Приниження держави
Приготуймося до нової неприємності. Втім, давно треба було готуватися. Це буде не покусування санкціями, які можна обійти і навіть зняти за допомогою західних лобістів. Як це намагається зробити Олег Дерипаска.
Росії доведеться готуватися до реального ляпасу. Більше того, до загрози отримати зламаний хребет.
Коли розсипаються внутрішні «скрєпи» і національною гордістю проголошуються Керченський міст і футбольний чемпіонат, державність, тобто демонстрація сили і претензії на велич, виявляється останнім ресурсом самодержавства. Але що робити, якщо і цей ресурс вичерпаний і якщо світ не хоче робити вигляд, що він існує? Навіть начебто союзники не хочуть допомагати нам підтримувати велич Росії.
Три десятиліття після падіння СРСР Росія зуміла продовжувати інерцію минулого, зберігаючи державність за рахунок її визнання світовим співтовариством. Хоча, крім історії, географії та ядерної кнопки, у нас не залишилося для неї виправдань. Захід, не знаючи, як поводитися з Росією, і побоюючись її уразливості, погодився грати з нею в піддавки. Мовчазне, нехай і умовне, визнання права Росії на «сфери впливу» в пострадянському просторі (який не зміг сховатися в НАТО) і особливі відносини з Америкою були підтвердженням російських претензій на велич. Але сьогодні державний хребет надламався.
Втеча України в Європу стала ударом по мрії про Євразію під керівництвом Росії. Ще один ляпас Москві відважив Лукашенко, відмовляючись платити білоруським суверенітетом за паразитування на російському бюджеті.
Але важливіше інше – небажання США зберігати «біполярність» із Росією як основи світової безпеки. Америка перестала вдавати, що Росія залишається світовою державою, на яку потрібно витрачати час. Ось же, що прикро! Нашу державність ховає найбільш прокремлівський президент США.
Наш експертний мейнстрим радить Росії зайняти позу «відстороненості» щодо Заходу і, звичайно, перш за все Америки. Ну, і як це ми зробимо, якщо Америка почала нас ігнорувати?! Втім, а чи може держава, що претендує на державність, прийняти позу «відстороненості»? »
Однак і цю неприємність можна було б пережити, імітуючи міць у Сирії та Венесуелі. Якби не піднесення Китаю, який не тільки заповнює сферу впливу Росії в Середній Азії, але і починає тіснити Америку. Ось звідки Москві доведеться чекати реального приниження і вчитися мазохізму, зображуючи теплі почуття до нового гегемона.
Зараз Вашингтон і Пекін борюкаються один з одним. Але йдеться про притирання двох гігантів, які будуть формувати нову архітектуру світу. У танго, яке вони танцюватимуть, немає місця для третього – для Росії. Наші кремлівські пропагандисти ще бурмочуть про майбутній альянс Росії з Китаєм. Китайці, не звертаючи увагу на наше ниття, будують свою наддержаву.
Один із китайських глобалістських проектів називається невинно - «Один пояс – одна путь». На ділі йдеться про прагнення Пекіна створити транспортну й економічну інфраструктуру, яка б з'єднала Азію, Європу та Африку з метою просування інтересів Китаю.
Китай не має конкурентів, якщо говорити про торгівлю та інвестиції в Азії та Африці. Китай прийшов до Європи, заливаючи її грошима. Вже зараз 70 країн уклали угоди про участь у китайському глобальному проекті. Китайці прибирають до рук наших союзників (наприклад Сербію). Європа сперечається про те, чи буде російський газовий потік інструментом впливу Москви, не помітивши, що європейські об'єкти опиняються в руках китайців.
Ще важливіше, що Китай спокушає світ іншою моделлю лідерства, ніж та, яку десятиліття пропонував СРСР, а потім і Росія. Москва завжди намагалася впливати силою. Саме цю традицію продовжує Кремль, лякаючи світ ракетними брязкальцями. Китайці просувають свою версію глобалізації та відкритих для товарів і послуг кордонів. Вони формують лідерство, засноване на економічному і технологічному прориві, який повинен змусити світ добровільно прийняти китайські правила гри.
У той час, коли ми шантажуємо оточуючих ракетами і «зеленими чоловічками», Китай сформував «спецназ» технологічного завоювання світу: Baidu, Tencent, Alibaba і iFLYTEK. Ці кампанії повинні стати «чемпіонами» у виробництві штучного інтелекту, в «розумному» управлінні містами і дати імпульс економічному ривку. Як сказав Ерік Шмідт, недавній шеф Google, «до 2020 року китайці наздоженуть Захід; 2025-го вони будуть кращі, ніж ми; 2030-го вони домінуватимуть у світі».
До 2025-го Китай повинен виробляти 70% всіх мікрочіпів у світі. Китайці вкладають у розвиток науки і технологій 223 млрд дол., що становить 20% світових витрат на науку і дослідження. Для порівняння: за наявності новітніх технологій РФ займає в світі 124-у позицію, за показником освоєння технологій підприємствами - 126-у. Росія витрачає 1,14% бюджету на інноваційні розробки.
Втім, Китай не відмовляється і від військової могутності. Китайці посилено озброюються. До 2023 року військовий бюджет Китаю повинен перевищити 300 млрд доларів (сьогодні військовий бюджет КНР 152 млрд дол., а військовий бюджет РФ 46 млрд дол.). Нещодавно Китай випробував найпотужнішу неядерну бомбу, що виглядає, як попередження про амбіції.
Ми входимо в новий світ. У тому світі, який ми залишаємо, скаржачись на нерівноправність і приниження, правила Америка. Ми ще згадаємо з ностальгією про часи її гегемонізму в білих рукавичках. У новому світі англосаксонської ввічливості і податливості не буде. Буде жорсткість, якої ми ще не відчували. Буде зневага й удари по російській гордині і пихатості. Нам ще належить побачити, як Китай нам нав'язуватиме своє лідерство.
Можна, звичайно, шантажувати світ загрозою зіграти в «російську рулетку». Але що це змінить, якщо для нас уже немає місця в поїзді світового прогресу. Залишається гадати: як Росія житиме зі зламаним хребтом державності і коли ми знайдемо нову опору державності.
P.S. До речі, Всесвітній економічний форум у Давосі – хороший барометр політичних тенденцій. Давосу давно вже плювати на російських олігархів. Давосу вже байдужі західні лідери. Давос завжди чекає, що скажуть китайці.
