсько-російсько-курдських відносин - це суцільний ланцюг московських зрад цього багатостраждального народу.
