Порошенко: попередні підсумки
25 травня виповнюється рівно чотири роки, як українці обрали Петра Олексійовича Порошенка своїм президентом.
Така дата — хороший привід обговорити його діяльність на цій посаді й підбити попередні підсумки. Час для підсумків остаточних настане наступного року, але тоді народ буде занадто розпалений передвиборчими пристрастями. Краще поговорити про це зараз, на холодну голову.
Така розмова потрібна не лише і не стільки для того, щоб вирішити, чи заслуговує Порошенко осуду або похвали. Важливо зрозуміти, які якості від нового президента потрібні, в чому він має наслідувати приклад свого попередника і на яких його помилках вчитися.
До завдань цієї статті не входить дати президентству Порошенка якусь оцінку. Зрештою, вищий суддя будь-якого чинного демократичного політика (недіючих судить вже історія) — виборець, тобто ви, хто читає ці рядки. Вам і виносити вердикт. Я ж попрацюю поперемінно адвокатом і прокурором, винесу на ваш суд обставини, що говорять за і проти Петра Олексійовича, але від остаточних висновків утримаюся.
ЗА ПОРОШЕНКО
Навіть найбрутальніший підлесник не назве Петра Порошенка ні новим Сагайдачним, ні новим Хмельницьким. І все-таки потрібно визнати, що для України він зробив чимало.
Варто згадати, за яких обставин він очолив українську державу. Власне, чи існувала це держава у той час — питання далеко не риторичне. Наявні структури влади або не мали належної легітимності, або незрозуміло на що спиралися. Не лише Крим було втрачено, а й на значній частині решти території країни господарювали іноземні війська й місцеві колабораціоністи, що приєдналися до них. Уже відвирували події в Одесі та Харкові, й було зовсім невідомо, наскільки далеко ще зайдуть загарбницькі апетити Москви. Словом, панували розбрат і хитання, й подальше існування України було під сумнівом.
Прийнявши владу, Порошенко опинився аж ніяк не в становищі рядового президента, від якого вимагається лише підтримувати діючий порядок в країні і за можливості розвивати її. У стані кризи був потрібен кризовий менеджер.
Чи впорався Порошенко з цією роллю? В будь-якому разі, Україна сьогодні існує, нехай фактично і не в межах 2013 року. Вона не розвалилася на частини, не вимерзла і не вимерла з голоду, хоча кремлівські пропагандисти ось уже який рік їй це пророкують. Складно говорити про процвітання, але якщо комусь здається, що зараз ми живемо гірше нікуди — досить згадати не такий вже далекий 2014 рік.
Було б безглуздо приписувати усі заслуги в цьому одному президенту. Але якщо з нього питають за усі проблеми в житті країни, то і в її успіхах він повинен мати певну частку.
Це був перший пункт, з якого логічно випливає другий. Територіальні втрати нещодавнього часу, звичайно, були пов’язані з кризою влади, але також і зі станом армії. Якщо вище було висловлено сумнів у тодішньому існуванні української держави, то в розмові про армію сумніви зайві: її практично не було. Нікому було дати відсіч агресору.
Ситуацію певною мірою врятували добровольці, що стали до зброї. Однак їм виявилися під силу лише найманці, які діяли спочатку на Донбасі, але не російська армія, яка практично відкрито вдерлася туди пізніше. Заслуга добровольчих загонів є великою, і вони можуть діяти досить ефективно — але не замість регулярної армії, а разом із нею.
Зараз армія в України є. Можливо, не найкраща в Європі, але цілком боєздатна. При її створенні дуже багато залежить від розумної організації, і тут не можна недооцінювати роль Верховного головнокомандувача. Нинішня Україна не беззахисна.
«Українського економічного дива» не сталося, але ж чудес ніхто і не чекав. Національна економіка тримається на плаву, обходячись без російського газу, і навіть війна не стала для неї непідйомним тягарем. Щобільше, іноземний бізнес зараз інвестує в українську економіку охочіше, ніж раніше. Українці зовсім не купаються в розкоші, але й не живуть надгоголодь.
Окремим пунктом слід зазначити відносно стабільну гривню. Стабільна валюта у воюючій країні — на таке варто подивитися! А заразом порівняти зі значно багатшою Росією, де нещодавно слабенькі американські санкції (радше навіть, натяк на них) викликали серйозне падіння рубля.
Якщо не до заслуг, то до переваг Порошенко варто зарахувати його імідж респектабельного політика, обачного й далекого від крайнощів. Він (на відміну, наприклад, від Дональда Трампа) не перестрибнув у владу прямо з бізнесу — він засідав у Верховній Раді, причому протягом не одного скликання, обіймав дві міністерські посади (зокрема із закордонних справ, що дало можливість налагодити контакти із зарубіжними лідерами), був секретарем РНБОУ, словом, пройшов усі державні щаблі. Авантюрист або радикал (будь-якого штибу) міг би лише відлякати західних політиків, але вести справи із Петром Порошенком вони вважають цілком припустимим — він для них, що називається, «рукостискальний», а для України в її нинішньому становищі це вкрай важливо.
Нарешті, згадаймо про горезвісний безвізовий режим. Про нього говорили, про нього мріяли — і він став реальністю. В будь-якому разі, цю свою обіцянку президент із запізненням, але виконав. Така можливість, звичайно, не визначає життя країни й громадян, але користі приносить чимало.
ПРОТИ ПОРОШЕНКА
Основним недоліком нинішнього українського лідера можна назвати протиріччя духу часу. Він, політик, який отримав владу з рук революції, намагається керувати країною так, наче жодної революції й близько не було. Хоча Порошенко і йшов на вибори під гаслом «Жити по-новому», доводиться визнати, що Україна тепер продовжує жити по-старому, у багатьох сферах ще залишаючись у 2013 році.
Так, лад у країні був відновлено — однак лад колишній, який спирається на старі олігархічні структури, проти яких і була спрямована революція (і до яких, чого вже там приховувати, належить сам Петро Олексійович). Людині, що так демонструє свою релігійність, слід було б пам’ятати євангельський заповіт — і не наливати молоде вино у старі міхи. Так і міхи порвуться, і вино розіллється. На жаль, є ризик, що Україні саме це і загрожує.
Не лише чистку державного апарату загалом не було проведено, але навіть силовики здебільшого залишилися на колишніх місцях — ті самі силовики, які діяли проти колишнього Майдану, і, якщо щось трапиться — діятимуть проти нового. Згадаймо, що практично нікого з беркутівців та інших убивць Небесної Сотні так і не було покарано, натомість постати перед судом довелося учаснику революції Івану Бубенчику.
Йдеться не про те, що в руках нового президента опинився старий державний апарат — цього ніхто не заперечує. Але відразу після Революції Гідності в Україні існували сильні поривання до очищення й оновлення країни. Для того, щоб осідлати цю хвилю і реорганізувати держава, президентові була потрібна лише політична воля — якої він, на жаль, не проявив.
Окрім іншого, у чищенні українських авгієвих стаєнь могла б допомогти «грузинська команда» — досвідчені управлінці, жодним чином не пов’язані з олігархічною системою імені Кучми. Але — живі перекази, а віриться насилу: людей з прізвищами на «дзе» і «швілі» було незабаром видавлено з владних структур, мало що встигши у них змінити. Інші сторонні люди туди також не прийшли, і зараз в українських начальницьких кабінетах сидять колишні чиновники, хіба що портрет на стіні змінився.
Боротьба з корупцією в Україні йде повним ходом — але у цій боротьбі, на жаль, корупція на разі перемагає. З процесів над високопоставленими корупціонерами у всіх на слуху на разі лише справа Насірова, але й вона поки далека від завершення.
Антикорупційний суд не тільки не створено, але навіть закон про нього досі ніяк не можуть ухвалити. Українська Феміда вперто не бажає пускати на свою територію іноземних юристів, які жодним чином не замішані в тутешніх схемах і не підконтрольні тутешній владі. Звичайно, ухвалення законів — справа не президента, а Верховної Ради, але ж у ній у Порошенка є вельми значна фракція. Становище України на світовій арені зараз можна назвати не стільки слабким — радше, незначним. Важко поставити в заслугу президентові те, що долю країни фактично вирішують без її участі. Київ, по суті, просто ставлять перед умовами, про які не надто великий американський чиновник домовився з не дуже великим російським.
Якщо вже йдеться про міжнародні справи, не гріх згадати і про відносини з Росією. Чому процес виходу України із СНД теж розпочався лише зараз? І не варто поспішати називати це порожніми формальностями — мова про те, щоб чітко окреслити позицію країни. Невизначеність у таких справах може дуже сильно нашкодити.
Розмові про такі речі, як порушення передвиборчої обіцянки Порошенком продати свій бізнес або горезвісний розкішний відпочинок на Мальдівах, у цій статті не місце. Він був би доречний у передвиборчій агітації, але тут ми розглядаємо лише принесену користь і шкоду, завдану країні президентом. Не варто зачіпати його особистість. Висновків, як уже говорилося, тут не буде — їх кожен має зробити сам.
