Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

Про Ехо, оазис, Осіріс!

13 лютого, 2019 - 09:54

Газпромівське «Ехо Москви» зібрало весь ранній і пізній цвіт російської інтелігенції, яка сміє міркувати не так, як Кремль. А значить, тут, на радіо, - чудова компанія. Гвардія колись сильної ЗМІ-армії, яка здала узурпаторові Москву разом із Росією. Оплот всього незатребуваного батьківщиною. Острівець суверенної свободи слова. На ньому, як і раніше, ведуться нерівні бої з тінями минулого і залізний акціонер з оманливою зовнішністю Асісяя все ще віддається «Еху».

Їх, як і раніше, приємно слухати. Розумні люди, які справляються з ведмедем громадської думки, здатні професійно засунути голову в його пащу, залишаючись неушкодженими. Адже «Ехо» - оазис, де хижаки і травоїдні пожирають тільки ефірний час. Щоправда, барабанні перетинки росіян вже не сприймають частоти «Еха» та сильні розумом, як кити, обмінюються інформацією з собі подібними лише в світовому океані. «Русский мир» їх не чує. Від цього рейтинг винятковості піднімається. Адже на будь-яких ринках, не тільки медійному, рідкісні екземпляри цінуються дорожче. Прекрасна Юлія Латиніна, яка ніколи не виходить із себе і монологу. Ще затребуваний прокиївський москвич Матвій Ганапольський. Чарівний, просочений нікотином і цинізмом Олександр Невзоров. Як надійний «максим» строчить метафорами Михайло Веллер. Конформістський у прозі і нещадний у віршах тут мріє про майбутнє Дмитро Биков... Скільки імен! Стільки незбіжних думок, хоча багато і «долгое эхо друг друга».

І раптом у тихому болоті плюралізму утворився стрижень однодумності. Блогери і коментатори, хазяї та запрошені ефірної оселі засудили щось неймовірно дрімуче, печерне і примітивне, до чого ніколи не опускався еховський інтелект. Орли «Еха», що ширяють над Росією, завжди ігнорували плазуючих по гріховній землі гадів на кшталт Проханова, Дугіна, інших плазунів із низьким IQ. Розкльовувати безхребетних їм тим більше не в жилу і доблесть. Але ось трапилася зміна настрою, і всі, від хорошого державника Олексія Венедиктова до поганого анархіста Сергія Шнурова, взялися розвінчувати «Долгое государство» Владислава Суркова, вивішене боксерською грушею на сайті «Еха» для підтвердження плюралістичної лінії.

«Щось тут не сходиться», - так і проситься тут фраза лейтенанта Коломбо. «Навіщо людині йти на базар, купувати там три фунти солонини і дві капустини, а потім приходити додому і відрізати собі голову?»

Навіщо чеченському хлопцю, який вибився у верхи російського істеблішменту завдяки вмінню торгувати дорогими шмотками, виходити на базар із невипраним чепчиком кухарки? І навіщо тим, хто тримався за руку Суркова в одному з ним хороводі, боляче бити по зап'ястку визнаного ляльковода?

Чи не пахне це міфом про Осіріса, який, як відомо, символізує сільськогосподарські цикли у стародавньому Єгипті. Похорон - сіяння зерна, воскресіння - поява паростків, вбивство - жнива, після яких - знову сіяння. Адже Сурков уже не раз проростав на кремлівському ґрунті, що «Еху» відомо краще, ніж нам. А значить - «Долгое государство» (нескінченна пластинка путінського співу) зовсім не стандартне лизоблюдство підлабузників від ідеологічного фронту, а розважлива критика абсурду. Сурков бо ж не дурень. Знає, наприклад, чим обернулася недавня прихильність Джастіна Трюдо до Фіделя Кастро. Всією Канадою славили команданте за його «добрі» справи, перерахування яких зарило режим глибше, ніж покійного. Похвала часто лише зручна форма засудження. Особливо там, де критика насторожує, а лестощі заспокоюють.

 «Ехо», яке доносить нам голоси зі світу Осіріса, нічого не робить ні за, ні проти кремлівської влади, як і сам Андарбек Дудаєв, він же Владислав Сурков, який представляє глибинну безодню путінської держави для себе і загального огляду. Важливий не зміст статті і її критики. Вся справа в циклі появи інформаційного приводу. Що це, засівання, проростання чи вже жнива?

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ