Придністров'я йде від Росії
Придністровський конфлікт завжди розглядався Москвою як важіль впливу на Молдову і Україну. Зокрема і з гальмування їхніх проєвропейських устремлінь.
Стан замороженого конфлікту якийсь час влаштовував Росію, яка домоглася розміщення на лівому березі Дністра своєї оперативної групи так званих миротворців.
Становище принципово змінилося в 2014 році після анексії Криму та початку конфлікту на Донбасі. У цей момент у Києві насамперед, а потім у Кишиневі усвідомили, яку потенційну небезпеку становить не тільки російська військова група, а й сам проросійський сепаратистський регіон. Ось тоді за Придністров'я взялися ґрунтовно.
Для початку були поставлені під контроль усі транспортні зв'язки Тирасполя і зовнішнього світу. Зробити це було зовсім не складно, оскільки вони проходять або через Молдову, або через Україну. Було припинено ротацію російських військових з оперативної групи, що спричинило дуже серйозні наслідки. По-перше, довелося для заміни тих, хто вибував, залучати місцевих, і, по-друге, боєздатність її підрозділів різко знизилася.
Далі Молдова і Україна створили на кордоні спільні митні пости, і тепер експорт могли здійснювати тільки підприємства з молдавською реєстрацією і після сплати відповідних податків та зборів. Іншими словами, придністровські юридичні особи опинилися під подвійним податковим тиском: своїм, місцевим, і молдавським. Відповідно різко зменшилися надходження у придністровський бюджет. У Тирасполі звично звернулися до московських патронів, але там їх зустріли холодно. Якусь фінансову допомогу надали, але далеко не в запитуваних обсягах. Придністровський особливо великий, а це в однині група «Шериф», все зрозумів і почав шукати способи змінити напрямок своєї діяльності. Тираспольська влада різко змінила тон, і з'явилася можливість для діалогу.
Більш жорстку позицію зайняв і Кишинів у відносинах з Москвою. Для початку розгорнули літак з московським куратором Придністров'я віце-прем'єром російського уряду Дмитром Рогозіним. Нічого не вийшло зі спроб проросійського президента Додона посилити зв'язки з Москвою. Його просто на короткий час відсторонили від влади і проводили потрібні рішення постановою уряду або голови парламенту.
Зі свого боку почав активну діяльність Євросоюз. Зокрема Придністров'ю були надані торгові преференції, в чомусь навіть більші ніж Молдові, з якою у ЄС підписано угоду про асоціацію. Результат не забарився. За свідченням президента Придністров'я Вадима Красносельського, минулого року 34% придністровського експорту довелося на ЄС, а на Росію тільки 12%. Ще зовсім недавно показники були прямо протилежними.
Тож не дивно, що в Тирасполі відмовилися від своєї твердої позиції на переговорах з Кишиневом і перейшли до дипломатії малих кроків. Низка спільних заходів значно полегшила життя людям на двох берегах Дністра. Відбулося фактичне скасування торгової блокади Придністров'я з боку України і Молдови.
Нещодавно Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) в рамках підгрупи провела обговорення проблем врегулювання придністровського конфлікту. На засіданні в Парижі були присутні делегації Молдови і вперше - Придністров'я. Президент регіону Вадим Красносельський повідомив, що ПАРЄ як переговорний майданчик була обрана тому, що політичні переговори у форматі «5 + 2» (Молдова, Придністров'я - сторони, Росія, Україна, ОБСЄ - посередники, ЄС і США - спостерігачі) зайшли в повний глухий кут. Сторони не готові їх вести, тому під егідою ПАРЄ вирішено перейти до дипломатії малих кроків. Також відбувся діалог міністра закордонних справ Придністров'я з віце-прем'єром Молдови щодо реінтеграції у досить доброзичливій атмосфері.
Судячи з усього, європейці взялися за розв’язання придністровського конфлікту досить щільно. При цьому вони відверто налаштовують як Кишинів, так і Тирасполь на певні поступки. Їхня зацікавленість має кілька аспектів.
По-перше. Дуже важливо дати поштовх врегулюванню одного з найбільш застарілих конфліктів у Європі і зняти в Молдові проблему сепаратизму.
По-друге. У Європі не підтримують уніоністські настрої в Румунії і не вітають можливе об'єднання її з Молдовою, оскільки це дасть старт повному перегляду кордонів у Європі з непередбачуваними наслідками. Неврегульований конфлікт у Придністров'ї підігріває уніоністські настрої в Бухаресті і Кишиневі, проти чого виступають не тільки ближні сусіди Молдови і Румунії, але й далекі.
По-третє. Сепаратистське Придністров'я залишається анклавом, де дислоковані російські війська. Це важка проблема не тільки для України, Молдови та Румунії, а також для балканських країн. Врегулювання конфлікту призведе до виведення російських військ і ліквідації такої загрози.
У Москві, як могли, намагалися продовжити свій сильний вплив на придністровську політику і тим самим загальмувати проєвропейський рух Молдови і побічно України. З цього нічого не вийшло, навпаки, цей процес значно прискорився. Більш того, своєю політикою погроз і санкцій Москва фактично втратила можливість вести діалог з Кишиневом, як до цього з Києвом. Відповідно роль Росії у придністровських переговорах практично повністю девальвована і думка Кремля вже нікого особливо не цікавить.
Звичайно, на словах придністровські лідери демонструють свої проросійські симпатії і просторікують про вічну любов і союз. Все-таки з Росії надходить газ і фінансові ресурси. Однак економічні та географічні реалії, що склалися останнім часом, змушують їх діяти трохи інакше.
Вже очевидно, що Москва втратила статус головного модератора переговорного процесу щодо врегулювання придністровського конфлікту. Ця роль перейшла до Брюсселя. Як тепер виявляється, йому довіряють обидві сторони.
Тим самим Росія фактично втратила можливість впливати на позицію Молдови не тільки в цьому конфлікті, а взагалі з усього комплексу двосторонніх відносин.
Для України це позитивний тренд, оскільки знімає військову загрозу для Одеси. Крім того, зводиться до нуля можливість, навіть у перспективі, об'єднання Молдови і Румунії, що певною мірою турбувало Київ.
І найголовніше. Просування у врегулюванні придністровського конфлікту так чи інакше позначиться в Донбасі. І тут Росії рано чи пізно доведеться поступитися. Хотілося б, щоб раніше.
