Фарфорове дно
Повз цей антикварний магазин пробігаю у справах майже щодня, він ніби під ногами. Звично обмацую поглядом через скло світлий елегантний інтер’єр, де все роками на своїх місцях, багато що з настінного бажане, але якось відсторонено. Та все ж шкідлива звичка зазирати через вітрину, схоже, вже загрожує косоокістю, а нещодавно під таким кутом зору, ледве не втратила примарну думку, яка чомусь не полишала, ніби так само застрягла в снігу, як і я. Добре, що перечепилася саме біля вітрини, і хоч не відразу, але вловила думку-підказку — ось він, сюжет для невеликої замальовки, нехай і без особливої харизми, яку можна було б носити як нагородну зброю, а краще як коштовну прикрасу. Проста сумна правда стояла на порозі цього ретельно укомплектованого антикварного магазину, де гідні речі завжди змагалися в шармі. Перед дверима завмерла якась несмілива жінка. Вона чітко ще не вирішила — зайти чи ні, ховала свою особливу сором’язливість, найімовірніше, через звичну боязнь бути ображеною наперед. Побоювання відчувалося і в позі, і в тому, як вона притискувала до себе упакований у декілька шарів газетний згорток. Не важко зрозуміти — задавило безгрошів’я, і вона принесла щось здати. Найшвидше, з того, що жило в будинку давним-давно, колись делікатно і майстерно зроблене, куплене мамою-татом або бабусями-дідусями за емоційним покликом у певний час, не як предмет полювання, а за волінням душі. Зазвичай на такі покупки небагаті люди гроші видавлюють з домашнього бюджету, ущільнюючи інші важливіші витрати, але, мабуть, вже дуже тоді запала в серце річ, хай і не культова, але проживши пліч-о-пліч у сім’ї, правильніше сказати, звичайно, в домі, але виходить все ж — у сім’ї, оскільки стала для них поступово безцінною... В магазині вона, звичайно, матиме ціну, а в нашій, схоже, вічній кризі для продавців, природно, в діапазоні низького сезону, а для покупців з грошима — вигідний момент. Власне, антикварні магазини давно перетворилися на скупки, адже купують мало, а в грошовій скруті людина часто погоджується навіть на принизливу ціну. Досвідчене око оцінювача, а тут в одній особі і господар і експерт, у минулому випускник художнього вишу, а з роками набувши потрібних знань, він з першого погляду, навіть побіжно, розуміє — чи варто, скажімо, картину вивчати детальніше, ласкаво вишукувати підпис автора, звіряти свою інтуїцію з каталогами, радитися з експертними лабораторіями. Правда, такі успіхи трапляються доволі рідко. Якось він мені, думаючи, що зазирнула до його затишної хатинки щось для себе придивитись, навіть прочитав мало не лекцію, із задоволенням пояснюючи, що ніколи не немає стовідсоткової гарантії, що ваші гроші не вилетять в трубу. Ринок мистецтва схильний до тих самих коливань, що й інші світові економічні ринки. Звичайно, є великі майстри, полотна яких ніколи не впадуть в ціні, а ось молодих живописців так просто не оціниш. Чи виросте попит на їх майстерність, або новітні модні вібрації знесуть своєю хвилею швидкоплинний інтерес. Пам’ятаю, тоді його трохи розчарувала. Мало того, що нічого не збиралася купувати, так ще й недбало щось влучно уточнила, але так, щоб він зрозумів — у даному випадку лікнеп не пройде. Взагалі, буржуазний образ відвідувачів буває вельми оманливим, а ось скромно одягнена жінка з таємничим згортком у руках може бути корисною, можливо, вдасться здути пил з чогось рідкісного і коштовного, хоча навряд чи, — роздумував антиквар, дивлячись на дуже тепло одягнену пані (зрозуміло, аби не захворіти, лікуватися немає за що). Маючи «око», пан Стас, цей добротний фахівець, на думку арт-дилерів, він у своєму магазині зовсім не зобов’язаний виставляти лише ретельно перевірені роботи — не на аукціоні ж, але непотріб принизив би його гідні стіни. Він вже давно має можливість самостійно диригувати солодкістю, солоністю і гостротою свого життя, тому люб’язно запропонував незнайомці сісти і показати товар. З вулиці, звичайно, не було чутно, про що вони говорять, але вираз обличчя відвідувачки довго не треба було розшифровувати — їй конче необхідні були гроші і, схоже, будь-яка запропонована сума здалася б їй багатством. Звичайно, про те, що двері в нікуди відкриваються для всіх нас набагато частіше, ніж кожен це усвідомлює, вона і не думала. Її внутрішня паніка лише зменшувала в очах оцінювача можливу суму, а отримані гроші від продажу, найшвидше, випаруються раніше, ніж закінчаться свята. Власне, таким є сервіс повного циклу: паніка — завжди за свій рахунок. До того ж, гнітючий її віковий зигзаг, бідність одягу, хоч і аскетично акуратного, налаштовували антиквара на передчуття якого-небудь успіху для себе. Без сумніву — власниця не розуміється на цінності старовинної вази, яку вона принесла. Покрутивши її в руках, справді вишукану і зовсім не для квітів, а для столу, яка і без наповнення будь-який святковий стіл своїм соло відразу наділить особливою породистістю. Антиквар розумів, що тут потрібно дуже ретельно намацати нижню планку, адже однозначно, що пам’ять для цієї особи, хазяйки фарфорової краси — і новеліст, і фотограф. З цією вазою в їх сім’ї прожило не одне покоління. Потім, розпитавши, дізналася, що в тій сім’ї вазу називали солодким гніздом, мама завжди до свят випікала заварні тістечка і вкладала їх винахідливо у вазі, а лиш потім присипала зверху цукровою пудрою. Господар слухав її уважно, знаючи з досвіду, що це теж підвищує його вигоду. Він вже не міг випустити з рук це вишукане фарфорове одкровення, настільки тонке і прозоре, що крізь дно вази можна було дивитися на світло, і тоді там з’являвся силует чудової феї. Цю літню жінку в її дитинстві мама вчила — якщо загадати бажання, дивлячись крізь це дно, здійсниться будь-що, оскільки там живе чарівниця. Стас розумів, що перед ним профан і її ваза-ванілька так їй дорога, що та ретельно загортала її в газети, а потім знову розпаковувала... це вже почало втомлювати. Як їй пояснити, що рекордні ціни існують лише для конкретного покупця в даний конкретний момент, а при екстреному продажі ні про яку самоокупність і мови бути не може, але дрібниця аж надто багатообіцяюча, її можна виставляти на аукціон. Правда, з ким тут грати — це все одно, що обдурити дитину, зовсім не доречно подумав антиквар, і непомітно для себе затягнувши паузу, що для досвідченого профі неприпустимо, він добре розуміє: якщо не він, то хтось інший наварить на пропозиції цієї бідної простачки.
Відчуваючи себе і мисливцем, і мішенню одночасно, спритним учасником процесу і звіром на мушці, він прогавив момент. Старенька востаннє закутала свій скарб у газети і пішла, а антиквар зрадів хоч тому, що завчасно не зателефонував одному товстосумові, який за таку річ не поскупився б, і очікувана маржа була би вельми соковитою. Вийшовши з магазину, жінка поспіхом вишукувала стежинку між сніговими заметами, обережно притискуючи до себе пам’ять, яка, упевнена, пахла для неї ваніллю, заварним кремом дитинства і щастям...
Правда. Цього року її ваза буде порожня, але можна просто дивитися через її тонке фарфорове дно на світ — такий великий і яскравий.
Вприкуску...
