Як крапля довбе камінь не дворазовим, а багаторазовим падінням, так і людина стає мудрою не від дворазового, а від багаторазового читання.
Джордано Бруно, італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму

Схід і демократичний догматизм Заходу

22 вересня, 2021 - 15:07

Було здійснено вже багато спроб поширити західну демократію на країни Сходу. Лише поодинокі із них можна визнати успішними, та й враження вони справляють радше щасливого випадку, ніж закономірності. Можна багато дискутувати про те, з чим власне пов’язані помилки Заходу й зосібна США: з помилками американських урядових експертів чи з принципово несприятливими умовами насадження демократії поза межами західного світу. Події в Афганістані серпня 2021 року ще раз актуалізували такі дискусії.

Чимало аналітиків США та Європи (але все ж таки більше в США) глибоко переконані в тому, що демократія — це явище всесвітнє та універсальне, приречене скрізь на перемогу (як і комунізм з точки зору його теоретиків).

Але, спираючись на досвід останніх століть, можна зробити такий висновок: система політичного устрою, яка понад 2500 років тому виникла на маленькому клаптику Європи в Афінах і продовжує, збагачена християнством, існувати у Старому світі й у Північній Америці дотепер, дуже погано поширюється на країни історично східної цивілізації.

Демократія — явище далеко не універсальне. Якщо виходити із того, що саме практика є критерієм істини, то вона підтверджує цю дещо песимістичну тезу. Приблизно стільки ж років, як в Афганістані, прагнули вестернізувати й демократизувати Ірак. Як відомо, ця спроба не увінчалася успіхом. Експерти США чомусь вирішили, що іракці є єдиною нацією. Насправді шиїти — релігійна більшість населення, суніти і курди — народ, який досі не має власної держави і є одним із найбільших у світі бездержавних народів, — могли так-сяк співіснувати в межах єдиної держави лише під жорстокою деспотичною владою монархів або генералів у Багдаді. Будь-яка демократизація неминуче спричиняла в Іраку потужні відцентрові процеси. В Афганістані США, за визнанням президента Джозефа Байдена, за два десятиліття витратили понад 1 трильйон доларів, але виявилося, що там усе трималося лише на американських багнетах, ніякої внутрішньої бази демократії створено не було. Якби ті десятки тисяч афганців, які штурмували кабульський аеропорт з метою покинути свою країну, взяли в руки зброю, щоб захистити свободу і свої права, то чи багато залишилося б від того Талібану? Проте захищають лише те, що сприймають як цінність, як щось дуже важливе для себе. Демократія, яку будували в Афганістані американці, цінністю для афганців не стала…

У Туреччині демократичним догматикам із Європейського Союзу дуже не подобався жорсткий режим турецьких генералів, політичних наступників Мустафи Кемаля Ататюрка. Демократія понад усе! І тоді демократичним шляхом до влади прийшов ісламіст Реджеп Таїп Ердоган. Складно сказати, як далеко зсунеться колишня європеїзована Туреччина шляхом ісламізму. Але позиції демократії там точно не посилилися. І тепер у ЄС звинувачують Ердогана, якому Брюссель фактично відкрив шлях до влади, в антидемократизмі…

В Афганістані цей західний експеримент тривав досить довго, щоб його провал визнати випадковістю. Американці там набрали людей, закидали їх грошима, озброїли — і що в результаті? Нікчемні прозахідні сили миттєво розвалилися без жодних спроб опору. Тепер уся надія не на демократів навіть, а на елементарно цивілізовані елементи Афганістану, на, можливо, не надто демократичного лідера антиталібського спротиву на півночі, в Пандшерській ущелині, сина вбитого агентами Талібану знаного польового командира часів боротьби проти радянської окупації та етнарха (етнічного вождя) таджиків Афганістану Ахмада Масуда-молодшого. Цих людей, на відміну від афганської армії (яку мотивували й консолідували американські долари), об’єднує суто етнічна ідея: вони захищають інтереси таджиків на півночі країни, їх не влаштовує гегемонія пуштунів, яка загрожує стати тотальною внаслідок перемоги Талібану. Проте американці вже офіційно заявили, що не допомагатимуть Масуду (не надто демократичний?), натомість спробують порозумітися з талібами…

Для багатьох країн Сходу західна демократія є далекою, незрозумілою ба навіть неприйнятною в деяких її проявах: ЛГБТ, одностатеві шлюби, ґендер, криза традиційної родини тощо, з чим на Схід краще не потикатися, та й на Заході не скрізь це сприймають. А нині західний світ і США зазнали на сході ідеологічно-політичної стратегічної поразки. Авторитет США впав до такої міри, як після виходу із В’єтнаму в 1970-х роках. Проте ще можна довести, що ця поразка була лише епізодом, а не символом краху. Для цього США мають засвідчити свою спроможність бути лідером сучасного демократичного світу, зокрема й сприяти поразці на сході Європи московського диктатора…

Новини партнерів