Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

«Українське питання» як козир

Хто в Києві хоче 18 березня допомогти Путіну?
14 березня, 2018 - 10:32

18 березня 2018 року... В Росії «обирають» на черговий термін В.В.Путіна. І не просто «обирають», а ще й відзначають «День воссоединения Крыма с Россией». Бо саме цього дня 2014 року Кримський півострів (АРК і Севастополь), переповнений окупаційними військами РФ, під акомпанемент пісень і танці армійського ансамблю імені Александрова, «офіційно увійшов» до складу Росії. Як у такий день не віддати свої голоси за великого Путіна?

А ще на 18 березня в Києві призначений черговий марш «Руху нових сил» і його союзників із вимогою імпічменту президенту Порошенку. І саме під час цього маршу, за експертними оцінками, мав бути застосований увесь арсенал, транспортований до української столиці з «ДНР» самозваним «генералом» Рубаном. І не тільки він, а й інші інструменти створення кривавого хаосу, що відкрило б широкі можливості перед «великим Пу». Для того, крім маршу, переконаний, було б використано й широко розрекламовані деякими нашими ну-дуже-патріотичними організаціями «коридори ганьби», що їх мають намір влаштувати перед російським посольством для громадян РФ, охочих віддати свої голоси за «національного лідера» чи його фейкових опонентів, й інші «політичні шоу» в Києві, а може, й не лише в ньому.

Щонайменший результат, який би отримав Путін у разі успіху кривавої провокації у Києві, — це реальна надвисока явка виборців і надвисока частка голосів за «незамінного національного лідера». Марш-бо призначений на 12-ту годину, тож можна встигнути зробити все: й організувати «екстрену новину», й мобілізувати за допомогою телевізора електорат... Ну а в разі повного успіху спецоперації та початку в Києві «війни всіх проти всіх» був би шанс і завезених заздалегідь бойовиків із закапелків випустити «в поле», нехай розімнуться: під виглядом чи то «ветеранів АТО», чи то «православних активістів» (бо об’єктом ударів керованими мінами могли виявитися й храми УПЦ МП — удень у неділю там могло зібратися чимало вірян), чи то ще хтось (скажімо, представники якоїсь із етнічних меншин, конфлікт із якою щосили провокує Москва).

Поки спантеличений Захід розібрався б у тому, що насправді діється в Києві (і, найшвидше, деяких інших містах України), то можна було б зробити чимало. Ну а цинізм і нахабство є питомими рисами московських спецслужб — справа з недавнім отруєнням екс-полковника ҐРУ РФ Скрипаля, який працював на розвідку Великобританії, був викритий і засуджений у РФ, а потім обміняний на затриманих у США російських шпигунів, говорить сама за себе. Та й увесь список «загадкових убивств і самогубств» небезпечних для Путіна росіян на теренах Великобританії за останніх 15 років теж вельми промовистий — Кремль і Луб’янка не бояться майже нічого, бо певні, що ніхто й ніде не насмілиться відкрито їм протистояти. Саме тому опір українського суспільства «русской весне» 2014 року (не державного механізму, попервах безпорадно-капітулянтського, а саме озброєного народу, новітнього «вільного козацького війська»), досі є чимось незбагненним для Путіна, недаремно він днями звинуватив Штати в тому, що вони начебто витратили мільярди доларів на «державний переворот у Києві», — мовляв, не існує людей, якими керують не гроші, а якісь ідеали свободи. При цьому 18 березня, переконаний Путін, у Києві все чи майже все має робитися за гроші, тому гріх було не спробувати втрутитися...

Утім, те, що Кремль і Луб’янка продовжують розробляти та втілювати ті чи ті сценарії втручання в українські справи та розчленування Української держави, як на мене, може сумніватися лише несусвітній дурень (або високоінтелектуальний «корисний ідіот» Путіна). Для всіх інших це не новина й не несподіванка. Проблема в іншому: В тому, що 18 березня апріорі, навіть без «вантажу Рубана» й інших чинників того ж ґатунку, не можна було робити днем масових протестів у Києві. Одразу з кількох причин.

По-перше, чи варто допомагати Путіну підвищувати явку електорату за допомогою відповідної телевізійної «картинки» (а російське телебачення вміє її робити!) — ось, мовляв, що коїться там, де не шанують нашого «національного лідера»? По-друге, чи припустимо влаштовувати такі акції під час Великого посту в країні. де абсолютна більшість населення належить до православних і греко-католицької Церков? По-третє (і це, мабуть, головне) чи припустимо перемикати суспільну увагу на поточні політичні скандали з головної події, що «прив’язана» до цієї дати — до згаданого вже «Дня воссоединения Крыма с Россией», тобто позірної «легітимації» окупації Кримського півострову. Цей день — трагічна дата як для кримськотатарського народу, так і для всіх тих українців Криму, хто не змирився з окупацією. Якщо й мітингувати 18 березня, то, як пропонують деякі активісти, на Чонгарі та на Перекопі з вимогою виведення російських військ і ліквідації окупаційного режиму, а для початку — хоча би звільнення всіх політв’язнів у Криму. Ось яка «картинка» повинна була б іти у світових і вітчизняних теленовинах.

І «коридори ганьби» біля російського посольства, як на мене, влаштовувати нічого: то справа громадян РФ, стояти їм у черзі за виборчими бюлетенями чи за ковбасою, гаслами мітингу там мали би стати гасла щодо повернення Україні вкраденого «кремлівським злодюжкою» Криму. Чи, може, опозиціонери вже й не сподіваються, що над Кримом знову замайорять синьо-жовті прапори? Може, вони не розуміють, що кримськотатарському народу вкрай потрібна (і саме в цей день чи не найбільше!) хоча би моральна підтримка?

Що ж, маємо в підсумку своєрідний тест на притомність і дієздатність як української влади (включно зі спецслужбами), так і тієї опозиції, що зве себе «демократичною». Чи підіграє хтось із них (чи навіть і ті, й інші) «великому Пу» 18 березня, створивши бодай якийсь «антураж» для потрібної Кремлю та Луб’янці «картинки»? Чи цього вдасться уникнути, пославши належним чином сигнали світу та Москві сигнали, що з «кримського питання», попри все політичне різноголосся, в Україні існує єдність? І в разі, якщо опозиція не відмовиться від маршу за імпічмент президенту Порошенку, призначеного на «День воссоединения Крыма с Россией», чи не означатиме це, що всередині цієї частини опозиції активно діють ледь замасковані луб’янські «кроти»?

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments