Росія замикається в собі, огризаючись
«Інцидент» у Керченській протоці підтверджує зміну віх у нашому російському житті. Йдеться про дещо набагато більше, ніж анексія Азовського моря та чергове покарання Заходу.
Кремль виводить Росію з сірої зони. Епоха двозначності, коли можна одночасно грати у війну і мир, бути ворогом і партнером Заходу, завершується. Закривається цілий період у нашому житті.
Нам потрібно знову вчитися жити, відгородившись від світу ровом. Російська влада фактично говорить: чорт із ними, із санкціями; готуватимемося до гіршого. А якщо зруйнувати блокаду не вдається, ні з ким не будемо церемонитися!
Ось і довели свої бійцівські якості в Україні. А тепер будемо чекати, що Росії (не лише Кремлю, а всім нам!) за це буде. І що ще буде за напіванексію Північного морського шляху!
Вичерпавши можливості існування у двох «діапазонах» (співпрацюючи з Заходом і стримуючи Захід), Росія повертається до опори на власні сили. Це вже інше життя й інша траєкторія. Нарощуються фінансові резерви. Формується друга «вертикаль» для підстрахування прогнилої: Народний фронт має контролювати витрати і виявляти бюрократів, які розперезалися. Путін створює свій варіант ленінської «Робсельінспекції» - робітничо-селянської інспекції. Путінська «Робсельінспекція» має стежити за здійсненням путінських указів: «щоб не згайнували».
Знахабнілі місцеві начальники замінюються на особисту охорону Путіна. Іде пошук нового інструменту мобілізації населення навколо влади та повернення йому звички жити в обложеному таборі. Нарешті влада, не маючи можливості запозичувати у Заходу технології, добирає спосіб власного «технологічного прориву».
Ви скажете: яке ж замкнення країни «у собі», якщо Путін борознить світ у шуканні партнерів? Одне іншому не суперечить. Підготовка Росії до життя «за ровом» не означає відмову лідера від пошуку підтверджень її державного статусу. Результат його зустрічей і переговорів не такий важливий. Важливіша картинка, як на саміті «Двадцятки»: наш лідер у оточенні світового клубу.
Життя «за ровом», до якого переходить Росія, відкидає звичне: і відкриті кордони, і обіг долара, і наявність декількох паспортів у еліти, і можливість зарубіжних рахунків і закордонного навчання для дітей, і кастровані свободи. І жодних вам Samsung Galaxy з реперами на додачу! І вже ніяких проміжних майданчиків, де пристойні люди могли співпрацювати з владою та продовжувати бути пристойними – типу РПЛ при президенті. Словом, «замкнення у собі» означає обнулення нашого життя після 1991 р.
У цьому контексті виникає кілька запитань.
- Чи можна вижити з опорою на свої сили без переходу до диктатури та будівництва Гулагу?
- Чи погодиться еліта, інтегрована в Захід, на життя в зачиненій комірчині?
- Чи можливий діалог із Заходом, якого шукає Путін, якщо Кремль не готовий відступити навіть у дрібницях?
P.S. Ми дедалі більше схожі на піддослідного кролика для Китаю, що дивиться на нас і вирішує, де «червона лінія», яку він не може перейти – у конфронтації з Заходом, у примусі Заходу до співпраці, у запозиченні західних технологій, у конфлікті з сусідами з приводу анексії морського простору. Бач, яка доля – стати кроликом для іншої держави...
