Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Від долі не втечеш: «Справа лікарів»

4 квітня, 2018 - 15:48

4 квітня 1953 року в «Правді» було опубліковано «Повідомлення Міністерства Внутрішніх Справ СРСР», де стверджувалося: «Міністерство внутрішніх справ СРСР провело ретельну перевірку всіх матеріалів попереднього слідства та інших даних у справі групи лікарів, яких звинувачували у шкідництві, шпигунстві і терористичних діях щодо активних діячів Радянської держави. В результаті перевірки встановлено, що притягнуті у цій справі професор ВОВСІ М.С., професор ВИНОГРАДОВ В.М., професор КОГАН М.Б., професор КОГАН Б.Б., професор ЄГОРОВ П.І., професор ФЕЛЬДМАН О.І., професор ЕТІНГЕР Я.Г., професор ВАСИЛЕНКО В.X., професор ГРІНШТЕЙН О.М., професор ЗЕЛЕНІН В.Ф., професор ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ Б.С., професор ПОПОВА Н. А., професор ЗАКУСОВ В.В. , професор ШЕРЕШЕВСЬКИЙ М.A., лікар МАЙОРОВ Г.І. були арештовані колишнім Міністерством державної безпеки СРСР неправильно, без будь-яких законних підстав. Перевірка показала, що звинувачення, висунуті проти перерахованих осіб, є помилковими, а документальні дані, на які спиралися працівники слідства, неспроможними. Встановлено, що свідчення заарештованих, які нібито підтверджують висунуті проти них звинувачення, отримані працівниками слідчої частини колишнього Міністерства державної безпеки шляхом застосування неприпустимих і суворо заборонених радянськими законами прийомів слідства».

Але ж зовсім недавно, 19 січня 1953 року, «Правда» писала про «лікарів-шкідників» зовсім інше: «Деякий час тому органами державної безпеки було розкрито терористичне угрупування лікарів, які ставили собі за мету шляхом шкідницького лікування скоротити життя активним діячам Радянського Союзу. Серед учасників цієї терористичної групи опинилися: професор Вовсі М.С., лікар-терапевт; професор Виноградов В.М., лікар-терапевт; професор Коган М.Б., лікар-терапевт; професор Коган Б.Б., лікар-терапевт; професор Єгоров П.І., лікар-терапевт; професор Фельдман О.І., лікар-отоларинголог; професор Етінгер Я.Г., лікар-терапевт; професор Грінштейн О.М., лікар-невропатолог; Майоров Г.І., лікар-терапевт. Документальними даними, дослідженнями, висновками медичних експертів і зізнаннями заарештованих встановлено, що злочинці, будучи прихованими ворогами народу, здійснювали шкідницьке лікування хворих і підривали їхнє здоров'я».

Заарештованих звинуватили в «умертвінні» секретаря ЦК Андрія Жданова та начальника політуправління Червоної Армії Олександра Щербакова, у спробах «підірвати здоров'я» маршалів Василевського, Говорова, Конєва і низки інших військових діячів, а також у зв'язках з єврейською «буржуазно-націоналістичною» організацією «Джойнт».

З цього повідомлення ТАРС почалася найпотужніша в історії СРСР антисемітська кампанія, коли люди всерйоз боялися лікуватися у лікарів-євреїв, і поширювалися чутки про майбутню депортацію євреїв кудись до Сибіру. Процес «лікарів-шкідників» Сталін збирався перетворити на політичний процес за зразком процесів 30-х років, із притягненням до суду членів Президії ЦК (першими кандидатами на виліт були Молотов і Мікоян, піддані Сталіним різкій критиці на пленумі після XIX партз'їзду). Але смерть диктатора зробила процес неактуальним. І його наступники, і насамперед новий глава МВС Лаврентій Берія, поспішили передовсім позбутися цієї частини сталінської спадщини. Адже з лікарів при бажанні можна було вибити свідчення на будь-якого з членів нового керівництва партії і держави.

А почалася «справа лікарів» з арешту в листопаді 1950 року у справі Єврейського Антифашистського Комітету Якова Етінгера, до реч, особистого лікаря Берії. Під впливом костоломів із МДБ і тривалого перебування в камері-холодильнику нещасний «зізнався», що неправильним лікуванням навмисно відправив на той світ секретаря ЦК Щербакова і збирався скоротити життєвий шлях низки інших партійних керівників. Та ось біда - Етінгер раптово помер. Слідчий Михайло Рюмін запідозрив, що глава МДБ навмисне заморив підслідного лікаря у камері-холодильнику, щоб зам'яти справу. Донос Рюміна потрапив до Малєнкова, а від нього - до Сталіна. У липні 51-го Абакумова заарештували. 19 січня 1952 року, рівно за рік до повідомлення ТАРС про «лікарів-шкідників», Володимир Виноградов, особистий лікар Сталіна, в останній раз оглядав свого високопоставленого пацієнта і, виявивши підвищений артеріальний тиск, чреватий інсультом, порекомендував диктатору обмежити свою активність. Після чого Сталін назавжди відмовився від послуг Виноградова і вирішив зробити його одним з головних фігурантів «справи лікарів».

У липні 1952 року було оприлюднено написану 1948 року доповідну записку лікаря Лідії Тимашук на ім'я начальника охорони Сталіна Миколи Власика. У ній повідомлялося про неправильний діагноз, поставлений Жданову Виноградовим, Єгоровим та їхніми колегами по «Кремлівці». Замість інфаркту, який від самого початку останньої хвороби Андрія Андрійовича визначила завідувачка кабінету електрокардіографії Тимашук, медичні світила побачили у пацієнта «серцеву астму». Ця помилка виявилася фатальною і призвела до смерті Жданова 31 серпня 1948 року, через день після того, як Абакумов передав її заяву Сталіну. Щоб покрити власну некомпетентність, при розтині свіжі рубці на серці Жданова, що свідчили про нещодавній інфаркт, кремлівські лікарі характеризували як «фокуси некрозу», «осередки міомаляції» тощо.

Заява Тимашук повністю підтвердилася, тому орден Леніна у неї після припинення справи лікарів відібрали даремно. 27 березня 1953 року, за 4 дні до свого звільнення, професор В.М. Виноградов підтвердив у записці на ім'я Берії: «Все ж треба визнати, що у А.А. Жданова був інфаркт, і заперечення його мною, професорами Василенком, Єгоровим, лікарями Майоровим і Карпай було з нашого боку помилкою. При цьому злого умислу в постановці діагнозу і методу лікування у нас не було». Злого умислу дійсно не було, але ось кваліфікацію кремлівських лікарів, які легко переплутали інфаркт з астмою, не варто переоцінювати. Недарма в СРСР про кремлівську лікарню ходила приказка: «Підлоги паркетні, лікарі анкетні».

Не знаю, чи вірив Сталін у «змову лікарів» за участю деяких членів Президії ЦК, чи просто вважав схему змови найбільш зручною для фабрикації майбутнього політичного процесу, але в некомпетентності він їх підозрював абсолютно справедливо. Однак від долі не втечеш. Повна зміна медичної варти, так само як і звичайної охорони на чолі з Власиком, не врятувала Сталіна. 2 березня 1953 року диктатора розбив передбачений Виноградовим інсульт, від якого він вже не оговтався. Цього разу Володимир Микитович не помилився.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments