Сором за СРСР
Опитування, проведене «Левада-центром» у листопаді-грудні минулого року серед 1600 респондентів у Росії на тему «Національна ідентичність і гордість», виявило, що росіяни все ще вважають себе «великим народом» (62%), але дуже обурені, що такий народ, як і раніше, живе у "вічній бідності і невлаштованості" (61%), якої росіяни соромляться. А ще вони соромляться, хто б міг подумати, ...розпаду СРСР! (45%). Репресій і терору радянської доби соромляться вдвічі менше респондентів - 21%. А 75% опитаних вважають Росію «великою державою», і 88% впевнені, що вона повинна залишатися такою і надалі. Пишаються ж росіяни виключно військовою міццю Росії, природно, маючи про її реальну величину дуже далеке від реальності уявлення, створене цілком кремлівською пропагандою. Не випадково передовсім із думкою про свій народ у росіян асоціюється спільна історія і взагалі спільне минуле. Так думають 53% росіян. Для них це минуле є насамперед імперським і, завдяки все тій же пропаганді, тільки на більш великому історичному полі, сприймається як якийсь втрачений «золотий вік» у порівнянні з убогим сьогоденням.
У 35% респондентів думка про «наш народ» асоціюється насамперед зі спільною територією, у 33% - з місцем народження, у 25% - з природою, а у 22% - з державою. Примітно, що показник у 53% респондентів, які вибрали як головну ознаку народу пункт "наше минуле, наша історія", є найвищим із 1994 року, коли його обрали тільки 37% опитаних. Що ж, путінська пропаганда на історичному фронті славно попрацювала!
А ось пункт «Наша земля, територія, на якій ми живемо» рекордна кількість опитаних (44%) вибрала в червні 2015 року, коли ще не вляглася ейфорія від анексії Криму. Ймовірно, тієї миті більшість росіян думала, що з «поверненням» Криму територія Російської держави стала переважно збігатися з російською етнічною територією. Характерно, що ідея анексії Донбасу, Північного Казахстану або Північного Сходу Естонії, де, на думку Кремля, проживає переважно російське населення, ніколи не користувалася підтримкою більшості росіян. Ймовірно, тут грає істотну роль та обставина, що на зазначених територіях насправді проживає не російське, а російськомовне населення. У його складі чимало українців і представників інших народів колишньої Російської і Радянської імперії, які перейшли на російську мову (далеко не завжди - добровільно) після розселення за межами своїх етнічних територій.
Де-факто у більшості або принаймні у дуже значної частини російськомовного населення до цього часу зберігається радянська самосвідомість. Думаю, що насправді у російськомовного населення Криму теж у більшості зберігається ця самосвідомість. Однак російська пропаганда зуміла представити справу таким чином, що нібито в незалежній Україні відбувалася різка конфронтація кримськотатарського і українського населення, з одного боку, і російськомовного населення - з іншого, і в результаті у останнього актуалізувалася саме російська самосвідомість. Більшість респондентів у Росії сприймає створену пропагандою картину, що і відбилося на результатах опитування.
Однак зараз ейфорія від приєднання Криму дуже зменшилася і число опитаних, які вважають «нашу землю» тим, що насамперед асоціюється з «нашим народом», наприкінці 2018 року впало на 9% у порівнянні з 2015 роком. Вельми показово, що «мова мого народу» з «нашим народом» як головний чинник співвідносять тільки 19% респондентів, причому значення цього показника безперервно падало після максимуму в 25%, досягнутого в жовтні 2012-го і в червні 2015 року. Це говорить про те, що серед переважної більшості росіян зберігається імперська свідомість і переважає імперський націоналізм, тоді як у переважної більшості європейських націй (включно і з Північною Америкою, Австралією і Новою Зеландією) рідна мова є головним чинником усвідомлення національної спільності.
Посилення етнічного (російського) націоналізму відбувалося в 2012-2015 роках на тлі «російських маршів» та антимігрантських і антикавказьких настроїв, а також анексії Криму та війни на Донбасі. Однак після того, як став усвідомлюватися той факт, що більшість учасників «російських маршів» склали свої голови в донбаській війні, етнічний націоналізм ослаб і імперський націоналізм відіграв втрачені позиції. Цілком очікувано, роль релігії у формуванні національної ідентичності росіян виявилася досить скромною. Пункт «Наша релігія, віра моїх предків» зараз вибрали лише 9% респондентів, що на 6% менше максимального показника в 15%, зафіксованого в червні 2015 року. Тоді у справі анексії Криму пропаганда православної спільноти грала важливу роль, а зараз вона ослабла, що й позначилося на динаміці цього показника. Якщо ж урахувати, що релігія має першорядне значення насамперед для мусульманських народів Росії, відповідний показник для православного населення Росії виявиться істотно менше, ніж 9%, що відображає реальне значення православ'я в житті росіян.
Зате непомірно велику роль у національній ідентичності росіян грає військова міць. Її як те, що асоціюється з думками про «наш народ», назвали 17% респондентів. Максимуму в 21% цей показник досягав у листопаді 2017 року, але, очевидно, упав під впливом розгрому ПВК Вагнера у Сирії американцями. А при Єльцині в 1994 і 1999 роках військову міць як важливий чинник національної ідентичності називали відповідно тільки 5 і 7% опитаних. Ось що з народною свідомістю за якихось 19 років зробили державна пропаганда і мілітаризація всіх сторін життя. Не випадково почуття гордості у росіян викликають насамперед перемога у Великій Вітчизняній війні (87%), провідна роль, як вони вважають, СРСР/Росії в освоєнні космосу (50%) і «повернення» Криму до складу Росії (45%). Подвижництво російських святих розглядають тільки 12% респондентів, а «моральний авторитет російської інтелігенції» - всього - 8% (з 1999 року - падіння в 1,5 разу).
Проте обидва пункти поступаються «Передовому устрою, радянському безкласовому суспільству», якими, як і раніше, пишаються 14% респондентів. Причому з листопада 2017 року цей показник зріс на 5%, досягнувши максимуму 1999 року. Тут явно вплинула пенсійна реформа. І, що цікаво, «Стабілізацією положення країни при Володимирі Путіні, зростанням економіки» сьогодні пишаються тільки 18% росіян, тоді як максимуму в 32% цей показник досягав у серпні 2008 року, на тлі війни з Грузією. А ось мінімальним він був у вересні 2012-го і в березні 2014 року - відповідно 13 і 12%. Це багато в чому пояснює, чому Путін здійснив агресію проти України - потрібно терміново підняти рейтинг, ослаблений протестними виступами та економічними проблемами. Втім, з червня 2015 року частка тих, хто пишається путінськими досягненнями, зменшилася на 2%, що пов'язано зі зростаючими економічними труднощами.
Загалом можна констатувати, що, хоча росіян все більше хвилюють економічні проблеми, насамперед бідність, їхня свідомість залишається імперською й мілітаризованою. Очевидно, що переважна більшість росіян досі не усвідомлює, що саме військові авантюри путінського режиму і пов'язані з цим витрати (зокрема на утримання Криму, Донбасу і Сирії) призводять до погіршення соціально-економічного становища переважної більшості населення Росії.
