Бібліотеки мають бути наповнені!
Невдовзі в Україні має з’явитися велика кількість макулатури для переробки: міністерство культури та інформаційної політики закликало вилучати з бібліотек російські книги з антиукраїнським змістом. Адже книги були і залишаються зброєю російської пропаганди, про що слушно нагадано на Facebook-сторінці міністерства. «Задля інформаційної безпеки громадян, Міністерство культури та інформаційної політики наголошує на вилученні книжок з бібліотек, що містять заклики до ворожнечі та ліквідації суверенності України, викривлення фактів та розпалювання ненависті», - написано там. Написано, зазначу, не надто добре під оглядом стилістики, але цілком зрозуміло з політичної точки зору. Мінкульт рекомендує вилучити з бібліотек видання, зміст яких спрямований на ліквідацію незалежності України, на посягання на права і свободи людини, на пропаганду насильства, на вчинення терористичних актів, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, на виправдання та заперечення збройної агресії РФ проти України. Крім того, міністерство не рекомендує зберігати в бібліотеках видання, в яких прославляють осіб, що мають безпосереднє відношення до війни проти України: представників збройних формувань РФ, іррегулярних незаконних збройних формувань, збройних банд і груп найманців під орудою РФ, представників окупаційної адміністрації, представників підконтрольних РФ узурпаторських структур на тимчасово окупованих територіях України, різного штибу «повстанців», «ополченців», «ввічливих військових» тощо.
У свою чергу, директорка Українського інституту книги Олександра Коваль припустила, що з публічних бібліотек України необхідно вилучити понад 100 мільйонів примірників російських і радянських пропагандистських книг. «Звичайно, хочеться це зробити швидше, але було б добре, якби хоча б ідеологічно шкідливу літературу, видану за радянських часів (до речі, двома мовами, російською та українською), якої дуже багато, а також російську літературу антиукраїнського змісту, було вилучено до кінця року». На другому етапі вилучення займуться книгами сучасних російських авторів, виданих у Росії після 1991 року. «Причому, мабуть, різних жанрів, у тому числі книги для дітей, і любовні романи, і детективи. Це очевидна вимога часу. Хоча я розумію, що вони можуть мати попит», - зазначила Коваль. Що стосується російської класики, то такі російські поети й письменники, як Олександр Пушкін та Федір Достоєвський, заклали основи «русского мира» та російського месіанства, а тому це шкідлива література. «Моя особиста думка, що ці книги також мають бути вилучені з публічних та шкільних бібліотек. Вони, напевно, мають залишитися в університетських та наукових бібліотеках для вивчення фахівцями коріння зла та тоталітаризму». А ще вилучення має торкнутися профільної наукової літератури, у авторів якої антиукраїнська позиція; якщо така книга без ідеологічного підтексту, нема потреби вилучати її без заміни книгою українських чи іноземних авторів.
Що тут скажеш? На війні, як на війні. Звісно, не лише в Росії, а й на Заході вистачить охочих кричати про «утиски великої російської культури». Ба більше: і в Україні такі знайдуться. Проте справа не у таких криках, а у проблемах, які вимальовуються при знайомстві з такими планами.
Що не викликає сумніву – так це необхідність певної чистки публічних і шкільних бібліотек. Надто багато там не тільки ідеологічно, а й художньо сумнівного мотлоху. Водночас автоматично постає проблема: хто зможе – особливо у провінції – кваліфіковано оцінити, що є таким мотлохом, що – прийнятними текстами, а що – відверто підривною літературою? Спущені «згори» списки проблему не вирішать, адже в останні десятиліття колись звичне централізоване комплектування бібліотек майже не працювало. Тепер щодо градації бібліотек, у яких мають зберігатися «шкідливі» книги. Як на мене, не тільки університетські та наукові, а й обласні публічні бібліотеки повинні мати у вільному доступі не тільки Пушкіна та Достоєвського, а й відверто підривну літературу, без усілякого «для службового користування», як за СРСР. Чому? Тому, що не тільки науковцям, студентам і політикам, а й численним громадським активістам належить чимало знати не тільки про російську класику чи про сучасну російську літературу, в якій чимало суто шовіністичних й імперських настанов, а і про пропагандистські творіння. Не лише з Інтернету – тримання в руках паперового тому дає, як на мене, зовсім інше відчуття. Не можна не знати свого противника, у знанні – наша сила. Речі, здається, банальні, проте про них варто вже сьогодні говорити, оскільки відчутне бажання певних зацікавлених осіб й інституцій «захистити», так би мовити, українців від украй небезпечного та згубного впливу не тільки відвертої ксенофобської й імперської російської пропаганди, не тільки від антисемітських писань Достоєвського, а й від детективів і бойовиків. А це, на мою думку, занадто, бо ґрунтується на недовірі до суб’єктних здатностей пересічних українців. Мовляв, як тільки прочитають щось круте російсько-шовіністичне, так і керуватимуться цими ідеями в політичному життя та в повсякденні. Та це, видається, істотне спрощення реального життя. Думаю, що маю право так говорити як автор кількох книг, що їх окупанти на сході вилучають із бібліотек як «небезпечні», ще й показують це по телебаченню…
Головне у «книжковому протистоянні» з російським імперіалізмом (як і в усіх інших різновидах культури та у мас-медіа) – не заборони (хоч і вони, особливо зараз, потрібні), а наповнення українським змістом культурного й інформаційного простору. Іншими словами – змістовна українізація (цей термін Ігор Лосєв і я запропонували у газеті «День» якраз перед початком Євромайдану у 2013 році; проте на початку літа наступного року один зі знакових персонажів нової владної команди заявив, що «українізація не на часі» - потім вони її почали, але запізно, от тепер і викашлюємо цю тодішню помилку всією країною…). Що стосується бібліотек, то в разі вилучення з них десятків мільйонів книг порожнечу потрібно буде заповнити – а як це зробити, коли українське книговидання у глибокій кризі, викликаній не лише війною, а й епідемією ковіду і загальною економічною ситуацією? Вилучити «не те», звісно, треба, та що робити з порожнечею у книгозбірнях?
