…коли у теперішню глупу ніч українство не буде себе нічим заявляти ясним і голосним, то ніхто не піде за ним, коли настане ранок. А він таки настане неодмінно.
Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, громадський діяч

Дід Миколай

19 грудня, 2017 - 10:42

Мої найдорожчі дитячі спогади пов’язані із зимою. Після довгої дощової осені, коли в селі гуляти ніде й робити нічого, хіба що місити грязюку у дворі, у грудні врешті випадав сніг. Батько відкидав його з доріжок широкою грабаркою, від чого посеред двору утворювалася велетенська кучугура, а самі доріжки перетворювалися на лабіринти в снігу.

Я любила грудень за очікування казки. Любила увечері виходити на мороз із теплої хати, ходити протоптаними стежками і дивитися, як іскриться сніг. Я знала, що в погрібнику вже чекає свого часу пахуча сосна – її ставили ближче до свята, щоб не опали передчасно голки, а на горищі стоїть ящик зі скляними новорічними прикрасами, загорнутими в газети, аби не побились. Там же тулився в кутку замотаний у грубий поліетиленовий кульок Дід Мороз у ватяному кожушку з обдертим носом – мій ровесник. Колись у нього була палиця з пресованого картону, яку чомусь дуже полюбили наші коти. Вони швидко її згризли, а діду довелося вручити палицю із сухої малинини. 

Грудень – це коли увесь місяць дивишся на відривний календар і рахуєш дні. Чорним кольором – будні, червоним – вихідні. Чекаєш, коли мама нарешті дістане з горища ящик з ялинковими іграшками, і можна буде довго їх перебирати, вирішуючи, які повісити в першу чергу, і а потім дражнити котів новорічною мішурою, які гасали за нею, забувши, скільки їм насправді років.

У дитинстві подарунки під ялинку мені приносив Дід Мороз. Насправді, хоча я з досить раннього віку знала, що його не існує, і презенти залишає не міфічний дід, а кладуть мої власні батьки, градус казковості свята це не знижувало. Зазвичай 31 грудня батьки йшли кудись святкувати, і вечір був цілковито моїм. У сусідній кімнаті бабуся чекала, коли я засну, щоб покласти під ялинку подарунок. Зранку я прокидалася й одразу перевіряла, що цього разу передав мені Дід Мороз. Найчастіше він приносив книжку і цукерки. Така собі гра, коли всі її учасники розуміють, що дурять одне одного, але якраз це створює магічний ефект.

Зима продовжувалася, випадало ще більше снігу, можна було кататися на лижах, а ще краще – з гірки на шматку старої клейонки, але  в січні та лютому відчуття дива вже не було. Воно знову з’являлося лише наступного грудня.

Святий Миколай приходив до мене лише кілька разів, та й то – у підлітковому віці. Клав якісь цукерки під подушку, та й по всьому. Потім обидва – і Дід Мороз, і святий Миколай – подарунки приносити перестали. Я виросла.

Моєму синові п’ять років. І подарунки до нього теж несуть обидва – і святий Миколай, і Дід Мороз. Перший кладе у ліжко новорічні пряники та цукерки, другому пишемо листа кривими, одному Діду Морозу зрозумілими, літерами. Коли у квартирі вже прикрашена ялинка, син щоранку заглядає під неї, хоч і знає, що подарунок з’явиться там лише у новорічну ніч, обведену кружечком на календарі.

Для мене несподіванкою було дізнатися, що саме в Харкові, вперше після заборони святкування Різдва у Радянському Союзі, у будинку піонерів провели новорічну ялинку, на якій і з'явився новий герой комуністичної доби – Дід Мороз. Насправді у віруваннях наших пращурів він був не добрим дідусем, який роздає дітками подарунки, а жорстоким та безжалісним духом, чоловіком Зими. Щоб задобрити Діда Мороза, наші предки приносили йому в жертву невинну дівчину. Письменниця Дара Корній у своїй книзі «Чарівні істоти українського міфу. Духи природи» описує його як «...невисокого дідуся, рожевощокого, з червоним носом, з довгою сивою бородою, завжди тепло вбраного: у білого кожуха, білу шапку, білі валянки, білі рукавиці. Він поважно ходить по лісах, по полях та поселеннях, вистукуючи своєю палицею. Від того стуку морози стають тріскучими, а ріки вкриваються кригою».

Добрим духом Діда Мороза зробила радянська пропаганда, якій конче було потрібно влаштувати для народу якесь альтернативне Різдву свято. І свято, і його герой прижилися, міцно вкорінилися навіть у свідомості тих, хто народжений вже після «совка», за часів незалежної України.

І, хоча Дід Мороз не втрачає своїх позицій, дедалі популярнішим стає інший, справді добрий новорічний герой – святий Миколай, який часом погрожує принести вередунам різочки, але насправді всім приносить подарунки. Від дня святого Миколая в українських містах запалюються новорічні ялинки, і відчуття прийдешніх свят захоплює не лише малечу, а й дорослих.

Особисто я не готова відмовитися від жодного з цих новорічних дідусів. І святий Миколай, який прийшов до нас із релігійної традиції, і Дід Мороз, колись нав’язаний радянською владою, щоб витіснити ту саму релігійну традицію, – це образи, знайомі мені з дитинства. Уже ніхто не уявляє Діда Мороза злим духом, який несе холод і смерть, так само як святий Миколай вже став часткою світського, а не релігійного життя. Та й свято – це радше стан душі, ніж його зовнішні атрибути. Даруймо своїм дітям – та й собі також – казку, новорічне диво, і хай допоможуть нам у цьому святий Миколай і Дід Мороз.

Новини партнерів