Мир, прогрес, права людини – ці три цілі нерозривно пов’язані. Неможливо досягнути якоїсь із них, нехтуючи іншими.
Андрій Сахаров, фізик, правозахисник, дисидент, громадський та політичний діяч, лауреат Нобелівської премії миру

Пам’ятка для українських політиків

або Як реагувати на останні політичні сигнали з Варшави
6 лютого, 2018 - 16:56

«Антибандерівський закон» (перепрошую за неминуче спрощення, ба навіть спотворення, але це задля лаконізму) ухвалений обома палатами польського парламенту, надійшов до Президента Анджея Дуди, який вже підписав його і направив у Конституційний суд Польщі, щоб там перевірили його конституційність. Прагматичним кроком (а мабуть, це – якраз те, що нам зараз найбільше потрібно) з боку України став би такий собі «інтелектуальний збір мізків» задля вироблення вкрай потрібних висновків на майбутнє, адже стан українсько-польських відносин – то річ аж ніяк не другорядна. Саме тому наважимось запропонувати скромну пам’ятку для українських політиків на тему: як будувати відносини із нашим західним сусідом. Відзначимо лише головне з того, що слід враховувати.

Перше. Слід рішуче, раз і назавжди, відмовитись від фальшивої, принизливої та наївної формули: «Польща – наш адвокат в Європі» (це стосується не лише політиків, а й ЗМІ!). Хіба ми є підсудними? Ця запущена в оборот у недоброї пам’яті 1990-ті роки формула є, по суті, прикриттям, і то недолугим, нашої власної нездатності до державотворення (бо, якщо говорити правду, наш політичний клас не здійснив усю необхідну роботу по лінії Київ-Варшава, окрім спонтанних ривків, вражаючих заходів для телекамер та піар-заяв. «Чорнову», основну роботу було виконано ледве наполовину…). Якщо вести розмову одверто, то тут маємо залишкові явища постколоніального мислення нашої еліти (а, за Джавахарлалом Неру, така еліта, вихована колонізатором, є субстанцією, ворожою народу!). В іншому разі наші владоможці ще 20 років тому хотіли б і вміли будувати діалог з Польщею на рівних.

Далі. Згадаймо ось про що. Коли Україна (УРСР) була «під парасолькою» Москви, а Польща – членом «соціалістичної співдружності», хай  «вільнодумним» і не дуже надійним – ситуація була очевидною. Після розвалу соцтабору та СРСР стан справ докорінно змінився. Оприявнились давні стереотипи польської суспільної свідомості (принаймні, чималого її сегмента), що мають глибоке історичне коріння. А саме: імперські, зверхні (і щодо України теж) стереотипи – це слід чесно визнати. Бо Польща ХVI-XVII століть була реально імперією (аж ніяк не «федерацією трьох народів», і сумна доля Гадяцького трактату Виговського – 1658 рік – відкинутого зарозумілою шляхтою, тільки підтверджує це!). Бо  і звитяжні польські повстанці 1830 і 1863 років, за деякими винятками, як Лелевель, відстоювали кордони Польщі 1772 року (до Дніпра!), через що зустрілись з ворожим ставленням українських селян: пани прагнуть повернутись! Бо й Пілсудський теж марив «Польщею од моря до моря». І ця  імперська історична свідомість  явно відроджується сьогодні. А у нас (таке враження) натомість міцніє анархія замість державницького підходу, що завжди є доброю поживою для імперій. Матимемо це на увазі!

Особливо в контексті заяв (напівофіційних, а то вже й офіційних) про якусь «Східну Малопольщу» (мається на увазі західноукраїнські землі, а також частина Білорусі та Вільнюс). Такі висловлювання, хай поки що окремих політиків, навіть «маргінальних», мають спричинити рішучий протест нашого МЗС. Ризикну висловити думку, з якою, знаю, не всі погодяться: вкрай недолугою (якщо не гірше) є майже офіційна концепція наших істориків й політиків щодо «спільної  окупації» (розділу, навіть «розшматування» ) Польщі Гітлером і Сталіним у 1939 році. Чи не час вже запитати себе: а як щодо того, що окупованими Сталіним були споконвічно українські території Галичини й Волині (не польські!), ті, що справді були окуповані ще Пілсудським у 1920-1923 роках. Так, зі страшними репресіями, з приєднанням до квазідержави УРСР – але тоді взяли не чуже, своє! Інша постановка питання відкриває шлях для територіальних претензій до України. А цього виключати вже не можна!

І останнє. Гасло «За нашу і вашу свободу», клич польських й українських повстанців ХІХ століття, жодною мірою не втратив актуальності. Треба лише пам’ятати: свобода є неподільною, отож, шановні польські друзі, тоді не відмовляйте українцям у праві боротись за свою свободу навіть тоді, коли ви  цього, щонайменше, не сприймаєте.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments