Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Росія вже... в зоні

Усі зміни, викликані санкціями проти Туреччини, — теж засіб управління великою державою, населення якої має бути убогим і заляканим
2 грудня, 2015 - 19:08
ФОТО З FACEBOOK-СТОРІНКИ МИХАЙЛА ШНЕЙДЕРА

Як же так, панове? Роками одні й ті самі високочолі експерти, які користуються шаленою популярністю й давно зайняли гідні ніші в масовій культурі, обіцяють крах кремлівського режиму найближчим часом, а він дедалі міцнішає. От зараз, наприклад, втрати через розрив з Туреччиною оцінювалися деякими експертами як неприйнятні, товарообіг називався величезний — понад сорок мільярдів доларів. Але ж і про колективізацію/індустріалізацію так казали, але Голодомор російською владою взагалі не розглядався як втрата, оскільки був засобом управління однією з частин Радянського Союзу. І всі зміни, викликані санкціями проти Туреччини, теж засіб управління великою державою, населення якої має бути убогим і заляканим.

І, звісно, неосвіченим. Ліквідовуються всі спільні наукові та культурні проекти, під ударом російська тюркологія. Ці заходи набувають характеру етнічної дискримінації по відношенню до тюркських народів Росії, у яких були найглибші зв’язки з турецькою громадськістю, культурою, наукою. Пригадуються радянські антиісламські репресії, коли людину могли відправити до табору або розстріляти за аркуш паперу з арабськими літерами. Так затверджувався алфавіт на основі кирилиці, так перемагало безбожництво.

Хочеться сказати росіянам: баста, карапузи, кінчилися танці. Не варто чіплятися за пустопорожні ілюзії. Солженіцин з Шаламовим учили нас цього не робити, опиняючись по той бік. А ми вже там — на тому боці, вже в зоні. Але спробуйте погодитися з цим. Важко й дуже не хочеться. От і вигадують собі жителі Росії всілякі казкові історії. Наприклад, про те, що бідні солдатики не схочуть гинути в Сирії. Тим часом призовники не воюють з другої чеченської — в Грузії, Україні та Сирії геройствували й геройствують контрактники. Що ж до офіцерів, то для них участь у бойових діях була, є й буде головним засобом кар’єрного зростання. На цьому тримаються всі армії світу.

Вельми недурна влада обмежує свій звіриний оскал та іншу кривавість зовнішньою політикою, що не підлягає обговоренню. Якщо ця умова прийнята — а чого ж її не прийняти, якщо вона вигідна, — можна й пограти в плюралізм під наглядом правильних людей. Усі спроби створити якусь опозиційну організацію зазнали краху. Та й що вважати успіхом? Михайло Касьянов і політологи та політтехнологи, які  обслуговують його, смішать публіку заявами про наступні вибори. Це настільки ж комічно, як поради Савченко й Сенцову обзавестися хорошими адвокатами, хоча й нинішні непогано піаряться — більше нічого вони зробити не можуть. Тобто, звісно, можуть і роблять — легітимують неправедні суди. І відволікають увагу від іншого: на тлі цих показових процесів у Росії зростає кількість закритих судів у справах про державну зраду. Кампанія з розкручування шпигуноманії очевидна.

Це все батіг. А пряник зараз — це обіцянки Олексію Кудріну повернення у владу. Та які там обіцянки — туманні натяки в ЗМІ. Але й цього вистачає, щоб його Комітет громадських ініціатив провів рептильний Форум громадських ініціатив і став готовим до злиття із Загальноросійським народним фронтом — класичним тоталітарним рухом.

Передбачається, що Кудрін стане головним реформатором економіки. Вона вже й зараз у непоганому стані — це треба визнати. Але як її можна ринково реформувати, якщо в Росії зростає кількість ворогів, з кожним із яких вона розриває економічні зв’язки? І що буде з цими зв’язками, якщо за інформацією, що доходить із закритих процесів, державною зрадою стають контакти з іноземцями й пошуки роботи за кордоном?

Але це лише здається протиріччям. Світлі голови ринкових топ-менеджерів і експертів якраз і потрібні для того, щоб поєднати одне з іншим — параною і закритість країни з використанням досягнень сучасних ринкових технологій на користь правлячої еліти. Вона збереже свою власність на Лазуровому березі та в Латвії, своїх дітей у США і Британії. І не допустить, щоб люди простіші й бідніші гріли пузо в Єгипті та Туреччині. Так, це теж дуже важлива частина управління — створення непереборного бар’єру у споживанні, подвійних споживчих стандартів для маси та еліти. А компенсація за це — тоталітарний егалітаризм, що походить з егалітаризму самодержавного.

Як працює егалітаризм, ми бачимо на прикладі Навального, який брав участь разом із покійним Нємцовим в усуванні деяких тепер уже опальних бояр, на кшталт Володимира Якуніна. Останніми днями хронічний навальний психоз підкріплювався далекобійною істерикою. Прогресивна громадськість кинулася захищати власників вантажівок, іменуючи їх пролетаріатом, геть забуваючи, що у США їхні об’єднання були головною опорою мафії, а в Чилі вони зіграли велику роль у боротьбі проти Альєнде (утім важко їх за це засуджувати, хоча й бридко все тоді вийшло).

Зараз маніфест далекобійників не залишає сумніву в тому, що їхній протест проти нових поборів спрямований проти клану Ротенбергів і прем’єра Медведєва. І їхні акції викликають лише одне питання: боярська усобиця чи вже опричнина? Тобто боротьба між угрупованнями чи путінська маніпуляція?

Далекобійники вже заспокоїлися: прокляли Америку й висловили довіру президентові, який у всьому розбереться. Сімнадцяте століття: соляний бунт, мідний бунт, стрілецькі заворушення, бояри летять з царського крильця. А потім приходить Петро і стрільців вирізує, як до нього вирізували опричників, а після нього — яничар, штурмовиків і покоління переможців.

А поки всі ці безлади й навіть масові заворушення — частина системи. Але якщо хоча б слово проти кримнашу і сварок з усім світом...

І «Меморіал» — іноземний агент, і Сахаровський центр, і Фонд Сороса — підривна організація, й інші йому подібні. Агонія режиму, колапс системи. Так-так, звісно, звісно.

Дмитро ШУШАРІН, історик, публіцист, Москва

Газета: 
Новини партнерів